"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні
"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні

Багато тих, хто зараз захищає нашу країну, у 2014 році ще були школярами. Тому ті, хто ще був в АТО, і ті, хто писав туди листи чи малював малюнки, зараз подекуди стоять пліч-о-пліч. Але є й ті, хто і повномасштабне вторгнення зустрів ще школярем, а зараз боронить Україну на найскладніших напрямках.

24 лютого 2022 року мав бути звичайний четвер – ще один день уроків у школі для 11-класниці Єви, яка готувалася до ЗНО і вступу на омріяний фах. Однак все змінилося, бо саме того ранку Росія почала велику війну проти України.

Зараз Єва уже два роки воює на найважчих напрямках фронту як операторка FPV-дронів. На її рахунку – понад 250 уражених цілей. Єва – військовослужбовиця бригади НГУ "Рубіж". Побратими її знають за позивним "Юнга". Дівчина не тільки виконує бойові завдання, але є й одним з облич інформаційної кампанії "Жінки можуть" від руху VETERANKA.

Ми поспілкувалися з дівчиною після її повернення з виїзду на фронті та розпитали, як вона вирішила долучатися до війська у 18 років, що було для неї складним, які бойові завдання виконує і не лише. Про все це читайте в інтерв’ю "Юнги" для 24 Каналу.

"Ніхто не хотів, щоб "дитина" попала на бойові": як для "Юнги" почалася служба

Ви долучилися до війська у 18 років. Це рішення ухвалили одразу, як стали повнолітньою, чи думали про службу й раніше? І що стало поштовхом до неї?

Сумнівів у мене не було відтоді, як почалася повномасштабна війна. Але на той момент я була лише в 11 класі. Потім я ще встигла відучитися 1 курс на денній формі в університеті, бо вступила у 17 років.

А от після повноліття, у 2023 році, я без сумнівів, як тільки з’явилася така можливість, долучилася до бригади "Рубіж".

А на кого ви навчалися в університеті?

На спеціальності "Фізика та комп’ютерні науки". І це болюча тема для мене, бо я досі намагаюся якось навчатися. Але тепер вже довелося взяти академвідпустку, бо я не встигала нічого здати й поставила цей процес на паузу.

Як ви обирали для себе підрозділ? Чому вибір впав саме на "Рубіж"?

Я розглядала тільки бойові бригади. І в більшості з них майже не брали жінок на бойові посади.

Але в мене були труднощі з оформленням, я десь 2 місяці намагалася потрапити сюди. Не дуже хотіли бачити дівчину на бойових посадах, але все ж таки вийшло. Хоча ледве, чесно кажучи.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 1
"Юнга" після 1 курсу в університеті пішла до війська / Фото надане 24 Каналу

Як вам вдалося переконати представників бригади?

Та не те щоб переконати, я просто всіх дістала, як мені здається. Я регулярно дзвонила, питала. Коли мене оформили, було десь 8 чи 9 співбесід, психолог, фізпідготовка і врешті-решт я підписала контракт.

Так багато співбесід… Вас намагалися відмовити чи переконатися, що варто брати?

І те, й інше. З усіх, хто мені проводив співбесіди, запам’ятався один, який цілком серйозно спитав, чи розумію я, що треба буде ходити в бронежилеті. Смішний момент.

Усі якось упереджено ставилися, але я можу це зрозуміти, бо я справді виглядала, ніби мені 15 років. І ніхто, звісно, не хотів брати на себе відповідальність за те, щоб "дитина" потрапила на бойові.

А посаду ви теж обирали самостійно?

Я мріяла стати сапером групи піхотної розвідки, але не вдалося. Тому мене оформили як пілота розвідувальних БпЛА. Та ще до мого приїзду в зону бойових дій все-таки вдалося домовитися за моєї ініціативи про те, щоб я була оператором FPV-дронів, бо в мене було бажання напряму нищити ворога. І це вдалося.

Рідні підтримали ваш вибір?

Звісно, що усі батьки проти, аби їхня дитина була десь у небезпечних місцях, бо хочеться найкращого для них. Проте мої батьки підтримують мене дуже сильно, я постійно з ними на зв’язку.

З одного боку вони пишаються, а з іншої мріють, щоб я вже десь сиділа в безпеці й затишку, а не в бліндажі. Вони хвилюються за мене, питають чи потрібна якась допомога. І я дуже це ціную.

"Було страшно не влучити у ціль": про початок роботи з FPV-дронами у бригаді "Рубіж"

Коли спілкуюся з військовослужбовицями, вони часто говорять про упередження під час проходження базової загальної підготовки. Чи зіштовхувалися ви з таким?

Насправді такого було мало на БЗВП. Зіштовхувалася з цим, коли вже потрапила у зону виконання завдань, але тут, здається, краще говорити про те, що це не ставлення як до дівчини, а ставлення як до новобранця. Тобто у нового бійця намагаються оцінити навички й так далі.

Будь-які питання відпадають, коли ти виконуєш свою роботу і вона дає результат.

Що для вас було найважчим по прибуттю в зону бойових дій?

Я дуже боялася не виправдати сподівань. Я боялася, що підведу побратимів, якщо щось не буде виходити. Але я дуже швидко влилася в роботу і в колектив. Мені дуже пощастило з підрозділом.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 2
"Юнга" з 2023 року є частиною бригади "Рубіж" / Фото надане 24 Каналу

Пам’ятаєте свій перший бойовий вихід?

Звісно пам’ятаю, нас завезли й сказали: "Ось там є нора, ідіть туди". І це був перший виїзд не тільки для мене, бо до цього FPV-дронами у нас в підрозділі ніхто не займався, це було щось абсолютно нове.

Тому було страшно виставити щось не так, не влучити, не відпрацювати як треба. Але все вийшло нормально. Зараз думаю, що щось можна було робити інакше, але для першого досвіду було все супер.

У вас на рахунку 250 уражених цілей. Розкажіть, яку ціль уразили вперше і яка запам’яталася найбільше?

На першому напрямку, на якому я працювала, було дуже багато ворожої техніки. Дуже часто заїжджали туди колони, БТР і танчики – це була буденність. І піхотні групи там були. І, пам’ятаю, міномети ворога дуже завдавали нам шкоди, поки ми їх не знайшли й не знищили дронами. Було приємно потім слухати перехоплення з їхнього боку.

А от якщо говорити про першу ціль, то я досі пам’ятаю свій перший дрон, його звали Тоха. Ми тоді ще намацували зв’язок, вчилися працювати й так далі. І перше влучання було у піхотний бліндаж. Хоча тоді ціль була не стільки влучити, скільки долетіти, якщо чесно. Але влучили.

Ви працюєте зараз тільки на звичайних FPV, чи ще й дрони на оптоволокні використовуєте?

Оптика в нас з’явилася нещодавно, тому в основному це звичайні дрони на аналоговому та цифровому зв’язку.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 3
"Юнга" – операторка FPV-дронів / Фото Костянтина і Влади Ліберових

Технології не стоять на місці – і ми, і ворог розвиваємося, шукаємо нові рішення. Ви понад 2 роки працюєте з безпілотниками. Як робота змінилася за цей час?

Ви дуже добре зазначили, що противник теж на місці не стоїть. З’явилося набагато більше дронів як з нашого, так і з їхнього боку, є більше засобів протидії, ті ж самі РЕБи. Наприклад, десь рік тому ми зіштовхнулися зі "Шторою" (нові російські засоби РЕБ, – 24 Канал).

Коли ти працюєш з технологіями, то ти не можеш стояти на місці – треба постійно навчатися та розвиватися.

"Оператори не сидять за 20 кілометрів від фронту": про небезпеку роботи з дронами

Для більшості людей війна переходить в інший вимір, бо і на фронті безпосереднього контакту з ворогом стало менше – часто військові бачать противника на екрані. Наприклад, коли є безпосередній контакт з противником – убити його декому з бійців може бути складно морально, але дрони це спрощують, бо такого контакту нема. На вашу думку, дрони змінюють сприйняття війни й життя на ній?

Для цивільних – можливо, бо зараз дійсно багато дронів. Але піхотні бої нікуди не зникають. Наприклад, нещодавно ми заїхали на напрямок, де ситуація була дуже нестабільна, – там мінометники полонених брали. Тобто піхотні завдання все ще є.

Натомість через дрони ускладнився доїзд до позицій. Якщо раніше можна було і заїхати, і з бліндажа десь вийти, перейти на позицію, то зараз якщо ти заїхав – це вже половина успіху. Дрони у повітрі постійно, через що нищиться техніка. У нас, наприклад, багато автівок за останній час знищено.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 4
"Юнга" – операторка FPV-дронів / Фото надане 24 Каналу

Хоч зараз кількість добровольців нижча, але якщо брати запити серед тих, які існують, то фах оператора БпЛА – найпопулярніший. Чи можете ви з власного досвіду сказати, які нюанси люди не враховують при виборі професії в армії? Наприклад, комусь здається, що це набагато безпечніший напрямок, бо ти не перебуваєш безпосередньо на нулі, але ми переконуємося, що це не дуже так.

Це дуже цікава тема, бо я бачу, як багато цивільних та деякі військові знецінюють це (роботу операторів БпЛА, – 24 Канал), але оператори БпЛА сидять не за 20 кілометрів від фронту. А тим часом російські FPV збільшили дальність польоту до 15 – 20 кілометрів і їх стало більше за кількістю.

Ні для кого не секрет, що коли позицію операторів БпЛА "палять", то туди летітиме усе, поки позиція не буде знищена.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 5
"Юнга" / Фото надане 24 Каналу

Ми на заїздах часто втрачали транспорт, але, на щастя, не людей. Було таке, що нас спалили й запустили FPV по машині.

Безпечної відстані на бойових не існує. Нещодавно ми спалили позицію росіян, які запускали розвідувальні дрони. Буквально за пів години там уже відпрацювала наша авіація і повністю цю позицію знищила.

Оператори БпЛА – пріоритетна ціль. І це працює в обидві сторони.

"Можливо, треба більше часу": про мобілізацію і ставлення до жінок-військових

В українській армії чи не найбільша у світі кількість жінок. Однак в той же час у нас досі існують стереотипи щодо жінок у війську чи навіть певного роду принизливі висловлювання. При чому не тільки від деяких цивільних, але й від окремих військових. Чому, на вашу думку, у нас все ще існують ці стереотипи?

З початку повномасштабної війни велика кількість жінок доєдналася до війська і, мені здається, люди не встигли адаптуватися до цього, звикнути, що жінка відіграє таку ж роль як і чоловік на цій війні.

Цікавий нюанс, що є люди, які радо кажуть жінкам: "Іди на фронт", але коли ти намагаєшся потрапити на бойову посаду, тебе не хочуть брати.

Можливо, треба більше часу. Та й по собі я бачу, що упереджене ставлення є найчастіше зі сторони людей, які не працювали з жінками на бойових посадах.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 6
"Юнга" від початку служби на бойовій посаді / Фото надане 24 Каналу

От ви згадали про тих, хто радо посилає жінок на фронт. Якщо у публічному просторі десь жінка висловиться щодо мобілізації, таких коментарів буде багато. Цікаво почути вашу думку про мобілізацію жінок, як людини, яка під неї не підпадала і все ж у війську.

Часто жінок у війську в чомусь звинувачують, але всі забувають, що жінка під мобілізацію не підпадає і бути тут – її свідомий вибір. Її не змушували, не привезли в бусіку – вона сама ухвалює рішення залишити цивільне життя і йти захищати країну.

А щодо мобілізації… Не варто забувати, що люди потрібні й у війську, і в тилу. Тобто, якщо мобілізувати усіх, то хто залишиться нашою підтримкою? Податки, волонтерство і так далі – це все залежить від цивільних. Не можна мобілізувати усю країну.

А про тих, хто посилає на фронт: часто так бачу, що про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки призовного віку, які самі її намагаються уникнути.

Про що кампанія "Жінки можуть"?


Спільнота жінок з бойовим досвідом VETERANKA запустила кампанію, мета якої – розвінчувати міфи щодо жінок в українській армії. Також кампанія прагне показувати суспільству, що жінки є на бойових посадах та виконують важливі й небезпечні завдання і є важливою частиною Сил оборони України.
Обличчями нової кампанії стали посестри з різних бригад, які воюють на бойових посадах, серед них і "Юнга". Рух VETERANKA хоче на реальних прикладах показати важливість жінок у війську, оскільки бойові посестри роками зіштовхуються з упередженнями.
Однак крім просвітницької, кампанія має також благодійну мету. До цієї кампанії рух оголосив про великий збір на евакуаційні броньовані капсули Maul, які називають "капсулами життя". Мета збору – 4 мільйони гривень. До нього можна долучитися за посиланням.

"Про мобілізацію жінок часто пишуть чоловіки, які самі її уникають": інтервʼю з "Юнгою", яка у 18 років стала операторкою дронів на війні - Фото 7
"Юнга" – обличчя кампанії "Жінки можуть" / Фото Костянтина і Влади Ліберових

"А скільки людей ти вбила?": про питання цивільних і те, як спілкуватися з військовими

Ви до війська пішли добровільно. Чи це вплинуло на ваше спілкування зі знайомими, друзями, особливо, якщо йдеться про чоловіків – чи не здається, що вони якось відчувають сором у спілкуванні з вами?

Насправді так, хоча в мене нема радикальних позицій щодо того, що всі мають воювати й всіх треба мобілізувати. Однак чим більше часу я тут, тим важче спілкуватися з людьми, які оточували мене до війни. І це не через мою заздрість чи їхній сором.

Чим більше часу минає, тим більшою стає прірва. Цивільним не зрозуміти те, що переживають військові. Це інший світ і важче знаходити якісь спільні теми з цивільними друзями.

Цивільний не може повністю зрозуміти досвід військового, але майже в кожного хтось з рідних чи друзів у війську, багатьом не байдуже. Повністю, звісно, важко зрозуміти той досвід, бо життя в тилу і в зоні бойових дій абсолютно різне, проте це не означає, що нема цивільних, які хочуть намагатися зрозуміти й підтримати. Що їм порадите?

Насамперед не треба шкодувати людей, які повертаються з війни чи ставити якісь недоречні питання.

Коли я їду у відпустку, я хочу також походити по кафе, пити каву, розслабитися і відпочити. І дивно, коли хтось питає: "А скільки ти людей вбила?"

Військових у відпустках сприймають як якусь диковину, щось незвичне. Але це ж така сама людина, це твій друг, який приїхав відпочити. Не треба так сильно розділяти військових і цивільних навіть попри відмінність досвідів.

Якщо ми вже говоримо про поради цивільним, то є ще одне питання. Постійно є люди, котрі перед вибором – чи йти до війська, чи ні, мають страхи та сумніви. Що можете підказати їм?

Найперше – перестати сумніватися. Все одно не вийде так, як ви собі плануєте. По-друге – найбільше часу треба виділяти на себе та на підготовку і зрозуміти, що це треба не комусь, а вам самим.

"Ми хочемо жити, а не виживати": про те, як змінює війна і про звички з цивільного життя

А як ви змінилися за час служби? Які зміни помітили самі, можливо дещо помітили побратими?

Довелося швидко подорослішати й взяти відповідальність на себе. Особливо, коли переходиш на вищу посаду, то тут вже від тебе залежить не лише твоє життя, але й твоїх колег і побратимів. Треба постійно тримати себе в руках.

І змінився світогляд. Я стала більш відповідальною і більш дисциплінованою.

Юнка
"Юнга" на службі / Фото надане 24 Каналу

Коли в нас на екранах з’являються доглянуті військові у чистій формі, є ті, хто називає їх "барбершопними", а якщо військова з манікюром – і поготів. Скажіть, чи залишилися у вас б’юті-звички і якщо так, то як знаходите на них час?

Ну, якщо люди побачать на екрані телевізора військового, який повернувся після 15 днів на позиціях, то ніхто не захоче йти в армію – це буде гарна антиреклама. Але чомусь дійсно багато людей не розуміють, що коли ти приїжджаєш з позицій, ти хочеш відпочити, відмитися, одягнути нормальний одяг і постригтися. Тобто ти не виглядаєш як безхатько, коли ти не на позиціях.

Звісно, тут немає часу на косметику і нема можливості носити сукні якісь. Але є базові речі – підстригтися, зробити манікюр і просто банально помитися по поверненню з позицій. Я можу витратити цю годину чи дві на себе, коли повертаюсь. Бувало таке, що о 6 ранку ми поверталися, а на 7 я йшла робити манікюр. Усі ми люди й всі ми хочемо жити, а не виживати.

Чи думали ви про те, чим би хотіли займатися по завершенню війни?

Для себе я вирішила, що залишуся у війську і далі будуватиму кар’єру тут. Звісно, хотілося б відпочити, полікуватися, привезти себе в порядок, бо все-таки робота дуже виснажує.

Ба більше, мені здається, що я не знаю як інакше. Я з 18 років не бачила цивільного життя і, можливо, мені буде важко адаптуватися. Проте все ще може змінитися. Складно говорити про майбутнє, коли все може змінитися за пів дня.

Джерело матеріала
loader
loader