Україні пропонують продати Донбас за 800 мільярдів: як Трамп хоче "купити" мир і чому це пастка

На тлі Всесвітнього економічного форуму в Давосі друге дихання отримали перемовини між Росією та Україною. Делегації сторін вже перебувають у столиці Об'єднаних Арабських Еміратів, де намагаються знайти формулу можливого компромісу для завершення російсько-української війни. Втім, попри гучні заяви американського президента Дональда Трампа та особисті контакти між президентами США та України – очікувати реального прориву досі важко, адже ключове питання – контролю над Донбасом – лишається невирішеним.

24 Канал проаналізував публікації в західних медіа на фоні підготовки до зустрічі української, американської та російської делегацій в Абу-Дабі, щоб з'ясувати, чи варто очікувати суттєвого прориву від цього раунду дипломатичних зусиль, які концепції майбутньої мирної угоди обговорюються у ЗМІ та чи Кремль дійсно готовий до змістовного діалогу для завершення війни.

Переговори в Абу-Дабі: чого чекати?

Слідом за гучними промовами на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, делегації України, Росії та США відправились в Абу Дабі, де відбувається черговий раунд мирних перемовин. Попри зміну локації, зміст розмови, дуже ймовірно, залишиться без змін, адже ключовим питанням знову стають території – тема, в якій для України простір для компромісу вкрай обмежений – як у політичному, так і в безпековому сенсі.

За повідомлення Reuters, українська та російська сторони ще до початку прибуття самих делегацій в ОАЕ публічно дали зрозуміти, що своїх позицій щодо територіального питання вони не змінювали. Москва наполягає, що будь-яка угода можлива лише за умови, якщо Україна відмовиться від решти контрольованої нею частини Донецької області, а це приблизно 20% регіону, які Росії так і не вдалося захопити за чотири роки війни. Київ цю вимогу відкидає, вважаючи її неприйнятною.

Ситуація з енергетикою в Києві залишається критичною, мер міста Віталій Кличко вчергове закликав містян виїхати зі столиці / Фото 24 Каналу

Для України ці переговори відбуваються на тлі складної ситуації з енергетикою. Зима 2026 року стала однією з найважчих, якщо вже не найважчою, за весь час повномасштабної війни, а росіянам все ж вдалося своїми ракетними та дроновими ударами залишити великі міста, особливо столицю – без світла і тепла.

Київ прямо пов'язує ескалацію атак проти енергетики із відсутністю в Кремля реального інтересу до миру та якогось змістовного діалогу. Москва ж паралельно заявляє, що готова до дипломатії, але "досягатиме своїх цілей військовими методами", якщо "питання Донбасу" не буде вирішене під час зустрічі.

Склад делегацій також дуже промовисто говорить про зацікавленість Москви.

• Російську делегацію в Абу-Дабі очолює Ігор Костюков – очільник воєнної розвідки РФ. Попри те, що його посада звучить доволі значуще, сам він є фігурою радше технічного рівня та позбавлений реального мандата на ухвалення серйозних рішень. Його участь швидше сигналізує про бажання Кремля вчергове зафіксувати свої позиції та відіграти чергову псевдодипломатичну виставу для американців, ніж про готовність до реального компромісу.

• Українська ж делегація виглядає значно ширшою і змістовнішою. До Абу-Дабі Київ направив секретаря РНБО Рустема Умєрова, керівника Офісу президента Кирила Буданова, першого заступника керівника ОП Сергія Кислицю, лідера фракції "Слуга Народу" Давида Арахамію та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова. Таке поєднання політичного, військового і дипломатичного рівнів сигналізує про те, що саме таки Україна підходить до переговорів серйозно і готується дискутувати про конкретні параметри майбутньої мирної угоди.

У сукупності це знову підкреслює асиметрію підходів України та Росії. Для Києва ці перемовини, вочевидь, потенційна точка для ухвалення складних рішень і компромісів із довгостроковими наслідками. Власне, про готовність президента Зеленського до компромісів заявив і Дональд Трамп.

Для Москви ж це радше показушний процес, у якому чиновник третього ешелону може імітувати бурхливу діяльність, не беручи на себе реальних політичних зобов'язань, адже він на це банально не уповноважений.

Володимир Путін та Стів Віткофф у Кремлі \ Фото Getty Images

Натомість американська роль у цьому процесі виглядає дедалі активнішою. За даними Axios, напередодні старту переговорів спецпосланець Білого дому Стів Віткофф і радник Дональда Трампа Джаред Кушнер чотири години говорили з Володимиром Путіним у Кремлі. Головною темою знову був контроль територій на сході України. Російська сторона дала зрозуміти, що без вирішення "питання Донбасу" довгострокове врегулювання для неї неможливе.

Очікування у західних медіа від перемовин Абу-Дабі на цьому етапі дуже стримані. У Вашингтоні хочуть показати, що дипломатичний процес зрушив з мертвої точки, Київ прагне чітких і дієвих гарантій безпеки, перш ніж говорити про будь-які поступки, а Москва ж використовує переговори як майданчик, щоб вчергове зафіксувати свої максималістські вимоги – ще до того, як почнеться реальний дипломатичний торг.

Зустрічі в Давосі та Москві: чому ніхто не готовий йти на компроміс?

Паралельно з підготовкою до зустрічі в Абу-Дабі дипломатична активність різко зросла й за межами зустрічі двох делегацій. Напередодні початку тристороннього діалогу Володимир Зеленський і Дональд Трамп особисто зустрілися в Давосі, а американські делегати Віткофф і Кушнер – у Москві з Володимиром Путіним.

Ззовні це виглядало як скоординована активність американців на дипломатичному треку, однак зміст цих контактів залишає більше запитань, ніж відповідей.

Володимир Зеленський та Дональд Трамп зустрілися на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі / Фото Офіс Президента

Як повідомляє New York Times, у Давосі Зеленський і Трамп описали свою розмову як "позитивну" й "продуктивну". Обговорювалися конкретні речі – зокрема гарантії безпеки та можливість додаткового посилення ППО України для захисту енергетичної інфраструктури від російських ударів.

Водночас сама суть заяв лідерів України та США була далекою від змістовності. Не пролунало жодних деталей, жодних нових зобов'язань, не було підписано жодної конкретної угоди – лише сигнали про те, що діалог триває. У Білому домі при цьому наполягають, що мирний план, напрацьований США та Україною, майже готовий і "фактично зведений до одного питання" – контролю над територіями на сході України.

І в таких нюансах і криється суть всієї проблеми, адже публічно американська сторона говорить про наближеність до угоди "як ніколи раніше" та готовність обох сторін "йти на компроміси". Однак, за даними New York Times, у приватних розмовах навіть прихильники цих переговорів визнають, що саме територіальне питання навколо Донбасу залишається фундаментальним каменем спотикання.

Україна контролює приблизно чверть Донецької області, і ці позиції українських Збройних сил, які протягом понад десятиліття укріплювалися – є критично важливими з військової точки зору. Натомість Росія продовжує стояти на своєму та вимагає їхньої передачі під контроль Кремля без бою.

Ще більш показовим виглядає черговий візит Стіва Віткоффа в Москву. Після чотиригодинного діалогу американських делегатів з Путіним, як повідомляє The Washington Post, російська сторона після цього чітко дала зрозуміти, що без "вирішення територіального питання за формулою, узгодженою раніше в Анкориджі", під час зустрічі Трампа з Путіним – жодного довгострокового врегулювання війни Москва не бачить.

Інакше кажучи, Кремль не відступає від вимоги, щоб Україна добровільно вивела війська з Донбасу, який Росія незаконно привласнила в своїй конституції, але так і не змогла повністю захопити.

У цій ситуації будь-які слова про "компроміси" звучать все абстрактніше. Трамп говорить про те, що всі готові до поступок, але суть цих компромісів знову зводиться до українських територій. Зеленський, зі свого боку, визнає виснаження обох армій і готовність говорити, але підкреслює, що статус українських територій, які Росія не змогла окупувати – не може бути предметом торгу, а будь-яка угода без чітких гарантій безпеки з боку США та союзників є неприйнятною.

Сполучені Штати всіма силами намагаються оживити дипломатичний процес і створити відчуття руху вперед, натомість Росія використовує ці зустрічі, щоб знову і знову фіксувати свої максималістські вимоги. Своєю чергою Україна опиняється фактично під подвійним тиском, коли американці разом з росіянами вчергове намагатимуться змусити Київ йти на односторонній компроміс, без реальних безпекових гарантій та поступок з іншої сторони.

Чому план "продати Донбас" ризикований і не реалістичний?

Однак найбільш екзотична частина всієї дипломатичної роботи останніх днів криється поза офіційними комюніке та заявами сторін. Як пише італійське видання Corriere della Sera, на столі зараз лежить пропозиція, яку в оточенні Дональда Трампа подають як реальний шлях до завершення війни, але яка для Києва виглядає скоріше пасткою. Мовиться про прямі територіальні поступки в обмін на грошову компенсацію та західні гарантії безпеки.

У такому випадку президент України Володимир Зеленський залишається взагалі без хороших варіантів, адже йдеться про передачу Росії неокупованої частини Донбасу в обмін на, що важливо підкреслити – майбутні інвестиції 800 мільярдів доларів у відбудову України.

Тобто таким чином планується купити в України ключову кремлівську вимогу, навіть попри те, що для української влади та суспільства питання Донбасу залишається надзвичайно токсичним і на додачу несе прямі безпекові ризики.

Американська делегація під час перемовин з українською стороною \ Фото Getty Images

Видання описує запропоновану угоду як багаторівневу конструкцію, де миттєві політичні бенефіти суттєво випереджають майбутні реальні гарантії. Перший документ суто рамковий, покликаний зафіксувати сам факт домовленості й створити враження завершення російсько-української війни, ймовірно з реальним припиненням вогню. Таким чином пропонується припинити конфлікт тут і зараз, навіть якщо ключові елементи залишатимуться невирішеними або відкладеними в часі.

Далі йдуть три більш змістовні частини, які умовно можна описати як територіальні, безпекові та економічні.

Найризикованішою для України лишається територіальне питання, адже йдеться не про формальну, юридично закріплену передачу земель, а про фактичну відмову України від контролю над укріпленою частиною Донецької області – тією самою ділянкою, яку Росія не змогла захопити військовим шляхом.

Формула виглядає так, що де-юре суверенітет України над цією територією начебто не скасовується, а питання залишається "відкритим для перегляду" в майбутньому, за більш сприятливих політичних умов. Однак де-факто наслідки такої поступки виглядають значно ризикованішими, адже відхід з цих позицій означав би демонтаж однієї з ключових ліній оборони та фактичну передачу ворогу цих укріплень без бою. Саме тому в Україні будь-який подібний сценарій розглядають навіть не як "заморозку", а як відкладену поразку, яка дає Росії кращі стартові умови для нового наступу.

Однак вже для того, щоб зробити цю угоду більш привабливою для України – США планують виступити гарантом безпеки та слідкувати за припиненням вогню. Європа також може направити свій військовий контингент на територію України, однак без формального членства України в НАТО.

На додачу, щоб забезпечити "майбутнє процвітання України", як це люблять визначати американські чиновники, США створять інвестиційний фонд на 800 мільярдів доларів для майбутнього відновлення економіки та відбудови України. Фактично ж пропонується обміняти підконтрольні Києву частини Донбасу на гроші та ефемерні західні гарантії безпеки.

Та додатковою проблемою залишається асиметрія будь-яких американських чи російських зобов'язань. Територіальна поступка з боку України має бути здійснена швидко і є незворотною з воєнної точки зору.

Натомість усі компенсації – гарантії безпеки, присутність західних військових, масштабна відбудова – або розтягнуті в часі, або взагалі не мають чітких механізмів для реалізації. Фактично ж Україні пропонується зробити ризикований перший крок, який вже не вдасться "відкотити", спираючись на обіцянки, виконання яких залежить від політичної волі інших держав.

Саме тому ця і будь-які пропозиції, що стосуються добровільного виходу з Донбасу, виглядають для України надзвичайно небезпечними. Це поєднання високої ціни тут і зараз із сумнівними бонусами в невизначеному майбутньому. Таким чином створюється ситуація, в якій чисто формально "сьогодні" досягається мир, але вже "завтра" стратегічна вразливість України суттєво збільшується.