Найближчі два місяці стануть кульмінацією Донбаської битви: грошово-гробовий баланс армії рашистів

Двадцятимісячний наступ

Російський наступ 2025 року став прямим продовженням наступу 2024-го. У всякому разі, якщо судити за оцінками втрат російської армії вбитими і пораненими, які дає Міністерство оборони Великої Британії, їхні темпи залишалися на максимальних значеннях – понад 40 тис. осіб за місяць – з жовтня 2024-го по березень 2025-го (графік 1).

При цьому якщо в жовтні-листопаді минулого року темпи просування російської армії були максимальними (понад 1200 кв. км за два місяці), то потім вони почали падати і знизилися до мінімальних значень до березня 2025 року (див. графік 2).

Можливо, на початку року російські війська перебували під сильним тиском з боку командування, яке вимагало просування вперед напередодні вступу на посаду президента Трампа, і не змогли адаптуватися до масштабів “стіни дронів”, яку створили ЗСУ до цього часу.

У травні-липні ситуація розвернулася: місячні темпи російських втрат знизилися до 32-34 тис. вбитими і пораненими, в той час як темпи наступу становили вже близько 500 кв. км на місяць. Ситуація для української армії стала найбільш несприятливою за останні два роки, зазначав у зв’язку з цим український розслідувальний проєкт Texty.org.ua: “ціна захоплення” кожного нового кілометра української території для російської армії послідовно знижувалася.

Російські військові змінили тактику, відмовившись здебільшого від використання важкої військової техніки і використовуючи метод пересування малими мобільними групами. На тлі наростаючого дефіциту живої сили на українській стороні це значно знизило як російські втрати, так і ефективність “стіни дронів”.

Графік 1. Середні втрати російської армії за місяцями з початку вторгнення в Україну, тис. осіб убитими і пораненими

Графік 2. Темпи наступу російської армії в 2024-2025 роках, кв. км на місяць

Основною метою російського наступу, заявленою російським командуванням ще наприкінці березня 2022 року, залишається окупація всієї території Донецької області. Хоча офіційно Кремль претендує також на повний контроль над Херсонською та Запорізькою областями, що згадані в російській конституції як такі, що входять до складу Росії, в реальності активних операцій, спрямованих на істотне розширення зони контролю в них, не проводилося.

А головним каменем спотикання для російської армії залишається ланцюг укріплених міст-фортець на півночі Донбасу (Покровськ – Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ – Сіверськ – Слов’янськ – Лиман), до яких їй не вдається підступитися вже кілька років.

Основні зусилля в ході кампанії 2025 року були зосереджені на Покровську і Костянтинівці. Згідно зі щоденними зведеннями Генштабу ЗСУ, на Покровський напрямок протягом останніх місяців припадала третина всіх російських атак. При цьому російське командування намагалося уникнути лобового штурму Покровська – за досвідом колишніх штурмів, він може розтягнутися на багато місяців і стати пасткою для російського наступу, а тому зробило ставку на охоплення міста і перерізання шляхів постачання українського угруповання.

Однак російський прорив у бік Добропілля на глибину 10-15 км у першій половині серпня, який міг би призвести до реалізації цього плану, розвинути не вдалося. До початку вересня угруповання прориву, не отримавши підкріплення, опинилося в оточенні. Не вдалося поки що й охоплення Костянтинівки в напрямку Дружківки. Однак обидва населені пункти перебувають у котлах, створених просуванням російських військ на флангах.

Крім цього, російський наступ 2025 року, за оцінками експертів Інституту вивчення війни (ISW), охоплює два основні та два допоміжні напрямки.

До основних належать операції на північний схід від Харкова в районі Вовчанська з метою відтіснити українські війська від кордону з Бєлгородською областю та наблизитися до Харкова на відстань пострілу ствольної артилерії,  а також операції в Луганській області з метою просунутися в східну частину Харківської області та оточити північну частину Донецької області.

Допоміжні операції ведуться в Сумській області з метою створити буферні зони на півночі України вздовж державного кордону і наблизитися до міста Суми на відстань пострілу ствольної артилерії, а також на сході України; також на сході Запорізької області – з метою захистити тилові райони від українських ударів і просунутися в зону досяжності артилерійського пострілу до міста Запоріжжя.

Однак 12 вересня президент України Зеленський заявив, що російський наступ на Суми зірвано: “Російське угруповання на Сумському напрямку втратило наступальні можливості внаслідок понесених втрат”. Таким чином, дві спроби прориву цього літа – у напрямку Сум і Добропілля – поки що не принесли успіху;

Загалом з початку року по кінець серпня російські війська захопили 2861 кв. км української території, з них 2030 кв. км – з початку травня, за даними OSINT-проекту DeepState. Такий темп просування, хоч і перевершує минулорічний більш ніж удвічі (1300 кв. км з січня по кінець серпня), є надзвичайно повільним за мірками сучасної механізованої війни, зазначають експерти ISW.

Захоплена за всі двадцять місяців боїв (з січня 2024 року) площа становить 1,01% усієї території України (графік 3). У підсумку на кінець серпня російська армія контролює практично всю Луганську область, по 73% Херсонської та Запорізької областей, а також близько 77% Донецької області, за даними ISW.

При цьому в грудні 2024 року ISW оцінював зону російського контролю в 66% території Донецької області (зона контролю в інших областях практично не змінилася). Загалом за всі 20 місяців російського наступу російській стороні вдалося захопити близько половини того, що необхідно для встановлення повного контролю над Донбасом.

Графік 3. Окупована Росією площа території України, 2022-2025, кв. км

Генштаб ЗСУ назвав російську кампанію 2025 року невдачею, стверджуючи, що за цей час Росія так і не отримала повного контролю над жодним великим містом. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський зазначив, що в серпні російська армія розраховувала досягти стратегічної переваги, здійснивши прорив і оточивши українські війська в районі Покровсько-Мирноградської агломерації. Але цей план провалився, а темпи російського наступу в серпні, навпаки, знизилися.

Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР) Кирило Буданов дає більш стримані оцінки: результат літнього наступу не можна вважати успіхом, але “сказати, що він не приніс їм [російським військам] нічого, – це теж неправда”. Глава ГУР зазначив, що російська армія здійснила перегрупування сил і продовжує наступальні дії.

Дійсно, під час нинішнього наступу російські війська фактично опанували Торецьк і близькі до встановлення повного контролю над населеними пунктами Курахівське, Часів Яр і Велика Новосілка, а небезпека охоплення Покровська зберігається і за період літнього наступу істотно збільшилася.

Грошово-гробовий баланс

Водночас наступ російської армії за вкрай обмежених територіальних успіхів є катастрофічно витратним щодо понесених втрат. Захопивши за 20 місяців близько 6200 кв. км української території, російська армія втратила вбитими і пораненими 690 тис. осіб без урахування серпня, за підрахунками британських військових, і 720 тис., за підрахунками ЗСУ, з урахуванням серпневих втрат (110-115 осіб на кожен квадратний кілометр, або 1200 осіб на день). Це вдвічі більше втрат за перші 22 місяці війни – з березня 2022-го по грудень 2023 року.

Проект Бі-бі-сі та “Медіазони”, що веде підрахунки за відкритими джерелами, встановив на кінець серпня імена 124 832 загиблих на війні російських військових. На думку дослідників, це становить близько половини від реальної кількості смертей (від 45% до 65%).

З урахуванням близько 22 тис. загиблих з-поміж військовослужбовців самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, їхнє загальне число з початку війни перебуває в діапазоні 250-300 тис. осіб. (Згідно з альтернативним підрахунком, який ведуть спільно “Медуза” і “Медіазона” на основі даних Реєстру спадкових справ, кількість загиблих на серпень 2025 року становила приблизно 220 тис. осіб, але і ці дані є неповними з урахуванням запізнення термінів відкриття спадкових справ).

Виходячи з зібраних Бі-бі-сі та “Медіазоною” даних, щомісячні російські втрати вбитими мають становити близько 7 тис. осіб;

Такий рівень втрат, хоча і має ірраціональний вигляд щодо цілей, що досягаються, все ще залишається прийнятним для Кремля. Ключовим фактором продовження наступу залишається здатність російської влади поповнювати втрати за рахунок нових контрактників. А темп їхнього набору, за більшістю оцінок, становить близько 35 тис. на місяць, що здебільшого відповідає темпам втрат убитими і пораненими.

Заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький в інтерв’ю Ukrinform заявив, що Росія набирає щомісяця щонайменше 35 тис. військовослужбовців і за вісім місяців 2025 року отримала близько 280 тис. нових контрактників. Цю цифру можна порівняти з відомими російськими даними: заступник голови Радбезу Дмитро Медведєв стверджував, що за перше півріччя 2025-го армію РФ поповнили 210 тис. контрактників.

З цією оцінкою згоден економіст Яніс Клюге, який також оцінює набір у серпні цього року в 35 тис. осіб, спираючись на дані регіональних бюджетів. На основі відомостей про виплати передплатних бонусів у 37 регіонах, які він екстраполює на всю країну, Клюге робить висновок про зниження кількості нових контрактів навесні і зворотне зростання до кінця літа.

При тому що метод екстраполяції може давати зміщення в кінцевих цифрах в той чи інший бік залежно від вибірки регіонів, він, найімовірніше, правильно відображає загальну динаміку. Зростання числа контрактів до кінця літа Клюге пов’язує з новим раундом підвищення бонусів. За нашими розрахунками, заснованими на даних агрегатора gogov.ru, бонуси в серпні порівняно з травнем зросли в 14 регіонах у середньому на 600 тис. рублів (див. додаток).

За підрахунками Клюге, це означає, що середня вартість набору контрактника для російського бюджету зросла з 1,5 млн рублів у січні 2025 року до приблизно 2 млн і може досягти до кінця року 2,5 млн. Наші оцінки дещо вищі: підписувати контракт можна в будь-якому регіоні незалежно від фактичного проживання і прописки, а це означає, що розмір реального середнього бонусу має бути зміщений вгору від арифметичного середнього на користь регіонів з вищими виплатами;

Так чи інакше, зростання ціни середнього передплатного контракту на 500-600 тис. рублів для утримання планки в 35 тис. контрактів веде до загального зростання витрат на 17 млрд рублів на місяць і 210 млрд на рік. Згідно з нашими розрахунками на червень цього року, загальний обсяг видатків бюджетів усіх рівнів на живу силу за підсумками року має перевищити 4 трлн рублів (2% ВВП).

При цьому темпи зростання вартості контракту свідчать на користь припущення Клюге про те, що до кінця року російській владі знадобиться ще одне порівнянне підвищення, щоб підтримувати рівень відтворення втрат. Це означатиме зростання поточних витрат на живу силу ще приблизно на 10%. При тому що російський бюджет здатний витримати цей тягар, витрати на живу силу вже стали однією з найзначніших статей витрат на війну і є важким тягарем як для бюджетної системи, так і для російської економіки в цілому.

Таким чином, російський наступ є вкрай витратним не тільки з гуманітарного, а й з економічного погляду.

Напередодні “вирішального прориву”

Темпи російського наступу сповільнилися в серпні і ще більше – за підсумками першої половини вересня. Однак це, ймовірно, пов’язано не стільки із завзятістю опору українських сил, скільки з підготовкою до “вирішального прориву”.

Російська армія готується до великого осіннього наступу на сході України, головною метою якого є прорив фронту в західній частині Донбасу, а в ідеалі – захоплення хоча б одного або декількох ключових опорних пунктів ЗСУ.

За оцінкою українських військових, на початок вересня російська армія створила на Покровському напрямку угруповання в 100 тис. військовослужбовців, завданням якого, імовірно, є прорив у Дніпропетровщину. До складу угруповання, зазначає ISW, увійшли, зокрема, перекинуті елітні підрозділи ВДВ і морської піхоти з Курської, Сумської та Херсонської областей.

Згідно з повідомленням 7-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ, російська армія має намір використати угруповання в Донецькій області для “вирішального прориву” з метою захоплення агломерації Покровськ-Краматорськ-Слов’янськ.

У Покровську російська армія вже на початку вересня прагне максимально наблизитися до позицій операторів дронів і мінометників (для цього, мабуть, здійснюються точкові проникнення за лінію фронту невеликими групами), а також закріпитися на нових позиціях, кажуть військові. Одночасно російські підрозділи посилили інтенсивність штурмових дій з використанням броньованої та мототехніки на флангах, намагаючись відрізати логістичні шляхи 7-го корпусу та оточити Покровську агломерацію.

Крім того, російська армія готується до масштабного штурму Сіверська в Донецькій області, щоб закріпитися на околицях міста до початку періоду осінніх дощів, вважають українські військові. Для цієї мети російські війська проводять ротації на Сіверському напрямку, заявив представник 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. 

Посилення тиску російської армії очікується найближчим часом і в районі Добропілля на північ від Покровська, де в серпні мав місце невдалий прорив фронту, пише РБК-Україна з посиланням на джерела в ЗСУ.

Імовірність успіху нового прориву підвищують накопичений російським командуванням резерв живої сили і її виснаження на боці української армії. Українській владі не вдається підвищити ефективність мобілізації, впевнений військовий експерт Майкл Кофман. Загальне зниження бойового духу і неблагополучність ситуації оголює публічна критика військового керівництва з боку рядових командирів.

Так, широкого розголосу набув пост у Facebook командира батальйону 47-ї бригади ЗСУ Олександра Ширшина, який обурився постановкою “дебільних завдань”, що ведуть до “тупорилої втрати людей”. Як пояснив Ширшин The Wall Street Journal, він став регулярно отримувати накази, які не відповідали обмеженим ресурсам підрозділу і призводили до значних втрат.

На нереалізовані або несправедливі накази, зокрема, на відмови командування санкціонувати вчасний тактичний відхід через загрозу оточення скаржаться й інші українські військові. Однак системна причина цих непорозумінь – відсутність резервів живої сили для ротацій, перегрупування або захисту рубежів під російським натиском.

Водночас захоплення міст-фортець на північному заході Донбасу і навіть наближення до них залишаються вкрай складним завданням, згодні військові експерти. На схід від Слов’янська, Краматорська та Покровська знаходиться відкрита місцевість, де наступаючій стороні важко організувати позиції, зазначає директор Atlantic Council Джон Гербст. Особливості рельєфу роблять захоплення цих міст і вкрай важким, і вкрай значущим для російської армії, оскільки воно дасть змогу використати їх як плацдарм для наступу на решту України в майбутньому.

До сих пір кожна спроба російської армії захопити укріплене українське місто призводила до багатомісячних боїв з величезними втратами, нагадує The Financial Times. Битва за Бахмут тривала майже рік, Часів Яр перейшов під контроль Росії лише через 15 місяців запеклих боїв. Розташовані неподалік від них міста-фортеці Краматорськ і Слов’янськ приблизно втричі більші за Бахмут.

На їхній території розташовано безліч багатоповерхових будинків, які можна використовувати для оборони, а в Краматорську, крім того, розташовано великий металургійний завод, який нині не діє, територію якого ЗСУ також можуть перетворити на потужний опорний пункт.

Колумніст The Wall Street Journal Джилліан Мельхіор вважає, що захоплення міст-фортець на Донбасі зайняло б у російської армії роки, і саме з цієї причини Володимир Путін намагається отримати їх без бою, заявляючи про повний контроль над Донецькою областю як ключову умову зупинки бойових дій. Втім, і охоплення агломерації, на яке розраховує, судячи з усього, російське командування, також потребуватиме дуже значних зусиль. Однак, якщо російським військам вдасться закріпитися, спроби прориву оточення призведуть до великих втрат уже з української сторони.

Так чи інакше майбутній “вирішальний прорив” має критичне значення для подальшого перебігу війни і можливих переговорів про її завершення. Якщо він вдасться, українській армії, можливо, доведеться поступитися рештою території Донбасу. Якщо не вдасться, можна буде говорити про те, що дворічний російський наступ на Донбасі зазнав краху.

Навіть незважаючи на низьку чутливість до високих втрат, зважитися на третій поспіль рік наступу на Донбасі при мінімальних успіхах минулих років і на тлі швидкого погіршення ситуації в економіці, бюджетної кризи і зростаючих масштабів атак по російській інфраструктурі Кремлю буде вкрай непросто.

Хоча дані опитувань громадської думки в Росії, найімовірніше, містять зсув на користь лояльніших до офіційного дискурсу респондентів, серпневий вимір “Левада-центру” демонструє, що частка тих, хто вважає, що для досягнення цілей “СВО” необхідно продовжувати військові дії, а не переходити до “СВО”, а не “переходити до “СВО”, а не “переходити” до “СВО”; а не переходити до мирних переговорів, склала 27%, тоді як у серпні 2024-го вона сягала 41%, тобто скоротилася за останній рік на третину.Таким чином, найближчі два місяці стануть кульмінацією Донбаської битви – трирічної сутички за Донбас і дворічного безперервного російського наступу, а, можливо, і кульмінацією всієї чотирирічної війни і надовго визначать подальший вектор розвитку подій у російсько-українському конфлікті.

Додаток. Регіони, які збільшили бонус за підписання контракту з травня по серпень 2025 року

Бонус у травні, млн рублів	Бонус у серпні, млн рублів	Приріст бонусу, тис. рублів
Тульська область	0,8	2,6	1800
Башкортостан	1	1,8	800
Новосибірська область	0,8	1,6	800
Алтайський край	0,8	1,5	700
Рязанська область	0,4	1	600
Калінінградська область	0,5	1	500
Ростовська область	1,6	2,1	500
Сахалінська область	1,65	2,15	500
Ханти-Мансійський АО	2,2	2,65	450
Алтай	0,4	0,8	400
Нижегородська область	1,1	1,5	400
Омська область	0,8	1,1	300
Адигея	1,3	1,5	200
Севастополь	0,5	0,7	200

Джерело: gogov.ru

Джерело:  RE:RUSSIA