/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fd912cf71a4a51365cd64166cb06ce28c.jpg)
Їх боялися наші предки: хто такі мавки та водяники й де їх можна зустріти
Серед найвідоміших персонажів українського фольклору – мавки та водяники. Цікаві факти та легенди про їхнє походження розповідає 24 Канал.
Хто такі мавки?
Мавка, або нявка, також їх називають лісовими русалками. Це казкова лісова істота в образі молодої дівчини. Вони ходили босоніж голими або в напівпрозорих сорочках і любили потанцювати на галявинах. Такі місця називали ігровищами, й на них не росла трава. Мавки бували й чоловічого роду – їх називали нявкуни.
Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць і дівчаток, померлих без хрещення. Після смерті вона не пам’ятає ані себе живої, ані того, хто її образив. Однак має в собі велику тугу за справжнім коханням. І, спокушуючи чоловіків, вона намагається пригасити ту журбу: зваблює, заводить в ліс та губить, як колись занапастили її. Також у народних переказах мовиться, що мавка не має спини та ззаду видно нутрощі – легені без повітря та посіріле серце, яке не б’ється.
Голову мавки завжди прикрашає вінок. Якщо мавка лісова — то вінок сплетено з листя дерева, у якому вона живе: верби, липи, клену, осики тощо. Якщо мавка польова (лугова або степова) — її вінок буде з польових квітів. Якщо гірська — то з квітів гірських.
Назва "мавка" (або навка, нявка) походить від старослов’янського "навъ", що означає "мрець". так зветься нижній світ — місце, куди людина потрапляє по смерті. Є ще версія, що назва походить від характерних вигуків мавок: "мав, мав".
Вважалося, мавки можуть заманювати хлопців у хащі, де лоскотати їх до смерті. Також вони приходили вночі до людей, особливо жінок і дітей, щоб висмоктувати через груди їхню силу. Мавки активні увесь рік, але найбільше з настанням весни та влітку. Піком їхньої активності є Зелені та Купальські свята, коли нечисть набагато сильніше дає про себе знати.
Де мешкають мавки?
Звичайним місцем їхнього перебування були ліси, гори та поблизу води. Лісові мавки скоряються господарю лісу — лісовику, польові — польовику, лугові — луговику, степові — степовику. Тільки карпатські мавки панічно бояться чугайстра.
Раніше наші предки мавок не узагальнювали, а кожну по-особливому виділяли. На початку XX ст. дослідник Юій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена 28 "сестриниць:
- Березиця — лісова мавка, живе в березі;
- Вербиця — лісова мавка, що живе у вербі;
- Вишниця — лісова мавка, яка живе у стовбурі високих дерев, переважно модрини, буку, сосни;
- Гречуха (Гречишниця) — це польова мавка, полюбляє ночувати в полі, у гречці;
- Грозовиця — лісова мавка, яка з’являється під час грози;
- Грушениця — лісова мавка, що мешкає в груші;
- Дивовиця — лісова мавка, яка з’являється тільки, коли видно ранкову зорю;
Дубиця — лісова мавка, яка живе в дубі; - Жалиця — польова мавка;
- Житниця — польова мавка, що живе в житі та стереже його;
Кануперниця — мавка, яка відповідає за лікувальні властивості рослин; - Катраниця — лісова мавка, яка крім звичайної сорочки носить ще й запаску-катраницю, завжди старається пригостити мандрівника чимось смачненьким;
- Косана (або Сана) — лісова мавка з чорним довгим, аж до землі, волоссям, час її панування — ніч;
- Краса — надзвичайно вродлива лісова мавка, але німа;
- Лобаста — найбільш ворожа до людей мавка, єдина з посеред мавок, що активна взимку, а влітку вона спить;
- Любистиця — живе в любистку, доглядає за ним;
- М’ятниця — мавка, яка живе у заростях м’яти (це може бути і луг, і ліс), далеко від м’ятних галявин не відходить;
- Нічка-Маруха — мавка, яка порядкує тільки вночі, єдина з мавок, що може без запросин увійти у вашу хату, якщо ви порушуєте звичний лад – уночі слід спати, а не працювати;
- Овсяниця — польова мавка, що живе у вівсяному полі;
- Осиниця — лісова мавка, яка живе в осиці;
- Полудниця — польова мавка, допомагає господарю нив у полі;
- Пшениця — теж польова мавка, що мешкає у пшеничному полі та оберігає його;
- Росяниця — з’являється лишень уранці, перед сходом сонця;
- Сенява — мавка, яка має синюватий відтінок шкіри, існує легенда, що це русалка-потопельниця, яка не любить водну стихію, а тому відбилася від своїх та самотньо блукає лісами в пошуках щастя, єдина з-поміж мавок, хто боїться людей;
- Сливиця — мешкає у сливах, доглядає за ними, пильнує, щоб люди бездумно не ламали гілля, а тварини не обгризали кору;
- Терновиця — лісова Мавка, яка мешкає в терні;
- Травниця — лугова мавка, мешкає у травах;
- Яблуниця — лісова мавка, що мешкає в яблуні.
Уявлення про мавок побутують у Карпатах, на Поділлі та Волині. Регіоном, де про них було зібрано найбільше етнографічного матеріалу є Гуцульщина. На іншій території України образ мавки був мало поширеним або й взагалі невідомим.
У багатьох народних переказах мавка є символом відродження природи навесні. Її поява на світанку означає, що зима закінчилася, і природа оживе.
Мавки – примарна краса: дивіться відео
Що відомо про водяника?
Водяник походить від самого чорта, подібний до діда з довгою бородою, проте має й хвіст. Він володар всіх водоймищ, старший над усіма русалками, а риби – то його худоба. Попри його турботливість, злити його все ж не слід, адже саме він, розізлившись, може зруйнувати млин, підняти річку та затопити село, або втопити людину.
Злий дух активується, коли рибалки розкладають на березі вогонь, тоді він виходить з води нібито погрітися. Місцеві кажуть, що риба добре ловиться, коли бачить водяника. Вона втікає від нечисті та сама набігає в сітки. Часом перетворюється сам на рибу та дає себе зловити в сіть, але, звісно, не дозволяє себе нести до дому, або коли його занесуть, то навіть розвалює хату.
Кому може нашкодити водяник?
Увагу водяника привертають нетверезі люди, їх злий дух заводить на глибину та топить. За легендами водяник живе у воді, або у схованому на дні кришталевому палаці, роблячи збитки людям. Особливо небезпечним вважався час після заходу сонця та на Івана Купала.
Хоч він і злий, але не завжди вбиває людей. Водяник полюбляє бавитися, залякуючи до напівсмерті тих, хто купається чи сидить на березі. З деякими людьми поводиться мирно.
Українці вірили, коли людина тоне, то її небезпечно рятувати, бо водяник обрав її собі та може забрати й інших. Йому віддавали в жертву кобилу чи гусака, за деякими джерелами, щоб задобрити злого духа, клали у воду новонароджених мертвих дітей чи падлину. Мельники захищалися від водяника, носячи шкуру чорного козла, що нібито відлякує його.
Водяники одружуються з потопельницями. В них можуть народжуватися діти. Перед Хрещенням вони витягують своїх нащадків на берег, аби їх не попекла свячена вода.
Дехто думає, що водяники є також колишніми потопельниками, чиї тіла не знайдено та не поховано. Їх душі приходять у виді білого пса до тіла щоночі та виють на березі, а потім скачуть у воду, стогнуть, свищуть і кричать.
Водяник – український володар водойм: дивіться відео
Які існують легенди та міфи про вампірів у різних культурах?
Граф Дракула та інші вампіри є чи не нашими улюбленими монстрами на телебаченні та в кіно.
Проте міф про вампірів у Європі виник відносно не так давно – у XVIII столітті. У християнстві їх не визнавали, там куратором злих сил виступав Диявол і його численні підлеглі – демони.
Класичні вампіри – це вже вигадка сьогодення.
Звідки родом легенди про вампірів і які є про них міфи – читайтеу нашому матеріалі.
