/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F122746a0704768441f48180c7e3029c3.jpg)
Тест на субъектность: почему аграрные переговоры станут ключевыми для вступления Украины в ЕС
Кілька днів у Брюсселі разом із делегацією середніх агровиробників змінили моє розуміння того, як саме Україна інтегруватиметься в Європейський Союз.
Я багато років працюю з європейськими інституціями – але ще ніколи не бачила в жодній іншій галузі (енергетика, індустріальна політика, навіть екологія) такої концентрації обережності, як саме в аграрному секторі.
І тепер переконана: саме аграрна політика стане визначальною для нашого майбутнього членства в ЄС.
Парадоксально, але Україна все ще ставиться до цього розділу як до технічної частини переговорів, тоді як у Європі сільське господарство – це завжди гіперчутлива політика: бюджет, протестний потенціал, електоральна чутливість всіх країн без винятку, міждержавний баланс.
І Україні потрібно негайно почати грати у цю гру на рівних.
Інакше цей сектор стане не точкою зростання, а точкою блокування.
ЄС готовий до інтеграції України, Україна прагне в ЄС.
Але це неможливо за старими моделями для аграрного сектора.
Під час зустрічей у Європейській комісії та в Європарламенті я вперше почула чесні формулювання: Європа вже допускає спеціальний підхід для України в аграрному секторі.
Йдеться про особливі режими при входженні України в ЄС.
Але цілком можливо, ми по-різному бачимо ці особливості.
Там, де вони сподіваються, що Євросоюз не буде платити дотації, українські фермери хотіли б:.
експорт до ЄС – за європейськими стандартами;.
експорт на ринки Азії та Африки – за іншими, прийнятними на глобальному ринку стандартами.
Для нас це – не поступка, а скоріше спроба зберегти українську присутність на глобальних ринках, які сьогодні активно захоплює Росія.
У Єврокомісії та серед багатьох депутатів Європарламенту розуміють: Україна – не чергова ще одна маленька країна-кандидат, а стратегічний гравець, здатний змінити баланс на глобальному аграрному ринку.
У Брюсселі відверто здивувалися, коли почули від українських фермерів, наскільки болісним є впровадження європейських стандартів до 2028 року, як це записано в Угоді про вільну торгівлю.
Адже ці стандарти можуть суттєво вплинути на конкурентоспроможність на ринках Африки та Азії.
Бо на цих ринках таких дорогих стандартів немає, зате є Росія, яка субсидіює своїх виробників, щоб захопити наші традиційні ринки.
Це створює для нас політичну дилему:.
ми почали переговори про членство в ЄС, але сьогодні ще не там і не маємо повноцінного доступу до ринків самого Союзу;.
натомість технічні зобов’язання за ПВЗВТ вже звужують можливості на інших, третіх ринках;.
це може призвести до суттєвих витрат для агросектора, який торгує поза межами ЄС.
Ми одночасно граємо у дві різні гри: торговельну угоду та майбутнє членство.
При цьому – без перехідних механізмів між ними.
І саме це формує нинішню напругу у відносинах.
ЄС чітко сигналізує: Україні потрібно говорити єдиним голосом.
Головні очікування:.
розрахунки вартості впровадження стандартів;.
реалістичні перехідні періоди (10–20 років);.
модель адаптації до Спільної аграрної політики ЄС (CAP), яка під силу обом сторонам;.
які саме "flanking measures", а саме заходи підтримки торгівлі в третіх країнах за підтримки ЄС, були б особливо корисні для України;.
узгоджена позиція між урядом та асоціаціями і всіма підсекторами агровиробників (як малими, так і великими).
Без цього всі представники України будуть почуті – але не будуть надто впливовими.
Що в такій ситуації має зробити українська влада? Необхідно перейти від реактивної моделі до суб’єктної:.
визначити аграрний розділ пріоритетом переговорів;.
створити міжвідомчу групу по стандартах і flanking measures;.
розробити українську модель CAP з урахуванням досвідів інших країн.
Коли я слухала дискусії в Брюсселі про аграрну інтеграцію, я не могла не згадати власний досвід роботи народною депутаткою, коли ми проходили дуже схожий шлях у секторі енергетики.
Енергетична інтеграція також не була ані простою, ані швидкою.
Ми ухвалювали закони під тиском обставин, з постійними консультаціями в комітеті, з урядом, з європейськими партнерами.
Це були непрості рішення: лібералізація ринку газу, засади незалежності регулятора, анбандлінг "Нафтогазу", прозорість операторів.
Часто вони здавалися занадто жорсткими для України, і вже сьогодні, на жаль, бачимо, що і ці ідеї можуть бути використані корупціонерами.
Але саме ці норми згодом стали нашими захисними інструментами, особливо після початку війни та активізації російського енергетичного шантажу.
Ми отримали допомогу з ЄС тоді, коли вона була потрібна.
Українське сільське господарство – це не проблема для ЄС.
Це ключ до європейської продовольчої безпеки.
А також – до зменшення впливу Росії в Африці та Азії.
Але так говорять лише дуже свідомі політики в Євросоюзі.
Переважна ж більшість європейських та українських агровиробників говорять у форматі страхів та взаємного непорозуміння.
Ми хочемо стати членами ЄС і маємо не тільки виконати технічні вимоги, а й навчитися формувати політику разом із Європою, особливо в частині аграрного бізнесу.
Як ми не зможемо виконати їхні поточні вимоги, так і вони не зможуть застосувати однаковий підхід до нас.
Сьогодні у нас є шанс визначити власні умови інтеграції.
Якщо Україна грамотно пройде аграрний блок переговорів – решта стане технічним продовженням.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.

