/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F33%2Fff1696b90633f9c0ff02852080b203ae.jpg)
Геополітика України: слов'янсько-арабська спілка – альтернативна стратегія для Східної Європи
Зараз Україна воює з екзистенційною загрозою для всієї Східної Європи — Росією. Україні потрібно створити стратегію проти Росії і поширити її серед країн Східної Європи, які не раз відчували російську агресію на собі і будуть зацікавлені в реалізації такої стратегії. Бо ні США, ні країни Західної Європи не ставлять собі за мету розчленування Росії, тоді як тільки розчленування Росії на кілька окремих країн зробить її безпечною для України. Президент США Джордж Буш-старший виступав у 1991 році в Києві та вмовляв Україну не виходити з Радянського Союзу. Президент США Байден заявив у Варшаві в 2023 році, що США не мають наміру зруйнувати Росію. Треба визнати, що у США і України різні інтереси.
Тож Україна повинна проводити свою незалежну зовнішню політику, яка б ураховувала життєві інтереси України, які полягають в фізичному розділенні Росії на кілька складових частин. Процес деколонізації Росії має продовжуватись, а поневолені Росією народи мають бути звільнені.
Для нашого східноєвропейського простору існує декілька геополітичних концепцій, спрямованих проти Росії — «Балто-Чорноморський союз» (союз України, Польщі, Білорусі, Литви, Латвії та Естонії) , а також «Інтермаріум» - геополітичний концепт, найменша конфігурація якого — це союз України, Польщі і Литви, а найбільша об’єднує країни Східної, Центральної Європи та Балкан. Інтермаріум відрізняється тим, що більшість країн, які в нього входять — це всі слов’янські країни, окрім Росії, бо Росія, всупереч її пропаганді — не слов’янська країна. До великого Інтермаріуму входять всі 12 слов’янських країн - Україна, Польща, Білорусь, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Хорватія, Чорногорія, Сербія, Боснія і Герцеговина, Північна Македонія, а також неслов’янські країни - Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Угорщина. Неслов’янські країни можна не брати в проект, але у України і Польщі гарний історичній досвід сумісного існування з країнами Балтії — Литвою, Латвією і Естонією. Також країнам Балтії загрожує Росія, тому вони можуть захотіти приєднатись до Інтермаріуму через беспекові інтереси. Набір країн може змінюватись — наприклад Угорщина може не захотіти буди учасником цього об’єднання, натомість можна додати Молдову. Низка країн Інтермаруму вже залучена до спільної праці в інфраструктурному проекті «Тримор'я». Геополітичний аналітик Джордж Фрідман з США, засновник приватної розвідувальної організації «Stratfor» пропонує Туреччину в якості партнера Інтермаріуму: «Міжмор'я, по суті, говорить: Ми затиснуті між Німеччиною та Росією... Отже, ми повинні стати дуже важким шматком для ковтання, і ми самі не можемо стати такими. І він запропонував Міжмор'я... У Європі є країни, які вижили просто тому, що з ними було надто важко боротися. Польща має стати надто складною. Але Польща також повинна створити зону вільної торгівлі з країнами, яким потрібен польський експорт, які потребують союзу з Польщею, які повинні бути очолювані Польщею — Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, навіть Туреччиною.» (The Strategy of the Intermarium, Global Politics, а також інші тексти Фрідмана про Туреччину і Інтермаріум.)
В цій статті відкидається пропозиція Фрідмана про залучення Туреччини до Інтермаріуму, як контрпродуктивна. Натомість пропонується союз Інтермаріума зі всіма арабськими країнами. Для того, щоб зрозуміти чому саме з арабськими країнами, розглянемо Україну і Росію:
Щоразу після розвалу Росія змінювала назви, але продовжувала контролювати всі ті ж самі країни. Після краху Російської імперії, Росія змінила назву на «СРСР», але продовжувала контролювати землі колишньої імперії. Після краху СРСР, Росія намагається повернути під свій вплив країни Східної Європи. Наступною назвою російського геополітичного проєкту може стати саме «Балто-Чорноморський союз». Тому що за умови, коли вся Європа залежить від російських нафти і газу, Росія в Балто-Чорноморському союзі буде фактично головною, навіть не будучи його учасником і просто захопить контроль над Східною Європою.
Географія не змінилась і Росія залишається загрозою для України та інших країн Східної Європи. Україна і вся Східна Європа добре знають Росію, тому що були окуповані Російською Імперію, потім були окуповані СРСР, а в 2014 році Росія розпочала війну проти України. Географія не змінилась, але змінилась Росія і в сучасному світі вона може бути нейтралізована завдяки чисельному мусульманському населенню Російської Федерації, а також завдяки нафті і газу з арабських країн і Ірану. Українська зовнішня політика неповна без ісламського напряму і союзників серед мусульманських країн. Ми повинні працювати над вразливостями Російської Федерації і здобувати вигоду для себе. Вразливості Росії це — залежна від експорту нафти і газу економіка, а також неоднорідне в національному і релігійному плані населення, національні республіки зі своїми землями, через що в РФ є таке явище, як «сепаратизм», особливо в мусульманських землях. За офіційними даними в Росії проживає 20-25 млн мусульман, але реальна цифра може бути вищою.
Для того, щоб убезпечити себе і нейтралізувати загрозу з боку Російської Федерації, треба зосередитись на проблемах Росії:
Територія Російської Федерації розміщена між цивілізаціями Азії, ісламського Близького Сходу і Європи. Росія не має власної цивілізації. Росія з кожним роком стає все більш залежною від свого розташування, бо її територію населяють представники різних цивілізацій, національних і расових груп, носії християнських, мусульманських і азійських релігій. Через це своє становище, РФ проводить політику асиміляції, змішування багатонаціонального населення і рас, знищення їх культури, релігії і недопущення контактів мусульман, азіатів і європейців з їх цивілізаціями. Слов’янських націоналістів влада Росії вважає екстремістами (Росія — то не слов’янська країна. Європейське населення Росії — це не слов’яни, а фіно-угри, які слов’янізувались у процесі переходу в християнство, бо релігійні книги були написані в Києві церковнослов’янською мовою. Росія викладає в школах історію України і переконує росіян, що це історія Росії). Ісламських націоналістів Росія називає терористами. Це євразійство — ідеологія Російської Федерації. В такий спосіб Росія намагається створити мононаціональне населення і зменшити «сепаратистські тенденції» регіонів Кавказу і Азії Російської Федерації (а згідно з міжнародним правом — право народів на самовизначення, право вільно встановити свій політичний статус). Результат — кількість білого, європейського населення знижується щороку. Російська Федерація не оприлюднює демографічних даних, яким можна було б довіряти, приховує реальну кількість мусульманського населення, не пише про міжнаціональні конфлікти в країні. Ситуація з міжрасовими, міжнаціональними конфліктами в Росії — катастрофічна. Панує взаємна ненависть між мусульманами і тими, хто називає себе «русскімі». Росія втрачає імідж «європейської країни».
Так що ціль Росії — Європа. Разом з газом та нафтою Росія експортує до Європи механізм такої євразійської політики нестабільності. РФ підтримує антиісламські та антимігранстькі настрої і фінансує антиісламські праворадикальні партії в країнах Європи, розводячи антиісламську істерію (Національний Фронт Ле Пен, Франція, Альтернатива для Німеччини, Німеччина, FPA, Австрія, а також багатьох ультраправих політиків по всій Європі). За даними The Guardian, мережа telegram-каналів, керована з Росії, пропонувала жителям Великої Британії криптовалютні платежі за напади на мусульман і мечеті, за створення антиісламських графіти. Водночас, серед мусульманської аудиторії, Росія пропагує імідж Росії — захисниці мусульман і спрямовує нелегальних мігрантів до Євросоюзу. Таким чином Росія проводить керовані конфлікти між європейцями і мусульманами. Гра на настроях суспільства — це нематеріальні політичні активи Російської Федерації, які вона використовує для того, щоб викликати кризу в відносинах між європейцями і арабами, спробувати контролювати Європу тероризмом, релігійними і міжнаціональними зіткненнями — точно так само, як російські спецслужби роблять це всередині Росії, використовуючи тероризм для виправдання «контртерористичних операцій» проти мусульман. В пропаганді Росія активно використовує конфлікти арабських країн з США. Російська пропаганда — це пропаганда про «ворожий Захід», який є загрозою для мусульманського світу і пропаганда про землі диктаторів і терористів, які загрожують Європі. Але європейці (особливо слов’яни) і мусульмани — це два елемента, необхідних, як раз, для краху самої Російської Федерації. Російська економіка тримається тільки на експорті нафти і газу. Саудівська Аравія, Катар, Ірак і низка інших арабських країн, а також Іран — це конкуренти Росії на енергетичному ринку і альтернативне джерело нафти і газу для Європи, а Європа — це великий ринок збуту нафти та газу. Запаси нафти і газу — це не єдина причина чому нам потрібні арабські країни. Релігія — це ще одна важлива сила, тому що арабські ісламські релігійні діячі мають вплив на мусульманське населення Кавказу, Татарстану та інших мусульманських земель, які хочуть створити свої незалежні від РФ держави. Також варто розглянути ісламістів — більшість ісламістів вважають Росію ворогом, тому що Росія воювала проти Афганістану, Чечні, Сирії. Іслам — це загроза державній безпеці Росії, тому що він може призвести до незалежності мусульманських земель від Росії. Це одна з функцій ісламу. Свідомі мусульмани на території РФ є, вони хочуть незалежності, їм потрібна міжнародна підтримка. В РФ вони зазнають репресій, вимушені виїжджати з Росії в інші країни і чекати там сприятливого моменту для визнання незалежності їхніх країн.
Для того, щоб уникнути дезінтеграції, втрати мусульманських республік і смерті, Російська Федерація має союзні відносини з Туреччино, тому що:
-
Туреччина не має власних запасів нафти і газу на своїй території, а тому не може бути конкурентом Росії на енергоринку, як, наприклад, Іран.
-
Туреччина занадто мала, щоби бути загрозою для Росії, а всі російсько-турецькі війни були не проти Туреччини, а проти величезної Османської Імперії. Османська Імперія розпалась, а на її місці повстали незалежні арабські країни.
-
Туреччина — це азійська народність, що є частиною російської євразійської ідеології.
-
Туреччина — це також мусульманська релігія і Російська Федерація намагається обмежити контакти чисельного мусульманського населення федерації з арабами, землі яких мають величезні запаси нафти і газу, а також великий економічний, політичний потенціал і релігійний вплив.
З усіх цих причин Туреччина не може створити незалежного Кавказу і, таким чином, Туреччина абсолютно безпечна для Росії.
Тому Росія хоче замінити контакти з арабським світом для російських мусульман на контакти з Туреччиною, яка не може бути загрозою для Росії. РФ проводить антиарабську пропаганду, пише про «загрозу арабізації» Кавказу (Чечня, Дагестан, Інгушетія), знімає фільми і серіали про арабів, де зображує їх не дуже розумними і жорстокими. До 11 років в’язниці Россія засудила Патімат Шарутдінову, мусульманку, яка із палестинським прапором в руках підтримала арабів Палестини. Тим часом російський ставленик, глава Чечні Кадиров, регулярно відпочиває в Туреччині, а син Кадирова знявся в Турецькому серіалі.
У балканських слов’ян тяжкі відносини з Туреччиною, а Росія всіляко підсилює Туреччину і її пантюркістський проєкт на противагу арабським країнам та Ірану. Цей факт можна використовувати серед балканських слов’ян, які люблять Росію, бо досі вдячні їй за те, що вона звільнила їх від Османської Імперії. Росія з Туреччиною співпрацюють у багатьох сферах. Туреччина залежна від російського газу. Вірменія шукає способу позбутись впливу Росії і Туреччини. Хоча Вірменія більше орієнтується на Іран, як на партнера здатного замінити Росію, вигоду від союзу з арабськими країнами Вірменія могла б отримати, бо арабські країни — також конкуренти Туреччини і союз Східної Європи і Балкан з арабами врівноважив би її вплив.
Нам потрібен союз з Іраком, Сирією, Саудівською Аравією, Єгиптом та іншими арабськими країнами. Також в майбутньому, поза рамками союзу, може бути співпраця з Іраном. Іран — це не арабська країна, але він є конкурентом Росії на енергоринку і близько до неї розташований, що створює умови для конфлікту інтересів. Нам потрібно, щоб енергоресурси з Близького Сходу повністю замінили російську нафту й газ по всій Європі. Це зменшить можливості Росії впливати на європейську політику.
А от військово-політичний союз з арабами можливий тільки для країн Інтермаріуму, тому що Західна Європа має низку конфліктів з арабськими країнами в минулому — арабське завоювання Іспанії, хрестові походи, колоніалізм.
Україна і вся Східна Європа, а також Балкани, можуть забезпечити політичну протекцію на міжнародному рівні і позитивний імідж в європейських ЗМІ арабським країнам. Тому що арабські країни — гарантія незалежного від Росії джерела нафти і газу для нас, а ми, своєю чергою, гарантія їхнього політичного іміджу в засобах масової інформації і в дипломатії, іміджу, який у арабських країн дуже демонізований через антиісламську і антиарабську пропаганду, яку поширюють Росія та Ізраїль за підтримки США. Пропаганду, яка вбачає в мусульманських країнах ворога і конкурента, бо Росія і Ізраїль мають військові конфлікти з мусульманами — Ізраїль воює проти арабських країн, а Росія проти Афганістану, Сирії , Чечні і насильно утримує мусульманські землі в складі РФ. США підтримують Ізраїль проти Палестини і атакують мусульманські країни, тому вони також створюють антиісламську пропаганду. Співпраця Росії, Ізраїлю і США в антиісламській пропаганді очевидна. Антиісламська і антиарабська пропаганда діє на території Європи. Цілі антиарабської і антиісламської пропаганди — перешкоджання співпраці між європейцями і арабами та іншими мусульманами для того, щоб європейці не підтримали російських мусульман, арабів і Іран, бо європейська підтримка може сприяти незалежності мусульманських земель від Росії, звільненню Палестини, заміни російських нафти й газу в Європі на арабські, а також може призвести до засудження США за напад на мусульманські країни. Україна і вся Східна Європа могли б стати голосом арабських країн в Європі, стати адвокатами арабських держав і протистояти потужній антиісламській і антиарабській пропаганді. Взаємозалежність, яка виникне від купівлі арабських ресурсів, безпечна для нас, тому що ми не маємо спільних кордонів з арабськими країнами і це виключає війни між нами в майбутньому, на відміну від Росії, залежність від якої згубна. Також між слов’янами і арабами не було конфліктів, ми не були колонізаторами, не були хрестоносцями і ніколи не воювали проти арабів. Навпаки - Україна (Київська Русь) і балканські слов’яни були фактичними союзниками Арабського халіфату під час війн проти Візантійської імперії. В ті часи, коли ні Росії, ні Москви ще не існувало. Це добре відрізняє нас від країн Західної Європи і може стати гарним початком відносин з арабськими країнами. Цей союз цікавий ще тим, що це буде союз арабів зі слов’янами (і кілька неслов’янських країн), де слов’яни можуть повчитись в арабів панслов’янському патріотизму так само, як у серцях арабів живе панарабський патріотизм.
Нам вигідно посилити і підтримати арабські країни на міжнародній арені, тому що:
Якщо політична сила і вплив збільшуються в одному місці, то в іншому місці політична сила і вплив зменшуються. Наприклад:
Якщо сила і політичний вплив переносяться в Східну Європу і на Балкани, то Росія втрачає Україну, Білорусь, Болгарію, Сербію і так далі, які підуть з під російського контролю і стануть частиною європейського політичного впливу, який, своєю чергою, буде забезпечений ресурсами з арабських країн та Ірану.
Якщо арабські країни та Іран набувають економічного і політичного впливу, то Росія втрачає Казахстан, Узбекистан, Таджикистан та інші мусульманські республіки колишнього СРСР, а згодом і Кавказ та решту мусульманських земель РФ, які з під російського контролю перейдуть до зони впливу Близького Сходу, який, своєю чергою, буде забезпечений політичною підтримкою Східної Європи.
Таке співробітництво з арабськими країнами відповідає як радикальним націоналістичним європейським ідеологіям, так і ісламським ідеологіям, тому що:
В націоналістичній правій європейській ідеології:
Завдяки нафті і газу з мусульманських країн держави Східної Європи і Балкан отримають енергетичну, а слідом за нею і політичну незалежність від Росії. Україна, як головна країна-транспортер російського газу, звільниться від тягаря невигідних в економічному і політичному сенсі договорів з Російською Федерацією, які сконцентровані навколо транспортування російських нафти та газу і роблять Україну залежною від Росії, та зможе купувати енергоресурси на Близькому Сході — в Іраці, Катарі, Саудівській Аравії, Алжирі, Ірані і так далі. Російська Федерація не зможе більше шантажувати Європу нелегальними мігрантами, бо продаж в Європу нафти та газу з мусульманських країн підніме близькосхідну економіку, що, своєю чергою, стабілізує регіон Близького Сходу, знизить кількість збройних протистоянь в їх країнах і виведе з політичних криз. Міграція з Близького Сходу та Африки зменшиться через гарний стан економік на їх батьківщині і політичної стабільності, а ті емігранти, які вже в Європі, трансформуються з нелегальної робочої сили в заможних союзників, що знизить міжетнічні конфлікти в Європі.
В ісламських ідеологіях:
Союз з християнами дозволений ісламом, а притік грошей, зароблених на продажі ресурсів в Європу піднімуть близькосхідну економіку, це стабілізує політичну ситуацію і припинить збройні конфлікти. Центр нафто-газової торгівлі буде перенесений з Російської Федерації в арабські країни. Все це зробить Близький Схід одним з найсильніших регіонів на континенті. Туреччина залишиться на своєму місці. Якщо мусульмани Росії захочуть бути з Туреччиною — вони будуть, але тільки після того, як арабські країни стануть сильніше і за допомогою Європи добються незалежності від Росії мусульманських земель нинішньої РФ. Росія перестане бути нафто-газовим монополістом в Європі і не зможе більше впливати на прийняття політичних рішень в Європі. В Росії почнеться економічна криза через випущені на європейські ринки нафту та газ з арабських країн. Економічна криза призведе до дестабілізації, «сепаратистські тенденції», або прагнення до незалежності в мусульманських і азійських регіонах Росії посиляться. Кавказ оголосить про свою незалежність, а країни Європи, які на той час будуть купувати нафту й газ в Катарі, Іраку, Ірані і т.д., підтримають незалежність Кавказу, так як Європа вже не буде залежною від газу і нафти з Росії. Кавказ та інші мусульманські землі РФ стануть вільним, що відповідає навіть радикальним ісламським ідеологіям.
Після втрати європейського ринку, Росія буде вимушена продавати нафту й газ в Китай і впаде в залежність від нього. З Китаєм треба домовитесь про те, щоб ринкова дорога для товарів і послуг проходила не територією Росії, а Близьким Сходом — арабськими країнами і Іраном. Це послабить Росію, а Китаю і Близькому Сходу дасть додатковий геоекономічний бонус. Також, коли Росія ослабне, Китай може захотіти повернути собі китайські землі, які зараз входять в склад РФ.
Таким чином, затиснута з трьох боків — з боку Китаю, з боку Близького Сходу, та з боку Європи, Російська Федерація у її теперішньому вигляді зникне і не зможе більше загрожувати існуванню сусідів. РФ буде розірвана Китаєм, мусульманами і європейцями на три частини: мусульманську частину — Чечню, Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Чекерська Республіка, Татарстан, Башкортостан, на азійську частину, населену етнічними азіатами в Сибіру, Алтаї та на Далекому Сході і на європейську частину — безпосередньо на фіно-угорську Росію. Поневолені Росією народи звільняться і повернуться до своїх цивілізацій.
Це зовнішньополітична стратегія для України і всієї Східної Європи про те, як нейтралізувати традиційного ворога Східної Європи — Росію. Це агресивна стратегія для російського погляду, але для реалізації цієї стратегії не потрібно питати дозволу Росії, США чи будь-якої іншої країни, яка не є арабською країною чи Китаєм.
Що, якщо ні?
Немає іншої стратегії проти Росії. Росія оточена європейцями, мусульманами і азіатами. Проблеми нашого континенту можемо вирішити тільки ми самі в спосіб простий — посилити ці два найбезпечніших для Росії елементи - слов’ян і мусульман, щоб роздерти цього геополітичного Франкенштейна - РФ на складові частини і звільнити поневолені нею народи.
Пропонована стратегія не передбачає війни, її завдання — зміцнити Східну Європу через партнерство з арабським світом, який має власні ресурси, вплив і духовну міць, ослабити Росію економічно і політично. Цей союз може стати основою нової осі стабільності.
Існуючий зовнішньополітичний розклад не призводить до позитивних змін для України. В ході російсько-української війни, США, як гарант безпеки України після підписання Будапештського меморандуму, проявили себе більше союзником Росії, ніж України. США ніколи не воювали з Росією, між ними не було жодних серйозних конфліктів. Росія завжди воювала проти Європи, бо це сусідні країни, але Росія ніколи не воювала проти США. Російська пропаганда стверджує, особливо для арабської аудиторії, що Росія воює не з Україною, а з США і всім Заходом. Російська пропаганда виправдовує війну проти України загрозою з боку США, хоча Росія знищує українську мову, раніше влаштувала голодомор — геноцид українців, а не американців. Боротьба українців за незалежність від Росії триває вже вже сотні років, ще до появи США, а зараз ця боротьба перейшла у відкриту війну. США і Росія скорше грають роль доброго і поганого поліціантів в міжнародній політиці, співпрацюючи на користь один одному проти третіх країн. Санкції з Росії рано чи пізно знімуть, Росія відновитися і залишить собі окуповані українські землі. Антиросійську політику зараз може проводити тільки одна держава — Україна. Розділ Росії на кілька частин — це довгостроковий план, який потребує мусульманських союзників. В Ірані головна конфесія — шиїзм, тому він не зможе впливати на сунітське населення РФ, але Іран може завдати економічного удару по Росії — якщо випустить свої нафту і газ на ринки Європи (зараз цьому перешкоджають США, бо тримають Іран під санкціями). Сунітська Туреччина надто слабка, мала і залежна від Росії для того, щоб сприяти незалежності російських мусульман. Залишаються арабські країни — їх багато (20 країн — це потужна сила), вони переважно суніти, як і мусульмани Росії, вони багаті на ресурси нафти і газу, що може стати альтернативою російським ресурсам. Під час російсько-чеченських воєн араби, незалежно від своїх урядів, фінансували чеченських воїнів, а також воювали разом з чеченцями проти Росії в якості добровольців. Єдиною країною, яка визнала Чечню незалежною державою, яка тимчасово окупована Росією є Україна. Натомість США підтримали Росію в війні проти Чечні, а президент США Клінтон заявив: “...Чечня — частина Російської Федерації, і ми підтримуємо територіальну нецілісність Росії... ”
Отже, Україні слід менше звертати увагу на сумісність української зовнішньої політики з зовнішньою політикою США, яка не враховує українських геополітичних реалій. Не погоджуватись на догоду США на такі ганебні авантюри, як український миротворчий контингент в Іраці, коли тодішній президент України Леонід Кучма захотів покращити свої відносини з США та відправив українських військових в Ірак. Про це Україні досі нагадують з негативом не тільки іракці, а й люди з інших арабських країн, бо вони відчувають себе частиною єдиної арабської нації, де атака на одного — це атака на всіх. Також Україні слід зайняти однозначну проарабську позицію у війнах з Ізраїлем, який, геополітично не дає нам ніяких переваг і розпочати відносини з величезним і перспективним арабським світом. Незалежність України може бути забезпечена тільки нафтою і газом з безпечних для нас арабських країн і Ірану. На відміну від простої купівлі ресурсів, в цьому тексті пропонується політичний союз з арабськими країнами с перспективою переходу в військово-політичний союз. Союз арабів і слов’ян планується в рамках ЄС, з огляду на майбутній вступ України в ЄС. Кожна країна ЄС має суверенне право встановлювати двосторонні контакти, тому країни Євросоюзу можуть вступати в інші союзи — в НАТО, наприклад, так що союз з арабами не буде суперечити євроінтеграції України і Західних Балкан. Так Україна і вся Східна Європа може стати альтернативою США і Росії для арабських країн (в якості альтернативи США, себе зараз пропонує арабським країнам Росія). В арабських країн складні відносини зі США. США воювали проти арабів в Іраку, Лівії, Сирії, Лівані, Ємені, опосередкований конфлікт також з Палестиною через військову і політичну підтримку, яку США надають Ізраїлю. Водночас деякі арабські країни, такі як Саудівська Аравія, є союзниками США. Але наявність військових баз США на території Саудівської Аравії, Катару, Кувейту, Бахрейну, Об’єднаних Арабських Еміратів, Йорданії, Іраку і Сирії частиною арабського суспільства вважається окупацією і неповною незалежністю. Тому арабським країнам було б вигідно знайти нового геополітичного гравця і зменшити занадто сильній вплив США. Взаємовигідний союз Східної Європи з арабськими країнами зможе стати новим незалежним військово-політичним блоком, який послабить роль як США, так і Росії.
Цей, на перший погляд, новий геополітичний баланс уже існував в історії.
Україна була сильною і успішною державою за часів Київської Русі, коли геополітичний розклад був саме таким — на Близькому Сході панував могутній Арабський халіфат, а в Східній Європі — українці. Це була Золота доба ісламу, Арабський халіфат був розвинений економічно, культурно і науково, а європейці навчались в Халіфату за арабськими книгами. В ті часи українці і араби одночасно і успішно воювали проти Візантії. В часи татаро-монгольської навали під тиском татаро-монголів пав Київ, а слідом за ним — Багдад. Протягом століть Східна Європа залишалася полем боротьби імперій — Візантійської, Османської, Російської, Австро-Угорської. Але періоди розквіту української державності завжди збігалися з існуванням сильного арабського світу. Київська Русь підтримувала торгові та культурні зв’язки з Близьким Сходом, коли Арабський халіфат був центром науки, мистецтва й духовності. Цей досвід співіснування двох цивілізацій може стати основою сучасного союзу. Україна повинна згадати ким вона є. Століття, проведені під російською окупацією дають нам російський погляд на світ. Українцям потрібно здійснити історичну розвідку в часи Київської Русі, коли українці були сильними і віднайти геополітичні причини такої могутності. Україна, як батьківщина слов’ян, звідки вийшли всі слов’янські народи і заселили землі до самої Візантії, знає де знаходяться її союзники. Нам потрібен український погляд на геополітику, заснований на аналізі і успішному досвіді співпраці з арабами в часи незалежності України (Київської Русі).
Геополітика — це не дипломатія етикету, а наука про геостратегію — як розташування держав вливає на політику. Пізнання світоустрою за допомогою аналізу народів, кордонів, рік, морів і озер, на основі спільних загроз, спільного стримування конкурентів. Вираховувати союзників, які б отримували вигоду просто від існування і розвитку цього народу у цій частині Земної кулі, тому що їх існування створює загрозу або конкуренцію сусідам, які є твоїм ворогом. Україна та арабські країни мають спільну рису — вони знаходяться під впливом великих країн, які прагнуть контролювати їхні ресурси та політику. Саме тому союз слов’ян і арабів є природною реакцією на географію: формування нової вісі держав, які прагнуть незалежності від імперій минулого.
Серед арабських країн особливе геостратегічне значення має регіон Іраку і Леванту (Ірак, Сирія, Ліван, Палестина і Йорданія) — це колиска цивілізацій, тут в Дамаску і в Багдаді також були розташовані столиці Арабського Халіфату часів його найбільшої могутності. Цей регіон займає особливе значення в Корані, про який написано, як про «благословенні» землі, які знаходяться навколо мечеті Аль-Акси (Єрусалим, Палестина). Регіон межує з Іраном, Туреччиною, іншими арабськими країнами, з Ізраілем, а також найближче серед арабських країн розташований до Росії і зможе впливати на неї, коли посилиться. Ірак і Левант — це перехрестя торгівельних, культурних і релігійних шляхів. Це надзвичайно складний, але дуже перспективний регіон. За вплив в ньому змагаються Іран, Туреччина, арабські монархії Перської затоки, США і Росія, а Ізраіль окупував Палестину, частину Сирії і, напав на Ліван. Цей регіон є конкурентом Росії на енергоринку, є важливою територією для транспортування енергоресурсів з Ірану і Катару до Європи, а також має ідеологічний вплив на російських мусульман і мусульман по всьому світу. Поки в Сирії і Іраку тривали бойові дії, це робило неможливим ні видобуток своїх ресурсів, ні транспортування ресурсів з Ірану чи Катару до Європи. Росія збагачувалась на продажі власних нафти й газу, тому що в одних конкурентів — війна (Ірак, Сирія), а інший конкурент (Іран) — під санкціями. Війною також скористалась Туреччина, яка посилила свої позиції в Сирії і розпочала процес тюркізації арабського населення, явно сподіваючись відродити Османську Імперію. Туреччина чудово почувається разом з російськими військовими базами в Сирії.
Якщо країни Інтермаріуму об’єднаються, то спільними зусиллями зможуть витягнути регіон Іраку і Леванту з цієї тяжкої військово-політичної ситуації, звільнити його від іноземних військових баз, зупинити ізраїльську окупацію. Україні вигідно, щоб центр військово-політичної сили перейшов від Туреччини до Іраку і Леванту, а від Росії до Іраку і Леванту перейшов центр нафтогазової торгівлі. Тоді цей регіон перетворитися на потужну силу і за допомогою решти арабських країн, а також Європи — зможе утворити вільний Кавказ.
Розуміння тонкої геополітичної залежності розвитку України від розвитку арабських країн, дає нам усвідомлення, що у нас спільні геополітичні вороги. Геополітика незмінна. Росія вважає себе спадкоємицею Візантії і татаро-монголів — Золотої Орди. Зараз на місці Візантії — Туреччина, яка намагається відродити Османську Імперію і є конкурентом арабських країн і Ірану, а роль татаро-монголів зі Сходу виконує їх спадкоємиця — Росія, яка напала на Україну і руйнує міста Сирії. Нам слід повернутись до успішної для нас конфігурації, коли араби були сильними. Так вже було і це було добре для нас. Слов’яни і араби разом здатні посилити один одного. Це союз між рівними з чудовими перспективами і взаємодоповнюваними економіками. Слов’яни не повинні втручатись у внутрішню політику арабських країн, не нав’язувати демократію, не брати учать у боротьбі з тероризмом і не вставати ні на чий бік у сунітсько-шиітському протистоянні. Треба запропонувати арабам захист тільки від зовнішніх загроз. Союз слов’ян і арабів — це не лише політичний проєкт, а виклик світовому нігілізму. І слов’яни, і араби походять із цивілізацій, де віра, честь і родина мають високу цінність. Коли світ втрачає моральні орієнтири, наші народи можуть нагадати йому, що сила народжується з духу.
Які наслідки для Росії від союзу слов’ян і арабів?
-
Цей союз спричинить обвал російської економіки, тому що ресурси купуватимуться в арабських країнах. -
Слабка економіка Росії призведе до втрати російського впливу в Європі і по всьому світу. -
Росія втратить роль слов’янського центру, а згодом і міф про її слов’янськість буде розвінчано. -
Росія втратить імідж друга арабів проти Заходу і буде геополітично ізольована. -
Російських мусульман цей союз надихне на відокремлення від Росії. -
Цей союз — стратегічний удар для Росії.
Що отримають слов’янські і арабські країни від такого союзу?
Слов’яни:
-
Будуть забезпечені нафтою та газом напряму з арабських країн і отримають енергетичну, економічну і політичну незалежність від Росії. -
Відкриють для себе величезний арабський ринок для збуту аграрної продукції. -
Отримають арабські інвестиції. -
Європа позбудеться надмірного впливу США. -
Цей союз може бути альтернативою НАТО. -
Східна Європа і балканські слов’янами утворять з арабами новий незалежний і потужний військово-політичний блок.
Араби:
-
Забезпечать собі продовольчу безпеку, бо вони є найбільшими імпортерами продовольчої продукції, а Східна Європа — найбіліший виробник агропродукції. -
Арабські країни завдяки союзу зі Східною Європою і Балканами отримають свій голос в Європі і політичну протекцію від слов’ян. -
В Європі з’являться противники Ізраіля, які будуть надавати перевагу арабським країнам. -
Цей союз не вимагає від арабських країн якихось дій проти Росії. Росія програє природним чином — через геополітичну конфігурацію, яка взаємно підсилить арабські країни і Східну Європу, а Росію ослабить економічно і політично. -
Створення цього геополітичного блоку дозволить арабським країнам позбутися тиску США, Китаю, Росії і Ізраїлю.
Історичний досвід показує, що потуга держав формується не лише економічною силою, а й геополітичним розумінням свого місця у світі. Союз слов’янських і арабських країн може стати новою моделлю співпраці — не під контролем великих імперій, а на основі спільних інтересів: безпеки, розвитку, незалежності від Росії, США та Ізраілю. Союз поєднає досвід і потенціал слов’ян і арабів, буде контролювати моря — від Чорного до Червоного і Перської затоки.
Союз слов’янської і арабської цивілізацій посприяє захисту їхніх культур, підсилить національну ідентичність, яка довгий час пригнічувалась різними імперіями та колоніями. Цей союз може стати слов’янським і арабським відродженням, араби і слов’яни знову почнуть пишатись своїм корінням. Політична стабільність країн, що об’єднані союзом, також може зростати завдяки спільній стратегії протидії зовнішнім загрозам.
Це потенційно дуже сильний союз, Росія і Ізраїль будуть чинити максимальній спротив союзу. Створенню слов’яно-абського союзу так будуть перешкоджати США, можливо Туреччина, а Китай поставиться з обережністю. Окрім зовнішніх перешкод, які будуть робити противники союзу, є ще брак єдності і конфлікти між арабськими і між слов’янськими країнами (наприклад між Сербією і Хорватією, між Саудівською Аравією і хуситами). Тому до союзу можна долучати не всіх одразу, а поступово. Наприклад, більш єдині між собою на даний час Україна, Польща, Чехія, Болгарія і Хорватія можуть ініціювати економічну і культурну співпрацю з Іраком і Левантом - відновлення економічних і транспортних коридорів через Сирію, Йорданію та Ірак, енергетичне партнерство з Алжиром, Єгиптом, Лівією, Саудівською Аравією, Катаром.
Для створення такого союзу необхідна консолідація між слов’янськими країнами. Арабський світ також ще далекий від єдності, але він вже має Лігу Арабських Держав, аналог такої ліги потрібен і слов’янам. Україна може зміцнити культурно-історичну єдність з слов’янськими країнами. Союз між слов’янами і арабами посприяє арабській єдності, тому що арабські країни будуть орієнтовані на слов’ян, а не на різні сили — США, Росію, Китай, як зараз. Так само союз посприяє єдності між слов’янами, бо слов’яни будуть орієнтовані на арабів, а не на США, Росію, Китай.
Союз пропонується не на порожньому грунті. Під час російсько-української української війни багато арабських країн проголосувало в ООН за засудження російської агресії. Саудівська Аравія і ОАЕ допомогають повертати полонених, проводять гуманітарні ініціативи в підтримку України, є енергетична співпраця. Араби з українським громадянством, в також араби-добровольці з арабськими громадянством воюють за Україну. Журналісти палестинці, які живуть в Україні, висвітлюють російсько-українську війну, розповідають правду про Україну для арабської аудиторії і борються з російською пропагандою.
Також є україно-арабські проекти:
«Єгипетський центр арабської мови та культури» при КНУ імені Тараса Шевченка.
https://philology.knu.ua/struktura-if/tsentry/egypt-centre/
Ініціативи арабської діаспори, які діють в Україні:
ГО «Українсько-Арабська Ділова Рада» - займається економічним партнерством між Україною і арабським світом.
https://www.facebook.com/ukr.ar.bc/
“Україна по-арабські” – новинний проект.
ГО «Рада арабських журналістів в Україні» - розповідає про Україну для арабської аудиторії і про арабські справи для української аудиторії.
Центр стратегічних досліджень «Vision» - стратегічні політичні дослідження України і арабського світу.
Арабське дзеркало - Портал про арабсько-українські новини
https://www.facebook.com/zzerklo/
Хоча в ООН Україна голосує за Палестину, але президент Зеленський дозволяє собі відверто проізраїльські заяви. З огляду на це і на те, що влада, яка зараз є в Україні, пасивна на арабському напрямку, пропонується створити паралельний політичний рух, який би займався громадською дипломатією з арабським світом, залучав український бізнес і діячів культури до співпраці з арабами, проводив україно-арабські форуми на різноманітну тематику — від економіки до мистецтва, поширював свою діяльність в медіа для більшої культурної сумісності, пропонував союз серед решти слов’янських країн, збирав арабських студентів в Україні, долучав до створення союзу українців в арабських країнах і арабів в Україні, виводив нові, небайдужі до політики, династії зі слов’яно-арабських шлюбів. Поступово уряд дослухається до слов’яно-арабського руху.
СРСР більше не існує, Росія вже не така сильна, як раніше. Османська Імперія, в якій араби перебували разом зі слов’янами, розпалась. Колоніалізму теж вже не існує в арабських країнах. Україна, всі слов’янські і арабські країни визволились від імперій і відродили свою незалежність. Зараз ми вільні і готові діяти. Україна, Палестина і Сирія воюють за існування і потребують звільнення своїх земель. Після століть імперського домінування слов’янські й арабські народи стоять перед історичним шансом заснувати власну геополітичну вісь. Україна може ініціювати формат економічного та культурного партнерства арабських і слов’янських країн, що стане основою майбутнього стратегічного блоку. Українці повинні скористатись цим посткомуністичним і постколоніальним часом, взяти зовнішню політику в свої руки та встановити союзні відносини з арабськими країнами. Слов’яни і араби — представники стародавніх цивілізацій, які пережили розпад імперій. Тепер — час створити свій власний світ.

