Оксана Нестеренко: Проблема SLAPP-позовів стала глобальною. CASE зафіксувала 1049 випадків таких позовів із 2010 по 2023 рік

Оксана Нестеренко — кандидатка юридичних наук, фахівчиня у сфері медіаправа, зокрема свободи висловлювання та масової інформації, права на доступ до публічної інформації, захисту персональних даних, відкритого врядування, захисту викривачів. Оксана — випускниця програми Фулбрайт-Кеннан Інститут (Вашингтон, США, 2013/2014). Авторка та співавторка понад 70 публікацій у сфері відкритості влади та доступу до інформації.

Оксана Нестеренко — учасниця робочої групи щодо розробки проєкту пропозицій щодо протидії SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation). Раніше брала участь у розробці законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» (нової редакції), була експерткою низки проєктів, спрямованих на підвищення прозорості української влади й свободи медіа, верховенства права та демократичного розвитку України. Останні майже 20 років викладала у провідних правничих школах такі дисципліна, як конституційне право України, конституційна юрисдикція, право на доступ до інформації, правові та інституційні механізми протидії корупції та ін.

За словами Оксани, проблема SLAPP-позовів останнє десятиліття стала глобальною, в тому числі і в Україні: позови проти журналістів «Схем», «Бігус.інфо», «Слідства.інфо» та переслідування активістів, як Віталій Шабунін. «Ця хвиля тиску, яка, на жаль, повернулася, чітко показала: нам потрібні серйозні правові гарантії. Саме тому я активно працюю над тим, щоб Анти-SLAPP Директива була якісно імплементована в Україні і дала цей необхідний захист», - зауважила юристка.

5 квітня 2024 року Рада Європи ухвалила рекомендації щодо протидії SLAPP. Торік у листопаді з метою обговорення нових стандартів і рекомендацій, прийнятих у 2024 році, відбулася Європейська конференція з протидії SLAPP, яка об’єднала 30 спікерів і понад 250 учасників із 25 країн.

Цього року в Україні також почали обговорювати цю проблему. 4 квітня відбулося засідання Координаційного комітету при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України з реалізації кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення» в Україні, де учасники обговорили питання SLAPP. 1 травня на засіданні парламентського комітету з питань свободи слова голова комітету Ярослав Юрчишин ініціював створення робочої групи з напрацювання механізмів протидії SLAPP. Він зокрема зазначив, що «протидія SLAPP-позовам — це зобов’язання України перед ЄС, але ми самі в цьому максимально зацікавлені».

Про проблему SLAPP-позовів в Україні «Детектору медіа» раніше розповіла також медіаюристка, адвокатеса Оксана Максименюк.

— Оксано, чому вас зацікавила тема SLAPP?

— Моя зацікавленість виходить з мого бекграунду медіаюриста і дослідниці з 2004 року. Я, наприклад, була однією з розробників Закону про доступ до інформації. І ще тоді зрозуміла, що доступ, захист викривачів та свобода слова — це нерозривна тріада. Не може бути одного без іншого.

На жаль, останні роки ми зіткнулися з тим, що з'явився новий інструмент тиску: SLAPP-позови. Це коли впливові особи використовують суди, щоб фінансово виснажити та змусити замовкнути журналістів чи активістів.

Мене це зацікавило, тому що проблема вже стала глобальною та європейською. Статистика вражає: Коаліція CASE (Coalition against SLAPP in Europe) зафіксувала 1 049 випадків таких позовів лише з 2010 по 2023 рік.

В Україні ми бачимо те саме: позови проти журналістів «Схем», «Бігус.інфо» та переслідування активістів, як Віталій Шабунін. Ця хвиля тиску, яка, на жаль, повернулася, чітко показала: нам потрібні серйозні правові гарантії. Саме тому я активно працюю над тим, щоб Анти-SLAPP Директива була якісно імплементована в Україні і дала цей необхідний захист.

— Європейська Директива 2024/1069 встановлює нові стандарти захисту осіб, які беруть участь у суспільних дебатах, від зловживальних судових позовів. У чому, на вашу думку, полягає її ключове значення для свободи слова та громадської активності?

— Поясню, чому вона така важлива, якщо її правильно імплементувати. Ця директива встановлює дуже конкретні процесуальні гарантії. Коли суд отримав позов, відповідач одразу може подати клопотання, що він вважає, що цей позов поданий з метою, щоб йому перешкодити писати або обговорювати важливу тему. І це от буквально на першій стадії.

Європейська директива закликає, щоб суди одразу розглядали, не затягували, і вирішували, що цей позов треба відхилити, якщо ви там бачите ознаки SLAPP. Тобто це фактично дуже серйозно зменшує витрати журналістів, активістів, правозахисників.

Друга проблема постійного переслідування є в тому, що ми подаємо позов, дуже довго його розглядаємо, потім відкликаємо. Тобто, навіть, якщо він буде відкликаний, то журналісти, активісти або правозахисники мають право на повне відшкодування всіх витрат, які вони понесли.

Третій дуже важливий момент, що може бути власне в разі встановлення, що це SLAPP-позов. Директива закликає, щоб суд мав право сам ініціювати певні штрафи для позивача, який зловживає судовим процесом. Ці норми, безумовно, повинні бути законодавчо імплементовані.

Ще має бути створений єдиний центр, де журналісти, активісти можуть отримати всю інформацію, можливості захисту від психологічного тиску, правову допомогу.

Ще один важливий елемент, щоб обов'язково всі такі позови ввійшли в окрему реєстраційну базу. Можливо, у нас потрібно в Єдиному реєстрі виділити окрему категорію SLAPP-позовів, щоб моніторити цю проблему.

І ще є дуже важлива гарантія, законодавча, процесуальна, але вона фактично ширша. Вона створює колективну дію, гуртує суспільство.

Директива ЄС прямо вимагає, щоб національне законодавство дозволяло об'єднанням, профспілкам, громадським організаціям та аналітичним центрам із законним інтересом — тобто тим, хто опікується свободою слова, антикорупцією, екологією — підтримувати відповідача (SLAPP-мішень) у суді. Ця підтримка має на меті надати суду спеціалізовані знання та експертизу для швидкого ідентифікування ознак SLAPP-позову.

Таким чином створюється певний баланс рівності сил. Бо ми знаємо, що люди, які є позивачами в цих справах, дуже впливові. У них є гарні юристи, дорогі адвокати, які можуть фінансово виснажити опонента.

Зараз в Україні ми маємо інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Але він занадто вузький і не працює для SLAPP-захисту. Чому? Тому що третя особа мусить довести, що рішення суду прямо вплине на її власні права. Громадська організація, яка просто захищає свободу слова в цілому, не має такого прямого інтересу, і суд може її не допустити. А нам потрібен ширший механізм, який дозволить їм підтримувати відповідача (за його згодою), а не лише захищати власні права.

Саме тому Директива створює новий рівень гарантії: коли на іншому боці виступають і надають докази громадські організації та аналітичні центри, вони не просто дають «думку друга суду», а стають активним експертним ресурсом для відповідача. Це набагато серйозніша гарантія, що дозволить суду швидко побачити недобросовісний намір ініціатора SLAPP.

Якщо це буде імплементовано, то дуже допоможе в справах проти журналістів-розслідувачів, особливо допоможе регіональним журналістам.

— Робоча група, яка напрацьовує відповідний законопроєкт, створена при комітеті свободи слова?

— Так, група активно працює. Але хочу звернути увагу, що має бути не лише окремий закон, який буде визначати ознаки SLAPP, гарантії журналістам чи активістам. Дуже важливо ввести додаткові норми в цивільно-процесуальний і господарсько-процесуальний кодекси України.

Насправді, щоб механізм раннього відхилення SLAPP-позовів був дійсно ефективним, а не став «мертвою нормою», нам потрібні конкретні зміни в Цивільному процесуальному кодексі.

Проблема в тому, що суди можуть або затягувати розгляд, або посилатися на складність доведення ознак SLAPP (наприклад, у випадках погроз у месенджерах, що супроводжуються серією позовів). Вирішенням є запровадження обов'язкових, конкретних процесуальних термінів. Зокрема було б добре передбачити, щоб суддя був зобов'язаний ухвалити рішення за заявою відповідача про відхилення позову через ознаки SLAPP на ранній стадії провадження — ще до початку розгляду справи по суті. Це має відбуватися в чітко визначений, короткий термін (наприклад, 15 робочих днів). Це ключовий елемент, який змусить систему працювати швидко, усуваючи фінансовий та психологічний тиск на ціль  SLAPP.

— Враховуючи, що концепт позовів-залякувань (SLAPP) є абсолютно новим для української судової практики, і судді не мають досвіду його застосування: чи не існує ризику, що імплементація стандартів, передбачених Директивою ЄС (наприклад, механізму раннього відхилення), призведе до створення «мертвих» норм? Адже ми бачимо прецеденти неналежного застосування нових інститутів, зокрема гарантій захисту викривачів. Які конкретні кроки необхідно передбачити в законодавстві, щоб забезпечити реальну, а не лише декларативну дію нових анти-SLAPP механізмів?

— На мою думку, треба встановити конкретний термін, наприклад, 15 робочих днів для відхилення таких позовів. Якщо суддя розглядав 15 робочих днів і сказав: «Це не SLAPP-позов, це дифамація», то повинна бути конкретна норма на право оскарження такого клопотання в апеляції. Це один із прикладів, щоб це не були «мертві» норми, бо для суддів має значення саме процесуальне законодавство, яке вони будуть застосовувати.

Це повинні бути не загальні декларації, принципи, це повинні бути процедурні норми, які будуть міститися саме в процесуальних кодексах, і тоді судді фактично не зможуть їх не використовувати за умови, що адвокати, які представляють журналістів, будуть їх використовувати. А вони їх точно будуть використовувати. Це перший момент.

Другий момент. Насправді частково у нас є норми, але вони дуже загальні, що забороняють зловживати судовою системою в цілому по будь-яких позовах. І тут дуже важливо, щоби спрацювала модель саме по SLAPP-позовах.

До речі, Європейська директива каже, що необхідно навчати суддів. Я знаю, що в Верховному суді наразі є судді, які дуже зацікавлені в тому, щоби був захист журналістів, активістів від так званих SLAPP-позовів. І ці судді могли би проводити й інформаційні кампанії для своїх колег, і допомагати з організацією навчання. Умовно кажучи, їх можна готувати як тренерів, які потім будуть тренерами для суддів разом зі Школою суддів, з громадськими організаціями, Радою Європи, бо вони завжди активно залучаються до навчання.

Через таку колективну дію між судовою гілкою влади, навчальними закладами, громадськими організаціями і міжнародними установами можна створити дуже потужні програми навчання після ухвалення відповідного закону. І тоді суди будуть застосовувати ці нові норми, які будуть спрямовані на запобігання SLAPP-позовам.

25 років назад суди не хотіли застосовувати європейські рішення з прав людини або застосовували їх некоректно. Взагалі ніхто навіть не хотів дивитися в бік Конвенції з прав людини, я вже не кажу про практику Європейського суду з прав людини. Але потім ситуація змінилася. Зараз це джерело права і в наших процесуальних кодексах, і в практиці застосування, завжди в рішеннях ми зустрічаємо ці позиції. Імплементація анти-SLAPP норм стане частиною нашого законодавства. Частково цей захист базуватиметься, зокрема, й на практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Тому суддям буде легко. Головне їм дати інструмент, щоб це було записано в кодексах, які вони застосовують, як інструмент. І організувати їм навчання, зробити майданчик для обговорення. І процес піде. До речі, директива говорить, що дуже важливо, щоби SLAPP-позови розглядали судді, які пройшли відповідне навчання.

— Що важливіше для європейської перспективи України: якомога швидше впровадити Директиву, чи забезпечити ухвалення якісного закону, який справді захищатиме, навіть якщо це потребуватиме більше часу?

— Мені здається, з точки зору нинішнього стану, у нас є достатня кількість аналітичних центрів і громадських організацій, які мають відповідну експертизу. Представники цих організацій входять до робочої групи при Верховній Раді, при комітеті свободи слова. Усі разом ми можемо достатньо швидко напрацювати текст, який буде ефективний. Питання в тому, чи буде потім політична воля для ухвалення такого закону в разі винесення його до сесійної зали. Тут я не впевнена, бо бачила багато разів за останні 20 років, як розглядають подібні ініціативи, спрямовані на справжнє посилення гарантій свободи слова, у Верховній Раді України. Адже завжди знаходяться депутати, які почнуть казати, що «ці нехороші журналісти розповсюджують дифамацію, пишуть про приватне життя…»

Тому, мені здається, що ми можемо достатньо швидко напрацювати якісний законопроєкт, який відповідатиме Європейській директиві. Але питання, чи буде він так само швидко ухвалений парламентом та підписаний президентом, враховуючи тенденції, що відбуваються останнім часом і свідчать про низький рівень політичної волі до посилення гарантій свободи медіа та слова в Україні. Проте, завдяки таким депутатам, як Ярослав Юрчишин, та сильному громадянському суспільству й медіаспільноті, а також об’єктивним євроінтеграційним процесам, що змушує владу впроваджувати реформи, політичну волю у Верховній Раді врешті-решт вдасться знайти. Але це питання часу…

Якщо обирати між якістю та швидкістю, я б сказала, що цілком можлива і якість при швидкості, за умови, що на момент розгляду в парламенті цю якість не зіпсують депутати своїми правками. Адже є висока ймовірність того, що вони намагатимуться внести такі правки, які нівелюють той законопроєкт, що буде напрацьований робочою групою. Головний виклик полягає в тому, як забезпечити, щоб депутати під час розгляду у Верховній Раді не вплинули на якість закону своїми правками, прикриваючись при цьому необхідністю швидко ухвалити його, щоб показати результат Європейському Союзу.

— Незважаючи на тривалий та комплексний процес імплементації Директиви (ЄС) 2024/1069 на національному рівні, чи може вона бути корисною для захисту журналістів, активістів та викривачів вже зараз?

— Насправді ця концепція має цінність вже сьогодні. Хоча жодна держава Європейського Союзу ще не завершила імплементацію всіх положень Директиви, існують прецеденти в Нідерландах. Суди Нідерландів, базуючись на своєму деліктному праві, вже продемонстрували готовність приймати до розгляду позови від медіаорганізацій, з вимогою компенсувати витрати, понесені в результаті SLAPP-позовів, навіть якщо такі позови ініційовані в третіх країнах. Це ефективний інструмент.

— Тобто українські журналісти можуть податися в нідерландський суд, бо там можуть ухвалити рішення про компенсацію судових витрат за SLAPP-позови?

— І це так. У разі, якщо є суттєві підстави вважати, що позов, який до них подали з юрисдикції третьої країни, був саме SLAPP-позовом. Ключовий момент тут — це доміциль (юридичний термін, який означає місце постійного проживання особи або місцезнаходження юридичної особи — «ДМ»). Якщо українська медіакомпанія має реєстрацію у Нідерландах (або іншій країні ЄС), чи якщо український журналіст має там місце проживання, то вони можуть вимагати компенсації в нідерландському суді.

Другий момент, на який я хочу звернути увагу. Враховуючи, що з одного боку є частково імплементована Директива про захист викривачів (можна казати про певний рівень імплементації на рівні захисту викривачів корупції), а з іншого — Анти-SLAPP Директива, яка ще не імплементована, ми можемо і повинні використовувати наявні загальні норми Цивільного процесуального кодексу та практику Європейського суду з прав людини. Це дозволить нам аргументувати необхідність застосування анти-SLAPP підходів уже зараз в українських судах.

Бо насправді, у нас вже є норми, що дозволяють покладати всі судові витрати саме на позивача, у разі зловживання процесуальними правами або правом на позов. Існує також стала практика Європейського суду з прав людини щодо захисту свободи слова. Якщо ми будемо комплексно використовувати ці два елементи — навіть без імплементації анти-SLAPP Директиви —  можна вибудувати  успішну стратегію захисту в українських судах.

Але, знаєте, що стосується директиви, то є дуже важливий нюанс. Європейська директива каже, що має бути баланс. З одного боку захист від позовів, які спрямовані на залякування журналістів, щоб вони не надавали інформацію громадянам, і відповідно не було широкого обговорення, тобто заткнути рота, або помститися. Але з іншого боку має бути баланс, щоб люди все одно могли йти з позовами для захисту своєї честі і гідності.

А з третього боку ми не повинні позбавляти суди незалежності. Тому директива каже, що ми пропонуємо механізми, пропонуємо баланс, але застосування цих норм на розсуд суду.

І головний виклик для України. Без реформи судової влади, без наявності незалежних, безпристрасних, професійних і доброчесних суддів, всі ці гарантії, директиви будуть мертвими. Бо остаточне рішення застосовувати цю норму, чи ні, буде за конкретним суддею.

А він її буде застосовувати, якщо зустрінуться три умови. Якщо у нього будуть повноваження, будуть норми, передбачені процесуальним законодавством. Він буде доброчесний. І він буде професійний, тобто він буде знати, як правильно застосувати відповідні норми.

Бо поки існують судді, які готові будуть задовольняти позови «колективних Портнових», то, на жаль, навіть при імплементації анти-SLAPP регуляції, ситуація сильно не покращиться. Звичайно, буде менше можливостей для зловживань. Але в цілому повинна бути серйозна реформа судової влади, бо без цього ми не зможемо рухатися далі.

— Оксано, я читала про такий інструмент у Європі, як amicus curiae — «друг суду», який подає експертні висновки у справах, що стосуються суспільного інтересу. Як би впровадження цього механізму змінило практику розгляду справ, пов’язаних зі стратегічними позовами проти участі громадськості в Україні?

— Я вже сказала, що, на мою думку, це одна із дуже важливих гарантій директиви ЄС — це норма, яку держави повинні впровадити в своєму законодавстві. Зокрема ми говоримо саме про процесуальну норму, що громадські організації, експерти, тобто, всі, хто є захисниками свободи слова і не мали жодного відношення до цієї справи, за їх бажання, або за ініціативою суду повинні долучатися до справи. Їх головна мета допомогти суду дати оцінку цієї справи, принести докази щодо наявності ознак SLAPP.

Чому для України це дуже важливо? Як я зазначала, у нас є ціла низка громадських організацій, які десятиліттями працюють у цій темі. Це і «Платформа прав людини», «Інститут розвитку регіональної преси», Інститут масової інформації, Харківська правозахисна група, ЦЕДЕМ, «Зміна», «Лабораторія інформаційної безпеки», наш аналітичний центр Anti-Corruption Social Education Center та багато інших.

Я ще не всіх назвала, насправді їх набагато більше, це велика низка організацій, які системно десятиліття займаються захистом свободи слова, розробляють концепт захисту журналістів від переслідування. І вони мають експертизу, критерії. Вони можуть допомогти журналістам, активістам, правозахисникам і іншим, на кого подали SLAPP-позови, відстояти свої права в суді. Тобто, у разі, якщо в Україні буде імплементовано Директиву ЄС у частині, щоб об'єднанням, профспілкам, громадським організаціям та аналітичним центрам із законним інтересом — тобто тим, хто опікується свободою слова, антикорупцією, екологією — було дозволено підтримувати відповідача (SLAPP-мішень) у суді, це б дуже допомогло жертвам SLAPP. Адже ця підтримка має на меті надати суду спеціалізовані знання та експертизу для швидкого ідентифікування ознак SLAPP-позову. І важливо, що суд буде зобов’язаний прийняти ці висновки до розгляду та надати їм належну оцінку. А у разі, якщо суд проігнорує надану інформацію, це буде серйозна підстава для оскарження як в апеляційній інстанції, так і з точки зору порушення норм процесуального права — у касаційній скарзі.

Більш того, це стане потужним стримуючим ефектом для недоброчесних суддів. Адже одна справа, коли журналісти та активісти намагаються залучити громадські організації як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. У такому випадку суддя може формально відмовити, посилаючись на те, що відсутній прямий юридичний інтерес та що «вас цей позов не стосується». І зовсім інша ситуація, коли з’явиться спеціальна норма, що зобов'язує суд забезпечити можливість залучення організацій, які мають законний інтерес у захисті громадської участі. Це особливо важливо для ефективної роботи інституту раннього відхилення позову. Тобто, щоб оцінка ознак SLAPP була проведена на максимально ранній стадії. У цьому процесі експертні ресурси громадських організацій будуть критично необхідними та дуже допоміжними.

— Чи не боїтеся ви, що українські суди за звичкою будуть затягувати процедуру дострокового припинення (early dismissal), перетворюючи найшвидший механізм захисту на чергову бюрократичну тяганину?

— Думаю, будуть. Я вважаю, що тут головне виставити чіткі процесуальні терміни. Тобто, якщо ми кажемо про раннє відхилення позову, то даємо 15 робочих днів. Якщо замало, то 20 робочих днів. У разі, якщо є клопотання про раннє відхилення на підставі того, що є ознаки SLAPP-позову, то суддя протягом 20 днів повинен ухвалити рішення. І таким чином затягування буде неможливим, бо будуть встановлені чіткі терміни. Через чіткі процесуальні гарантії ми можемо змусити суддів діяти і не затягувати процеси.

— Чи не вважаєте ви, що, запроваджуючи анти-SLAPP законодавство, Україна лише змусить впливових осіб змінити тактику? Наприклад, чи не почнуть вони використовувати замість класичних позовів про захист честі та гідності інші інструменти — кримінальне переслідування чи податкові перевірки, що буде також тиском?

— Я вважаю, що анти-SLAPP законодавство вирішить лише частину проблеми. Ми зараз бачимо, як, наприклад, переслідують активіста Віталія Шабуніна через інші механізми.

Ми бачимо це особливо на регіональному рівні, наприклад, у Вінниці. Активістку, яка викривала корупцію в місцевій владі та одночасно у своєму університеті (вона була і викривачкою, і активісткою), звільнили. Її чоловіка також звільнили з університету, сказавши, що «ми їх просто не обрали за контрактом». Дуже важко довести, що звільнення сталося саме через антикорупційну діяльність. Тобто, можуть застосовуватися й інші механізми, щоб змусити замовкнути, крім судових позовів. Це і переслідування на робочому місці, зокрема, і тиск на родину активістів та журналістів (наприклад, звільнення їхніх рідних з роботи), або методи кримінального переслідування, як у випадку Віталія Шабуніна. Усе це має єдину мету — змусити останніх замовкнути.

Тому я вважаю, що вже зараз треба створювати не лише робочу групу, а й розробляти механізми анти-SLAPP. Треба проаналізувати інші шляхи переслідування і вже зараз напрацьовувати механізми захисту від інших тактик. Я вважаю, що ми не зможемо вирішити гарантування свободи слова в Україні, якщо будемо захищати лише від цивільних позовів.

Чому цивільні позови дуже розповсюджені в країнах Європейського Союзу? Бо система некорумпована, гарно працює. І єдиний спосіб впливових людей змусити замовкнути журналістів — подати цивільний позов. Коли країни недореформовані, як Україна, то застосовуються не лише цивільні позови. Треба подивитися на всі схеми, через які намагаються змусити замовкнути правозахисників, активістів, журналістів. Треба розробити комплексну реформу, що необхідно змінити в законодавстві, інституціях, чого нам не вистачає, з метою, щоби такі ситуації, як зараз з Шабуніним, не повторювалися.

— На вашу думку, чи зменшилася кількість SLAPP-позовів в Україні, після вбивства Портнова?

— Треба подивитися в перспективі, бо не так багато часу минуло. На цьому етапі зменшився, мабуть, трошки саме тиск, але не сама загроза потенційних позовів, бо треба розуміти, що Портнов був тією людиною, яка ці процеси запускала, але він був не єдиним. Все одно залишились всі ті люди, яким вигідно, щоби журналісти-розслідувачі, активісти замовкнули.

Тому, якщо механізм анти-SLAPP не буде впроваджений, якщо не буде реформована судова влада, то цих позовів за деякий період буде та ж кількість. Так само будуть позиватися до журналістів, але вже інші люди.

Що стосується регіонального рівня, то в принципі нічого не змінилося, бо там позивався не Портнов, а місцеві еліти. Від SLAPP-позовів, на жаль, зараз найбільше потерпають саме регіональні журналісти.

— За вашими прогнозами, коли буде напрацьований законопроєкт про анти-SLAPP?

— Це гарне запитання. Щодо офіційних термінів і деталей краще звернутися до представників Комітету Верховної Ради з питань свободи слова чи народних депутатів, які опікуються цим питанням. Ми активно рухаємося, і я думаю, за декілька місяців вже буде напрацьований законопроєкт. Розумієте, зараз експерти, і медіаюристи з нашої робочої групи змушені, захищаючи свободу слова, відволікатися на інші законопроєкти, якими намагаються її придушити, як-от нещодавні запропоновані зміни до Цивільного кодексу (законопроєкт № 14057). І завдяки їхнім спільним зусиллям, зокрема Ярослава Юрчишина та колег, їм вдалося усунути небезпеку законопроєкту № 14057.  Але все це, звичайно, забирає у них багато часу і зусиль. Проте, я впевнена, що вже скоро ми будемо мати якісний законопроєкт, який зможе захистити від SLAPP.

Фото з архіву Оксани Нестеренко