ЕС меняет условия импорта стали: как должна действовать Украина и при чем здесь российские квоты

7 жовтня Європейська комісія офіційно оприлюднила проєкт нового регламенту COM(2025)726 (Proposal for a regulation of the European parliament and if the Council addressing the negative trade-related effects of global overcapacity on the Union steel market), який має замінити чинні захисні заходи щодо імпорту сталі після червня 2026 року в ЄС.

Йдеться не про технічну правку, а про створення нової системи торговельного захисту, яка визначатиме доступ до європейського ринку сталі на роки вперед.

Новий документ вводить тарифні квоти на всі основні категорії сталевої продукції, а для обсягів понад квоту – 50-відсоткове мито.

Передбачено жорсткіші правила простежуваності походження через принцип "melt and pour" – виробник має довести, де саме розплавлено й відлито сталь.

Лише три країни: Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн – отримують звільнення від цього мита.

Натомість усі інші партнери ЄС, включаючи й Україну, матимуть можливість провести з ЄС переговори.

В ідеалі, ми мали б отримати подібне пряме вилучення, і якщо це можливо, то уряд має до цього докласти максимальних зусиль з огляду на важливість металургійної галузі для України.

Але в поточному тексті пропозиції для України наразі виписаний інший підхід.

Україна прямо згадана у тексті європейського регламенту: "Інтереси країни-кандидата, яка перебуває у винятковій і невідкладній ситуації безпеки, як-от Україна, також мають бути враховані під час визначення квот…" (Преамбула, пункт 25).

Це не просто дипломатичний жест.

Таке формулювання створює правову підставу для особливого підходу під час розподілу квот відповідно до статті 4(г), яка дозволяє Єврокомісії враховувати "спеціальні обставини окремих країн".

Тобто дозвіл на політичне рішення.

Що це означає на практиці? Якщо в політичних реаліях ЄС винятки для країн-членів Європейського економічного простору (саме для них були зроблені винятки щодо сплати мита) є традиційними (і навіть закріпленими в міжнародних договорах) і маловажливими з огляду на їхні обсяги виробництва сталі, то Україна – це все ж особливий кейс.

І саме шляхом визнання винятковості ситуації України пішли в Єврокомісії.

Подібна логіка вже була закладена у Регламенті ЄС про Механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM), де стаття 30(7) прямо передбачає можливість виключення України з-під дії механізму, враховуючи її статус країни-кандидата та умови війни.

Це означає, що ЄС не лише визнає наші особливі обставини, а й починає делікатно формувати послідовну політику промислової інтеграції ще до членства, в якій Україна розглядається не як ризик, а як партнер у європейському виробничому просторі.

Але можливості для України не автоматично перетворюються на реальні переваги.

Щоб цього разу винятковість стала інструментом розвитку, а не лише формулюванням у документі, потрібна чітка стратегічна комунікація – і з боку уряду, і від самих виробників, які мають виступати єдиним голосом у Брюсселі.

Зокрема, існує ще один момент, який має підняти офіційний Київ – квоти, які колись припадали на торгівлю з ЄС від Росії та Білорусі, мають бути передані Україні!.

Проте їхні квоти у ключових категоріях – гарячекатаний прокат, труби, довгомірна сталь – залишаються умовно вільними.

При цьому відповідно до пунктів 15–18 преамбули та статті 4(3), Єврокомісія має право перерозподіляти квоти між країнами з урахуванням "торгових обмежень або виняткових обставин".

Для України це шанс не лише технічний, а й моральний і політичний.

Кожна тонна української сталі, проданої на європейському ринку, заміщує тонну російської, яка колись фінансувала підготовку до війни.

Нові квоти будуть розподілятися у 2026 році, і процес перемовин із країнами триватиме кілька місяців.

Якщо Україна не займе активну позицію, переваги від умовних вільних обсягів можуть бути передані іншим партнерам – Туреччині, Великій Британії чи навіть країнам Балкан.

Україні потрібно вийти на Брюссель з єдиним, добре аргументованим зверненням від усіх великих виробників – Ferrexpo, Metinvest, Interpipe, Arcelor.

Mittal Kryvyi Rih тощо.

Це має бути спільна позиція ринку, а не лише окремих компаній.

Показати поточні обсяги виробництва, втрати від війни, потенціал відновлення і готовність до "зеленої" трансформації.

Уряд разом з митницею мають забезпечити єдину систему підтвердження "melt and pour", яка визнаватиметься в ЄС.

Усі заяви – від уряду, асоціацій, компаній – мають містити одну чітку тезу: якщо і є країна, яка має моральне право претендувати на колишній обсяг торгівлі з Росією та Білоруссю, то це – Україна, металурги якої щодня відбудовують зруйновані заводи, підтримують економіку та не здаються попри війну.

Це не суперечить цілям "Made in Europe", а навпаки, доповнює їх.

Адже українська сталь є продовженням європейської виробничої бази, створеної на спільних цінностях та стандартах, і колись наші європейські друзі теж захочуть продавати активніше свою сталь у нас під час відбудови України.

А згодом наша країна стане частиною ЄС.

Підсумовуючи: новий документ ЄС буде активно обговорюватися за європейською процедурою.

Вона тривала і відкриває реальне вікно можливостей для адвокації, що може суттєво посилити наш економічний та експортний потенціал.

Але щоб це сталося, не варто сподіватися на диво – нас почують лише тоді, коли ми самі почнемо системно і наполегливо говорити, чого хочемо.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.