Секрети «ексів». Чи можна ділитися досвідом війни з іншою державою

Колишній міністр оборони України Михайло Федоров 28 серпня повідомив про новий статус радника міністра оборони Італії Гвідо Крозетто. Новина миттєво облетіла українські медіа й спричинила непросту дискусію: чи може ексміністр менш як через два місяці після звільнення долучатися до оборонної сфери іншої держави і як перевірити, що унікальний досвід технологічної війни буде використано на користь, а не на шкоду Україні? Де межа між порадою людини з винятковим досвідом керування обороною країни, що воює, та розголошенням секретних даних колишнім топпосадовцем? І головне — як держава повинна реагувати на потенційну загрозу розголошення власних таємниць?

Хто володіє інформацією, той володіє світом

Цей вираз без перебільшення розкриває важливість даних у сучасному світі. Людина оберігає особисте, бізнес витрачає бюджети, приховуючи від конкурентів складові свого успіху, держава не виняток: кожна країна визначає межі дозволених знань про неї.

Український законодавець заклав фундамент у вигляді законів «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про державну таємницю» та підзаконних актів, які визначають види інформації та порядок роботи з нею. Якщо відкрита інформація нечасто становить загрозу для держави, то інформація з обмеженим доступом — конфіденційна, таємна та службова — через можливі негативні наслідки її потрапляння «не в ті руки» є особливим предметом регулювання.

В оборонній сфері найчутливіша державна таємниця: секретні відомості, розголошення яких може зашкодити національній безпеці. Закон відносить до неї, зокрема, відомості про зміст стратегічних і оперативних планів, військові операції, розгортання військ, особовий склад, системи озброєння та інші найважливіші показники діяльності. Детальний перелік зі ступенями секретності визначила Служба безпеки України. Не менш важлива і службова інформація — відомості, зібрані у сфері оборони, але не віднесені до державної таємниці.

Фактично більшість оборонної інформації має обмежений доступ з особливим порядком охорони. На практиці кожен залучений до сфери оборони України має пройти процедуру допуску до секретних даних і дотримуватися обов'язків та обмежень, які покладає на нього держава.

Доступ до таємниць держави: обмеження чи преференція?

За загальним правилом, доступ до держтаємниці надають дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами служби, виробництва, науки чи навчання. Процедура передбачає спеціальну перевірку, письмове зобов'язання щодо збереження таємниці, згоду на обмеження прав і ознайомлення з мірою відповідальності за порушення.

Є й винятки — керівний склад держави, який через специфіку роботи не може бути недотичним до секретної інформації. Президент, голова парламенту й народні депутати, прем'єр-міністр і члени Кабміну, очільники правоохоронних органів, голови Конституційного та Верховного судів, керівник і члени Рахункової палати отримують доступ до таємниці всіх ступенів секретності фактично автоматично, після письмового зобов'язання щодо її збереження.

Незалежно від посади й ступеня використання таємних даних, робота із секретною інформацією покладає на людину обов'язки та обмеження, зокрема такі.

1. Недопущення розголошення держтаємниці. Закон також обмежує інформаційну діяльність, оприлюднення матеріалів у медіа та їхнє переміщення через кордон, зокрема, передавання секретної інформації іноземній державі чи організації можливе лише на підставі міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою, або вмотивованого розпорядження президента з урахуванням позиції РНБО.
2. Заборону брати участь у діяльності заборонених політичних партій і громадських організацій.
3. Заборону сприяти іноземним державам, організаціям, іноземцям та особам без громадянства у діяльності, що шкодить національній безпеці України.
4. Зобов'язання виконувати вимоги режиму секретності.
5. Обов'язок повідомляти про обставини, що можуть стати підставою для перегляду допуску або перешкоджають збереженню довіреної таємниці.
6. Обов'язок письмово повідомляти про виїзд з України. У сучасних реаліях це фактично перетворилося на погодження з обмеженням і країн для відвідування, і самої можливості виїзду.

Важливо: ці обов'язки та обмеження діють не протягом перебування людини на посаді, а прив'язані до строку віднесення інформації до держтаємниці. За загальним правилом, для інформації «особливої важливості» строк не перевищує 30 років, «цілком таємної» — 10 років, «таємної» — 5 років, можливі й довші строки.

Держава здійснює контроль протягом усього цього часу й навіть залишає за собою право тимчасово, до п'яти років після припинення діяльності з доступом до таємниці, обмежити громадянина у праві виїзду на постійне проживання в іноземну державу. Про це право багато хто заговорив у контексті колишнього міністра оборони, проте важливо наголосити: застосувати його держава може виключно щодо виїзду на постійне місце проживання, а не у відрядження, відпустку чи з інших причин.

Варто згадати й антикорупційне законодавство, яке також частково захищає державні секрети. На осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, поширюється безстрокова заборона розголошувати чи використовувати у своїх інтересах інформацію, здобуту у зв'язку зі службовими повноваженнями. Тож у разі розголошення держтаємниці може постати питання і про порушення законодавства про державну таємницю, і про порушення антикорупційних норм.

Коли таємниця перестала бути таємницею…

Новина про призначення Михайла Федорова радником міністра оборони іноземної держави стосувалася не факту розголошення важливих даних, а лише потенційної загрози такого розголошення, та все ж викликала суспільний резонанс. І цілком небезпідставно.

Українське законодавство передбачає притягнення винних у порушенні законодавства про держтаємницю до відповідальності — дисциплінарної, адміністративної й навіть кримінальної. Розголошення відомостей, що становлять держтаємницю чи службову інформацію у сфері оборони, може бути кваліфіковане як державна зрада, шпигунство або самостійний склад злочину — з потенційним позбавленням волі. Проте практика притягнення винних в Україні не надто поширена.

Теоретично кримінальний закон виконує превентивну функцію та забезпечує дисципліну у сфері секретної інформації. На практиці ситуація зворотна, і ми як держава маємо серйозну проблему.

Про факти розголошення інформації з обмеженим доступом рано чи пізно стає відомо. Але як слідству встановити, хто саме поширив секретну інформацію, до якої мали доступ кілька людей, з якою метою це зроблено, і зібрати докази, що доводять вину конкретної людини, особливо якщо йдеться про розмову наодинці, без свідків і відеозаписів? Схоже на глухий кут у розслідуванні.

Або навпаки, якщо людина, яка обіймала високу посаду й була обізнана із секретами оборонної сфери, відкрито говорить про роботу, що потребує поширення секретних знань і досвіду, як проконтролювати, чи не перетне вона межу? Правова держава не може втручатися в нормальний уклад життя такої людини, контролювати її пересування, листування й розмови. Єдине, що залишається, — сподіватися на сумлінне дотримання вимог нерозголошення. А якщо й запроваджувати частковий контроль над ризиками, то про яку кількість людей, обізнаних із важливою інформацією, в українських реаліях може йтися? Ресурсу контролювати всіх, найімовірніше, не вистачить.

***

Актуальність захисту важливої інформації набиратиме обертів — кількість обізнаних з оборонною сферою зростає, як і попит навколишніх країн на наш унікальний, хоч і болісний досвід.

Законодавець уже робить перші кроки до перегляду чинних норм: ще в липні 2024 року в парламенті було зареєстровано проєкт закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю» щодо удосконалення заходів з охорони державної таємниці». Його положення, зокрема, передбачають жорсткіші підходи до допуску до держтаємниці та вдосконалення інструментів контролю її дотримання. Втім, понад два роки проєкт «опрацьовується в комітеті». Чи стимулюють останні новини керівництво держави звернути увагу на ці загрози? Сподіваємось.

А поки державний апарат установить реальні запобіжники на заміну сліпій довірі чесному слову посадовців, ми маємо ретельно обирати, що і кому довіряти. І як держава, і як кожна окремо взята людина.