Блогери та сепаратисти: які медіа підіграють російській пропаганді в Бельгії

«Детектор медіа» продовжує досліджувати проросійську пропаганду в медіа країн Європи. Раніше ми вже писали про організації та медіа, які поширюють російські наративи в Польщі, Німеччині та країнах Балтії, Франції, Румунії та Угорщині, Литві та Молдові. Тепер аналізуємо ситуацію в Бельгії: які медіа там поширюють російську риторику, хто є ключовими фігурами в цих медіа та як саме російські наративи трансформуються у локальному бельгійському контексті. Наступні дослідження будуть присвячені Швейцірії, Болгарії та Нідерландам.

Бельгія та її регіоналізм

Королівство Бельгія поділено на три автономних регіони зі своїми парламентами та окремими партіями: Брюссельський столичний регіон, Валлонія та Фландрія. Поділ також існує і в мовному аспекті: у Валлонії офіційною є французька, у Фландрії — нідерландська, у Брюсселі говорять кількома мовами, переважно французькою, але офіційними є обидві.

Як пишуть науковці Том Евенс і Карін Реймекерс у звіті для Media Landscapes, аналітичного центру, фінансованого Міністерством освіти, культури та науки Нідерландів, політичний устрій Бельгії відображається на медійному ландшафті країни. Завдяки конституційній реформі, що розпочалася в 1970-х роках, повноваження у сфері медіа та культури були передані регіонам. Як наслідок, на думку цих фахівців, не існує загального «бельгійського» медійного поля, а є дві окремі екосистеми в межах однієї країни, різні навіть на рівні регулювання медіа та тенденцій у ринковому аспекті. Наприклад, якщо у Валлонії за останні роки кількість підписок на друковані видання впала, у Фландрії вона навпаки зросла.

Бельгія є партнеркою України, підписанткою безпекових гарантій і учасницею не одного пакету санкцій проти Росії. Попри проукраїнську позицію уряду, в Бельгії є політичні сили, які виступають не лише проти воєнної допомоги Україні, а й ставлять під сумнів користь від існування ЄС і НАТО.

Так, у Фландрії існує низка політичних партій і об’єднань із тенденціями до сепаратизму та радикальними поглядами як на внутрішню, так і на зовнішню політику. Зокрема, прихильники ультраправої партії Vlaams Belang («Фламандський інтерес») або євроскептичного «Нового фламандського альянсу» (N-VA) критикують ЄС і НАТО та демонструють якщо не симпатію, то нейтральну позицію до Росії. Їхні виборці таким чином отримують проросійські наративи. Відбувається це і через лівоцентристські видання, які виступають за «абсолютну свободу слова», надаючи майданчик російським вкидам.

Медійний ландшафт Фландрії

Головним джерелом новин у Фландрії Media Landscapes називає місцевий суспільний мовник VRT та його інформаційне мовлення. Він отримує фінансову підтримку з місцевого бюджету, а його рейтинги сягають 38,5%, за інформацією того ж Media Landscapes. Водночас саме VRT найактивніше серед усіх фламандських медіа пише про війну в Україні та займає проукраїнську позицію, через що є об’єктом критики з боку медіа з проросійською риторикою.

Головними друкованими виданнями (разом із їхніми онлайн-платформами) регіону є Het Laatste Nieuws (275 тис. примірників), Het Nieuwsblad (239 тис. примірників), De Standaard (100 тис. примірників) і De Morgen (55 тис. примірників). Це газети, які не отримують державної підтримки та спочатку були партійними. Але на початку 2000-х років вони офіційно розірвали зв’язки з політичними партіями, хоча De Standaard усе ще залишається більш ліберальною газетою, а De Morgen — більш соціалістичною. De Morgen, до речі, у 2023 році зробила окремий спецпроєкт, присвячений російському вторгненню в Україну, де розповідає про хронологію подій 2022 року.

Найактивніші ж нідерландськомовні рупори Кремля у Фландрії, як показав аналіз контенту медіамайданчиків, — DeWereldMorgen, Golfbrekers, Vrede й блог журналіста Віллі ван Дамма. Частина цих ресурсів — маргінальні медіа, які не мають впливу на широку фламандську спільноту. Але люди, які шукають альтернативної точки зору про війну в Україні, завдяки їм заглиблюються у контент, наповнений проросійськими твердженнями. А деякі з цих медіа вдаються до різних способів фрагментації аудиторії того ж суспільного мовника або незалежної преси.

DeWereldMorgen.be — легальний майданчик для Russia Today

Це новинний сайт і блог-портал, заснований у 2010 році як альтернатива бельгійським комерційним медіа. За інформацією платформи з вебаналітики Similarweb, за липень 2025 року його відвідало трохи більш як 80 тисяч користувачів.

Сайт було створено за ініціативи двох журналістів, головного редактора Pala.be Дірка Барреза та засновника Indymedia.be Хана Соета, пов’язаного з ультралівою лейбористською партією PVDA. За інформацією звіту Марти Барандій і Василя Кушмунса для бельгійського медіа Indegazette, партія проявляє проросійську позицію у низці своїх рішень і має зв’язки з проросійськими діячами у Франції та Україні, зокрема з Максимом Гольдабром, який перебуває під підозрамиСБУ з 2023 року. У 2013 році Дірк Баррез відійшов від керівництва сайтом через те, що «навмисно плюралістичне медіа» перетворилося на «рупор PVDA», що слідує за партійним політичним порядком денним.

Того ж року сайт залишив і Хан Соет, аби присвятити себе партійній роботі. Зараз ресурсом керує команда редакторів, а фінансують його, як зазначено на сайті, індивідуальні спонсори, представниками громадянського суспільства та з субсидій від фламандського уряду. Однак це не змінило політичної спрямованості сайту.

Одним із редакторів видання є Лод Вануст — колишній депутат Палати представників бельгійського парламенту від партії Agalev із 1995 по 2003 роки. Згідно з його біографічною довідкою на сайті, він виступав «радником міжнародних інституцій на Балканах, на Кавказі та в Африці». В перші роки великої війни в Україні його критику ідеї створення об’єднаної армії Євросоюзу цитували російські медіа, зокрема Russia Today, «Военные материалы», «Комсомольская правда» тощо.

Також до редакційної колегії входять журналіст, письменник і член PVDA Сеппе де Мельдер, бельгійський економіст, філософ, автор книг і також член PVDA Марк Вандепітте, редакторка літературного журналу SKUT Юна Мулок Хоувер і журналістка Хеленка Спаньєр, яка фокусується на міжнародній політиці та захисті довкілля.

На сайті подають DeWereldMorgen як рух, який «свідомо не дотримується нейтральності», але не поширює фейкових новин, сенсацій чи маніпуляцій — «лише чесна та віддана журналістика». При цьому редактори й деякі автори нерідко вдаються до маніпуляцій. Наприклад, в інстаграмі видання публікує здебільшого заголовки окремих матеріалів суспільного мовника VRT та «виправляє» їх, замінюючи окремі слова або загальний фокус статті.

Заголовок VRT: «Конфлікт на Близькому Сході. План американців щодо Гази “Рив’єра Близького Сходу” для переселення двох мільйонів палестинців». Виправлення DeWereldMorgen: «переселення» на «депортація». Джерело: інстаграм-акаунт видання

Упередження редакції також можна побачити за її публікаціями. Марк Вандепітте, судячи з його матеріалів, є прихильником Китаю і загалом країн-членів BRICS, враховуючи Росію. На це вказує не лише велика кількість позитивних до китайської владної партії публікацій у різних європейських медіа, а й поява його текстів на шпальтах державних сайтів і пресагенцій Китаю. На його нетиповий зв’язок із Китаєм указують його публікації на DeWereldeMorgen — в одній із них із запереченням геноциду уйгурів з боку китайського уряду він назвався членом «Комітету дружби Бельгії та Китаю». На це звернули увагу бельгійські блогери.

Говорячи про країни BRICS, Вандепітте підкреслює зростання їхнього економічного впливу, допомогу Китаю державам-партнеркам і розвиток провідних технологій. Натомість узагальнений Захід лише мілітаризується і щосили намагається зберегти владу завдяки війнам, пише він. Він повторює російський наратив про розширення НАТО, замовчуючи мілітаризацію того ж Китаю чи Росії. Він пише, що саме Європа зриває переговори з Росією і готувалася до війни ще задовго до її вторгнення в Україну.

Сеппе де Мельдер також вважає, що Росія не загрожує Європі, й тому виступає проти збільшення податків на армію. Крім цього, він критикує «Інститут вивчення війни», бо той нібито «пов’язаний з оборонним істеблішментом США», а також Центр стратегічних і міжнародних досліджень та Атлантичну раду, які «фінансуються американськими збройовими компаніями», а значить саме вони зацікавленні у продовженні воєн. Як і попередній автор, де Мельдер перекладає відповідальність за збройні конфлікти, зокрема і в Україні, з Росії та Китаю на Європу та США.

Юна Мулок Хоувер пише, що «відмовитися від служби в Україні неможливо: ви потрапите до в’язниці без права на апеляцію. Якщо ти чоловік, ти можеш захистити свою країну, лише воюючи». Зауважимо, що в Україні людина, засуджена за ухилення від військової служби, має право на апеляцію, хоча в умовах воєнного стану аргументувати свою відмову від мобілізації дійсно важко. Окрім того, незрозуміло, як захищати країну «не воюючи», коли Росія продовжує окуповувати й обстрілювати українські території.

Маніпулятивні тези зустрічаються не лише в матеріалах редакторів сайту. Ресурс має розділ із блогами «Простір спільноти», який начебто не відображає редакційну політику DeWereldMorgen.be. Втім, на тему України видання публікує лише матеріали, тези яких збігаються з російською риторикою — наприклад, про «русофобію» Європи, статті з закликами до України та Європи «обрати дипломатію, а не війну», матеріали про «падіння київського режиму» та інші штампи пропаганди з Москви.

Зокрема, автор Ален Мішон розповідає, що «Зеленський готується до виборів, усуваючи українську опозицію в екзилі» — йдеться про вбивство Андрія Портнова, якого важко назвати українським опозиціонером. Але автор подає вбивство як «придушення вигнанців» із боку української влади та створення умов для «фальшивих» президентських виборів. І називає президента України та його команду «зеленим карликом» і його «фашистськими поплічниками», в найкращих традиціях російської пропаганди.

Під іменем цього блогера публікують матеріали заблокованого в ЄС Russia Today, які перекладають нідерландською і завантажують у форматі подкасту.

У публікації програми CrossTalk із платформи RT Україну називають «програною справою» та повторюють тези про те, що Росія хоче миру, а Київ і європейці — ні, що «Захід зраджує Київ», а «вiдновлення переговорiв має відбутися за умовами Москви».

У інших публікаціях ідеться про «неминучість поразки України», використання українського населення як «гарматного м’яса», тотальну залежність від НАТО та перспективу «техногенного самознищення Заходу» внаслідок конфронтації з Росією.

Ще в одному перепості матеріалу RT під іменем Мішона просувають тези про «ескалацію з боку НАТО», «антитерористичну природу СВО» та «руйнування балансу у світі внаслідок втручання Заходу».

Про самого автора інформації немає. Відсутність даних про журналіста може означати, що це псевдонім або вигаданий персонаж, який використовується росіянами для поширення контенту Russia Today на аудиторію, що володіє нідерландською мовою.

Ще одним автором антиукраїнських матеріалів на сайті є Ерік Хульсенс. Зокрема, він пише про «диверсії з боку України, дезертирство українських солдатів, яке за рік складає 90 тисяч осіб. Він називає Зеленського русофобським расистом. Як докази своїх слів автор наводить непідтверджену статистичну інформацію та повторює тези з сумнівних джерел і блогів, зокрема автора під ніком Simplicius, який теж використовують російські пропагандистські медіа.

Хульсенс, цитуючи швейцарського ексрозвідника Жака Бода, ставить під сумнів російські звірства у Бучі. Начебто у 2023 році українські спецслужби застрелили в Москві колишнього українського нардепа Іллю Киву, адже він «розкрив у телеграмі, що сумнозвісне вбивство в Бучі, в якому міжнародна спільнота звинуватила Росію, було сплановане британською спецслужбою МІ-6 і було здійснене СБУ».

Сам Ерік Хульсенс називає себе незалежним письменником і блогером. «Мої особливі інтереси в історії — це історія дружби, сексуальності та дитинства. У літературознавстві я займаюся білошкірим літературознавством», — пише чоловік на своєму профілі на Academia.edu. У Хульсенса також є одна наукова публікація, яка додає цікаву грань до його профайлу — «Педофобія у перспективі». Він пише, що обережність дорослих щодо контактів із дітьми або інституційні перевірки для запобігання педофілії є «надмірними», а також закликає до послаблення запобіжних заходів щодо педофілії та знецінює досвід жертв педофілії, вказуючи, що «ментальність жертви» обмежує здоровий суспільний діалог на цю тему.

Golfbrekers — відрада фламандських сепаратистів

Радикальний блог, який з’явився в лютому 2013 року та припинив оновлюватися у травні 2025-го. Хоча зараз на сайті немає нових матеріалів, він демонструє ставлення до України серед фламандських радикалів.

Достеменно невідомо, хто стоїть за публікаціями в блозі, оскільки всі вони підписані умовним «редактором». Однак в описі сайту вказано, що «автори цього блогу — незалежні уми, які відмовляються носити намордник. Фламандсько-радикальні й антибельгійські. Єврокритичні та широко мислячі. Абсолютно політично некоректні й правдиві».

Назва блогу означає «хвилеріз», що має слугувати захистом від несприятливих впливів із боку моря. Автори під цією метафорою мають на увазі бельгійські та глобальні загрози для Фландрії.

Сайт був створений як послідовник сатиричного блогу Angeltjes після смерті його автора Рея де Бувра. Він був членом міської ради Антверпена у Фландрії, директором Фламандської опери, а також прихильником ультраправої партії «Фламандський інтерес», що виступає за незалежність Фландрії та за збереження «традиційних фламандських цінностей». Goldbrekers є нішевим і маловідомим блогом серед фламандців, однак може мати авторитет серед радикалізованих жителів регіону, особливо прихильників «Фламандського інтересу» в Антверпені. За інформацією Ingazette, такі діячі партії як Філіп Девінтер, Френк Креєлман і Ян Пенріс пов’язані з Росією, про що свідчить їхня участь у «виборах» на тимчасово окупованих територіях України у ролі «спостерігачів».

У матеріалах блогу на тему України простежується повторення ключових тез: «НАТО — агресор», «Україна — інструмент Заходу», «Росія — сторона, що була спровокована», а президент Володимир Зеленський часто постає як фігура, що втілює «владну узурпацію», «авторитаризм» або є «геополітичною маріонеткою Заходу». В одній зі статей Зеленського називають «пихатим телевізійним коміком», який «торгує відставкою за вступ до НАТО».

Також на російський манір, цитуючи блогера Віллі Ван Дамма (про нього нижче), фламандські блогери описують події 2 травня 2014 року в Одесі: «Відмова поліції та судів діяти в Одесі, звісно, нагадує смертоносні заворушення в лютому 2014 року на київському Майдані, що призвели до організованого США та ЄС державного перевороту. Тут також були десятки загиблих, розстріляних із готелю “Україна” фашистським натовпом із єдиною метою: викликати хаос і відлякати міліцію, щоб переворот був успішним».

Висвітлювали «правдиві» блогери й тему мобілізації жінок в Україні, але дуже далеко від правди. Начебто гендерна радниця ЗСУ Оксана Григор’єва повідомила, що чимало українських жінок добровільно йдуть до армії, щоб уникнути призову своїх чоловіків: «У деяких сім’ях жінку можуть відправити в армію її родичі. Наприклад, свекруха, щоб син міг залишитися вдома з дітьми». Під цією статтею вказане посилання на джерело інформації, але там жодних подібних заяв Григор’єва не озвучувала.

У матеріалах Golfbrekers також висміюють участь українських біженців у польському легіоні, просувають тезу про «торгівлю українськими надрами» та «приховані зобов’язання» перед США, а звернення Верховної Ради до Трампа, Конгресу й американського народу викривлено подається як «приниження», під заголовком «Український парламент намагається врятувати меблі…».

У публікації під назвою «Make Ukraine great again…», яка вийшла ще у 2022 році, йдеться, що Україна дорого коштує: «Навіть без війни Україна — це бездонна яма. З верхнім шаром олігархів, до яких належить і Зеленський. Цей вимагає все більше і більше грошей і зброї».

Блог-портал припинив свою роботу, адже «стало важче писати вільно, не озираючись через плече». Також на сайті вказано, що попри всі їхні старання, «незалежність Фландрії не наблизилася ні на дюйм, але надія помирає останньою».

Vrede — як виступати за мир, підтримуючи агресора

Назва видання з нідерландської  перекладається як «мир». Так само як інші видання, що поширюють проросійську риторику у Фландрії, себе воно визначає як рух, що «з 1949 року виступає проти мілітаризації та витрат на озброєння». Його декларована мета — «мирне й соціально справедливе суспільство, засноване на людській безпеці та повазі до ресурсів планети».

Речником руху є Людо Де Брабандер, який від імені Vrede публікується в інших бельгійських і європейських виданнях, зокрема у тому ж DeWereldMorgen і британській The Morning Star. В одному зі своїх матеріалів він пише, що «ЄС фактично перетворено на мілітаризований союз, що обслуговує інтереси військово-промислового комплексу».

Vrede та DeWereldMorgen є інформаційними партнерами, що пояснює присутність спільних авторів на сайтах. Однак трафік Vrede значно менший — у липні 2025 року загальна кількість відвідувачів лише трохи перевищила 14 тисяч.

У своїй статті для Vrede, яка є реакцією на зустріч Путіна й Трампа на Алясці, Де Брабандер поширює пропагандистське твердження «Україна повинна сісти за стіл переговорів за будь-яку ціну», водночас ігноруючи інструменталізацію Росією переговорного процесу. У ній він також легітимізує окупацію Росією українських територій і вказує, що Захід нібито надмірно підтримує Україну. У статті вона постає другорядним гравцем, оскільки, на думку автора, саме від президентів Росії та США залежить подальший перебіг війни. Цей матеріал речника Vrede є прикладом зсуву акцентів і легітимізації агресії у бельгійських медіа, що підіграють росіянам.

У іншій статті речник Vrede знову закликає припинити військову допомогу України, називаючи її марнотратством, оскільки «Україна втримається лише ще кілька місяців».

Де Брабандер працює у Verde з 1995 року. Він також є членом редакційної колегії та співзасновником ще одного політичного видання — Uitpers. Більшість його письмових публікацій стосуються мілітаризму, військових конфліктів і Близького Сходу. Крім того, він є автором книг про НАТО, війни в різних країнах, дає коментарі курдським медіа. Після виходу його книги «Курдська утопія» Де Брабандер закликав виключити Робітничу партію Курдистану зі списків терористів. У 2025 році ця партія оголосила про припинення діяльності та роззброєння у рамках примирення з Туреччиною після чотирьох десятиліть протистояння.

У 2024 році Де Брабандер також підписав звернення до Путіна з закликом звільнити дисидента Бориса Кагарлицького. Проте сам Кагарлицький у коментарях для російських медіа згадував, що не хоче покидати територію Росії, навіть якщо залишиться в ув’язненні — і якщо його включать до списків обмінів, щоб перевезти до іншої країни, він тоді позиватиметься до суду через незаконне викрадення у бік держав, які спробують до цього вдатися.

Співавторкою Брабандера інколи є штатна працівниця Vrede Сюткін ван Муйлем. В одному з матеріалів автори подають військову підтримку України з боку Європи як «логіку військової ескалації», перекладаючи провину за російську агресію на Захід. Вони повторюють тези російського агітпропу щодо проєкту Стамбульських угод 2022 року, стверджуючи, що тоді Україна відмовилася продовжувати переговори нібито через «втручання Заходу». Брабандер і ван Муйлем також пишуть, що ослаблення Росії нібито є проблемою для всього континенту, а Україна — лише інструмент для досягнення цієї мети. Мовляв, тому Дональд Трамп є рятівником ситуації, оскільки він перший із західних лідерів погодився на переговори з Путіним. Автори матеріалу закликають до встановлення в Україні нейтрального статусу в обмін на «багатосторонні гарантії безпеки». Про саму ван Муйлем відомо небагато, окрім того, що її публікації також з’являються у DeWereldMorgen, Uitpers і на сайті брюссельського офісу Фонду Рози Люксембург, що має ліве політичне спрямування.

Сюткін також проводить ретроспективну оцінку діяльності НАТО, в якій війни в Югославії, Лівії, Афганістані, Іраку й Україні розглядаються як «послідовна експансія західного гегемонізму». Про війну в Україні вона пише, що це «лише результат десятиліть провокацій», а не прямого акту агресії з боку Росії.

У квітні цього року Vrede опублікував інтерв’ю з російсько-канадською документалісткою Анастасією Трофімовою, яка є авторкою документалки «Росіяни на війні». Цей фільм брав участь у конкурсній програмі Венеціанського кінофестивалю. Стрічка розповідає про російських солдат без згадок повномасштабного вторгнення й анексії Криму водночас із запереченням агресії російських військових. Українська влада назвала фільм інструментом російської пропаганди, а проти самої режисерки відкрили кримінальне провадження через загрозу національній безпеці. Центральним наративом як фільму, так і інтерв’ю є гуманізація російських солдатів, що відвертає увагу від воєнних злочинів, скоєних ними. За словами режисерки, санкція за гуманізацію «також є пропагандою». Метою фільму Трофімова назвала «показати реальність через туман війни», оскільки «з обох боків багато пропаганди», що є прикладом прирівняння агресора до жертви. За словами режисерки, вона не побачила ненависті до України серед російських військових, із якими спілкувалась у процесі зйомок фільму — їх показ у ролі «слухняних виконавців», а не активних учасників агресії може призвести до зменшення їхньої відповідальності. В інтерв’ю режисерка реагує на скасування показу фільму на Docville у Льовені після тиску української спільноти та Посольства України у Бельгії — і, звісно ж, називає її порушенням свободи слова.

Свій матеріал на тему України для Vrede написав і Йохан Депуртере — у минулому спеціальний кореспондент фламандського суспільного мовника VRT за кордоном. У цій ролі він працював над висвітленням громадянської війни у Лівані, Сальвадорі та Гватемалі, революцій у Нікарагуа та Румунії. З 1995 по 1999 був спецкором каналу у Росії, у 2001-му висвітлював для нього війну в Афганістані, а з 2005 по 2009 працював у США. Зараз він є членом журі у грантових конкурсах Journalismfund Europe — організації, яка надає фінансування для журналістських проєктів високого суспільного значення. Серед отримувачів фінансування від фонду є як поодинокі українські журналісти, так і медійники із російських «опозиційних» видань. На своїй сторінці у фейсбуці журналіст теж поширює проросійську позицію щодо України, здебільшого через репости матеріалів інших авторів на цю тему.

Його матеріал для Vrede є прикладом використання якнайбільшої можливої кількості пропагандистських штампів на тему України в одному тексті. Автор подає війну в Україні не як російську агресію, а як інструмент геополітичної боротьби США, щоб «ослабити Росію для війни з Китаєм». Депуртере класифікує конфлікт як «проксі-війну» та наводить приклади воєн у В’єтнамі, Афганістані та Лівії, пишучи, що на Україну чекає така ж доля. У статті він також критикує західні медіа, що нейтрально висвітлюють війну або займають українську позицію, називаючи їх «рупорами Вашингтона». Автор також пише про «крах Європи через її енергетичну залежність», утім замість того, щоб покладати провину на Росію, він радше закликає відмовитися від спроб знайти альтернативу російським енергоносіям і від підтримки України. У статті він також наводить паралелі між політикою ЄС щодо війни в Україні та війни у Палестині. Тема Палестини використовується проросійськими активістами у Європі, щоб саботувати підтримку України та викликати штучну конкуренцію за увагу.

Willy Van Damme’s Weblog — фейки під виглядом особистої думки

У соцмережах фламандський журналіст Віллі ван Дамм називає себе «незалежним експертом у галузі телерадіомовлення». Однак його діяльність охоплює не лише локальну журналістику, а й міжнародну. Зокрема, коли його запрошують до етерів RT.

Окрім блогу, він також має не надто активну сторінку в мережі Х та акаунт на фейсбуці з 700 підписниками. Утім, якщо вірити статистиці, вказаній на його сайті, загальна кількість відвідувачів складає понад 1,6 мільйона, однак не вказується, за який період ця кількість. За інформацією Similarweb, протягом липня 2025 року його сайт відвідало лише сім тисяч читачів.

Блог ван Дамма фактично є нідерландськомовним рупором російської риторики, особливо щодо агресії проти України.

У публікації «Бахмут — це Артьомовск» він виправдовує руйнування міста та звинувачує українську армію в тому, що вона «використовує мирних жителів як щит», тоді як російські дії подаються як «визвольні». Текст заперечує воєнні злочини Росії, а наприкінці тексту автор схвально згадує «вагнерівців», представляючи їх як переможців.

У тексті «Друга битва під Курськом», де бої під Бахмутом порівнюються з Курською дугою, Україну знову позиційовано як «агресорку», а російську армію — як «миротворчу силу». В матеріалі повністю нівелюється факт початку війни Росією, а також ігнорується проблема окупації територій України.

Як і попередні автори, Ван Дамм пише про «неминучу поразку України» й «занепад Заходу». Агресія Росії при цьому розглядається як «реакція на провокації», без згадок масштабних воєнних злочинів Росії проти України. Українська влада при цьому звинувачується у «марному жебракуванні» західної допомоги, яка «нічого не змінить».

Ван Дамм неодноразово просуває ідеї «мирного врегулювання» на умовах припинення західної підтримки України, що фактично еквівалентно закликам до капітуляції. У текстах системно оспівується концепт багатополярного світу, де Росія має «рівне право» на свої «інтереси», а будь-який спротив її агресії розглядається як провокативний.

Поширював ван Дамм і популярний у проросійських колах фейк про вбивство українською владою «журналіста» Гонсало Ліри. В одному зі своїх матеріалів автор захищає проросійського блогера, затриманого СБУ, називаючи його «жертвою диктатури». Службу безпеки України звинувачено в «гітлерівських методах» і «розправі з інакомислячими». Подібні формулювання використовуються без фактологічної бази та мають маніпулятивний характер.

Він висміює західних експертів і політиків, які підтримують Україну, та стверджує, що Україна — це «режим брехні», а будь-яка допомога їй — це «підтримка неонацизму».

Автор також просуває тезу про «односторонність інформації», однак сам оперує винятково прокремлівськими тезами, не надаючи альтернативних точок зору.

Проросійські твердження у фламандському медіапросторі не є випадковими. Вони підсилюються політичною фрагментованістю Бельгії та сепаратистськими прагненнями окремих політичних сил вкупі з євроскептичними настроями. Часто проросійська риторика маскується під сумніви — доцільності допомоги Україні, чи Україна зможе вистояти, чи є вона взагалі окремою державою. Мета одна: підрив підтримки України та європейської єдності щодо протидії російській агресії разом зі зміцненням політичних позицій рухів, які готові співпрацювати з Росією та виправдовувати її дії.