Необережна фраза, або Як історикиню судили та виправдали у Києві

Буденний квітневий день 2024 року, звичайна телефонна розмова між знайомими, що тривала близько 20 років, раптово набрала несподіваного повороту. У розмові про війну в Україні пролунала фраза: «… Воевать будут до последнего украинца, им надо земля, а нас шоб не было». Ці слова, почуті через негласні слідчі дії, стали причиною судового розгляду, де жінку звинуватили у виправданні збройної агресії Російської Федерації.

Обвинувачена, яка присвятила 35 років свого життя викладанню історії у школі та вихованню патріотизму, не визнала свою провину. Вона пояснила суду, що лише процитувала власного чоловіка, бажаючи висловити думку про стрес, людські втрати та тривалий характер війни. Її слова, за її запевненням, мали на меті не виправдати агресора, а підкреслити прагнення Росії знищити український народ і захопити землю, що є великим патріотичним зауваженням.

Проте прокурор, який представляв сторону обвинувачення у Дніпровському районному суді Києва, не зміг надати ключовий доказ — ухвалу слідчого судді Київського апеляційного суду щодо дозволу на перехоплення телефонної розмови. За його словами, ця ухвала була засекреченою, і на підтвердження він долучив відповідь голови Київського апеляційного суду.

Суд, розглянувши надану прокурором відповідь, дійшов висновку, що з її тексту неможливо встановити, про яке саме кримінальне провадження йдеться і чи було взагалі ухвалено судове рішення про негласні слідчі дії. Ця обставина виявилася вирішальною для справи, оскільки належні, допустимі та достовірні докази обвинувачення були відсутні.

З огляду на це Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення визнати громадянку невинуватою. Виправдувальний вирок був оголошений, але сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів, залишаючи можливість подальшого розвитку подій.

Цей випадок показав, наскільки важливу роль відіграє доказова база в судових процесах, особливо коли йдеться про чутливі звинувачення під час воєнного стану. Водночас, він підкреслює необхідність обережного ставлення до сказаних слів, навіть у приватних розмовах, та їх можливих інтерпретацій.

Цей інцидент відбувається на тлі посиленої уваги до випадків, пов'язаних з державною зрадою та колабораціонізмом в Україні. Наприклад, раніше у Києві затримували жінку, яка очолювала школу в тимчасово окупованій Ялті та активно впроваджувала освітні стандарти РФ.

Також, за матеріалами Служби безпеки України, до 10 років ув'язнення заочно засудили очільницю «відділу освіти» окупаційної адміністрації Лисичанська. Вона підтримала агресора відразу після окупації міста, обійнявши керівну посаду у фейковій адміністрації, хоча до 2022 року була заступником начальника відділу освіти Лисичанської міськради. Інформацію про виправдання жінки в Києві надав «Главком» з посиланням на «Судовий репортер».

Історія підкреслює складність правосуддя у кризові часи, де кожне слово може бути ретельно проаналізоване. Вона також слугує нагадуванням про важливість належного процесу та доказів у суді. Навіть фрази, сказані у приватній розмові, можуть мати офіційні наслідки, що робить увагу до деталей критично важливою.