Якби існувала Нобелівська премія за терпіння, Володимир Зеленський безперечно отримав би її, вважає Едвард Льюс — національний редактор і колумніст американської редакції Financial Times.
Його лютнева зустріч із Дональдом Трампом невдовзі після інавгурації останнього увійшла в історію як один із найпринизливіших прикладів політичного знущання останніх років. Українському президентові не залишалося нічого іншого, як проковтнути ту образу в Овальному кабінеті. Його випробування на витривалість, схоже, ще далеко не завершене.
Під час нової словесної атаки минулої п’ятниці Трамп попередив Зеленського, що його країну буде знищено, якщо він не поступиться територіями Росії. Український президент, як завжди, відреагував стримано. А чи кричав Трамп колись на Путіна? Це — риторичне запитання.
Справедливості заради, і сам Путін міг би претендувати на премію за терпіння. Ще на початку своєї фатальної кампанії вторгнення 2022 року, яку Трамп назвав «геніальним кроком», російський лідер зробив довгострокову ставку: він отримає на переговорах із переобраним Трампом те, чого не здобуде на полі бою. Тоді такі розмови здавалися фантастичними. Але, судячи не з риторики, а з дій Трампа після його повернення до влади, ставка Кремля, схоже, спрацьовує.
Не виконавши жодної з вимог Трампа, Путін уже отримав від нього обіцянку другуої зустрічі за рік — цього разу в Угорщині, де господарем виступив проросійський прем’єр Віктор Орбан. Зеленському ж доведеться проявити ще більше витримки в найближчі дні.
На противагу йому, Трамп дедалі більше втрачає терпіння. Він вже заявив, що з усіх світових конфліктів залишився лише «один невирішений». Серед інших, за словами Трампа, він нібито «поклав край» війнам між Ізраїлем і ХАМАС, Індією та Пакистаном, Таїландом і Камбоджею, Вірменією й Азербайджаном, Руандою та Демократичною Республікою Конго. І лише впертість Зеленського, на його думку, позбавила його Нобелівської премії миру цього року.
Як і у випадку з Газою, Трамп розглядає Україну як комерційну можливість — країну з великим потенціалом, але з нерозбудовании узбережжям. Він сприймає уряд Зеленського як ослабленого опонента, який має зрозуміти, що битву програно. Як сказав Трамп українському президентові в лютому: «У тебе на руках немає козирів».
Та Зеленський усе ж має козирі — передусім зростаючу підтримку «коаліції охочих». Імовірно, Європа знайде спосіб надати Україні більшу частину заморожених російських резервів Центрального банку на суму близько 200 мільярдів доларів — цього вистачить, щоб утримати економіку протягом наступних двох років. Крім того, українські удари по нафтопереробних заводах і авіабазах глибоко на території Росії значно розширили можливості Києва.
Дехто сприйняв нещодавні російські дрони, що вторгалися в повітряний простір кількох країн НАТО, як ознаку впевненості Путіна. Та ця його «сіра зона» діяльності радше свідчить про слабкість. За даними The Economist, лише у 2025 році загинуло близько 100 тисяч російських військових — це співвідношення приблизно п’ять до одного у порівнянні з українськими втратами. Це щонайменше вшестеро більше, ніж радянські втрати в Афганістані у 1980-х — війні, що підірвала підтримку московського режиму.
Якщо ці цифри точні, то Росія має більшу проблему з набором солдатів, ніж Україна, попри те, що її населення майже вчетверо більше. До того ж удари України по нафтових і газових об’єктах, які фінансують російську війну, позбавляють Путіна грошей для виплат призовникам і контрактникам. Йому, можливо, доведеться повернутися до примусового призову — а це ризиковано для підтримки його влади.
Хоча Україна теж зазнає втрат, загарбники зазвичай гинуть частіше, ніж оборонці. І навіть після такого кровопролиття Путін не має майже жодних реальних здобутків. Російська армія цього року лише незначно розширила контрольовані території — факт, на якому Зеленський постійно наголошує, показуючи карти. За повідомленнями ЗМІ, минулої п’ятниці Трамп просто змів ці карти зі столу.
Остання скарга Білого дому полягає в тому, що американці нібито стомилися від війни. Це може здивувати багатьох, адже війна Росії проти України майже не з’являється на їхніх екранах. А ще більше — платників податків: останній пакет фінансування України Конгрес ухвалив навесні 2024 року, і Трамп не планує просити новий. Усе майбутнє озброєння, яке він дозволить постачати, буде продаватися, а не надаватися безкоштовно.
Чому ж Трамп переконаний, що Путін перемагає? Пояснення того, чому російський лідер так легко впливає на американського президента, викликає глибокі суперечки. Одні вважають, що Путін має якийсь компромат або таємний вплив на Трампа. Інші відкидають це як вигадки «глибинної держави». Та незалежно від причин, за якими Трамп так охоче підіграє Путіну, реальність очевидна: у російського президента менше козирів, ніж здається Трампу. І один із них — сам Трамп.