Удар у серце науки: чому Росія цілила в Академію?

28 вересня, в обідню перерву, російський реактивний дрон влучив просто в будівлю Президії Національної академії наук України на Володимирській, 54. Це не «уламки» і не «збиття над містом» – це прицільний удар у саме серце української науки.

Співробітники були на робочих місцях. Люди вибиралися з палаючої будівлі через вікна, рятувальники знімали їх драбинами. Є загиблі й постраждалі, серед поранених є діти. З частиною працівників Академії впродовж годин не було зв’язку. Пошкоджено й один із корпусів Міністерства освіти і науки.

Ця будівля понад століття слугує домом Академії, першим президентом якої був Володимир Вернадський. У 2018 році НАН відзначила сторіччя. Росія обрала для удару не випадковий офіс – вона обрала символ.

Чому саме серце, а не будь-який інститут?

Удар по окремому інституту – це трагедія однієї установи. Удар по Президії – це послання всій системі. Академія об’єднує понад сотню наукових інститутів, і кожен дослідник у кожній лабораторії сьогодні прочитав той самий сигнал: безпечних стін для науки в Україні немає.

Це класичне залякування. Мета – не зруйнувати будівлю, а зруйнувати відчуття, що науковою роботою в Україні можна займатися спокійно. Під прицілом передусім цивільні вчені, тобто ті, хто не носить погонів і не має жодного стосунку до фронту.

Наслідки такого терору Росія прораховує цинічно й точно:

• науковці старшого віку, яким понад 60, дедалі частіше замислюватимуться про виїзд за кордон – до дітей, онуків, до тиші;
• молодші дослідники шукатимуть безпечніші місця роботи в регіонах, у приватному секторі або в закордонних лабораторіях;
• студенти й аспіранти можуть вирішити, що наукова кар’єра в Україні – надто великий ризик.

Кожен такий крок – це мінус для країни, яка воює і водночас мусить думати про відбудову. Росія б’є не лише по стінах. Вона б’є по майбутньому інтелектуальному капіталу України.

Терор, який не може лишитися безкарним

Президент Володимир Зеленський назвав удар тим, чим він є, а саме терором, і пообіцяв Росії відповідь. Він наголосив, що терор ніколи й ніде не повинен бути нормалізований. Сама Академія у своєму зверненні назвала атаку терором проти мирних людей, науки, освіти й культури.

Світ це побачив. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн написала: «Сьогодні наука стала мішенню для Росії». Удар засудили в Берліні й Таллінні; дрон влучив лише за 200 метрів від офісу Делегації ЄС.

Але відповідь України буде іншою за природою. Ми не вбиваємо вчених і не руйнуємо університети, школи чи дитсадки країни-агресора. У цьому – прірва між нами. Для України наука є цінністю, для Росії – ще однією військовою ціллю. Спершу школи, потім садочки, тепер Академія наук. Що далі – бібліотеки, архіви, музеї?

Без науки немає країни. Але саме тому Україна відновиться: знання передаються від покоління до покоління, і жоден дрон не здатен їх спалити.

Навіщо Росії наука під час війни?

Поки Росія палить українські лабораторії, власну науку вона щедро годує. За оцінкою Інституту статистичних досліджень НДУ ВШЕ, у 2025 році внутрішні витрати РФ на дослідження й розробки сягнули 2,1 трлн рублів, або близько 1% ВВП. Близько 1,4 трлн із них дала держава – понад 60% усіх витрат.

Мережа наукових установ, за нашими даними, зросла приблизно на третину, а кількість і чисельність військових науково-дослідних інститутів у рази. Військові видатки вже становлять майже половину російського бюджету.

Чому? Бо Кремль шукає вихід із війни, або військовий, або інший, але неодмінно вигідний собі. А такий вихід треба науково обґрунтувати: прорахувати, змоделювати, знайти оптимальну траєкторію. Російська наука сьогодні працює не на людство, а на війну. Вона вдосконалює машину вбивства і водночас виправдовує її на міжнародних наукових майданчиках.

Світу: повна наукова блокада, без винятків

Після 2022 року частина світу зробила правильні кроки: ЄС призупинив участь російських організацій у програмі Horizon Europe, CERN припинив угоди про співпрацю з РФ. Проте в міжнародних наукових колах досі лишаються осередки тих, хто не засуджує агресію і вважає, що «наука поза політикою». Удар по НАН України довів: для Кремля наука – не поза війною, а її частина.

Тому міжнародна наукова спільнота має діяти послідовно:

1. Повна наукова блокада російської науки. Жодних спільних проєктів, грантів, консорціумів і обміну даними з російськими державними установами.
2. Статус persona non grata для науковців, пов’язаних із військовою сферою. Ті, хто розробляє зброю чи обслуговує воєнну машину – це співучасники злочинів. Вони не повинні виступати на міжнародних конференціях, публікуватися в міжнародних виданнях і навіть подорожувати чи відпочивати в демократичних країнах.
3. Жодних майданчиків для виправдання війни. Конференції, журнали й асоціації мають перевіряти афіліації та не давати трибуни пропаганді в науковій обгортці.
4. Підтримка українських учених. Гранти, спільні лабораторії, стипендії – так, щоб дослідники могли працювати для України, а не були змушені її залишати.

Що казали великі вчені?

Луї Пастер колись сказав: «Наука не має батьківщини, бо знання – надбання людства… але вчений має батьківщину». Сьогодні ці слова звучать як вирок: російський учений, який служить війні, обрав не науку, а свою державу-агресора – і має нести відповідальність разом із нею.

Альберт Ейнштейн, прощаючись із Марією Кюрі, зауважив, що моральні якості видатної людини важать для покоління й перебігу історії, можливо, більше, ніж суто інтелектуальні досягнення. Наука без моралі – це лише інструмент. У руках Кремля – інструмент убивства.

Висновки для нових поколінь українців

Знання – це оборона. Країна, що має власну науку, має власне майбутнє. Саме тому ворог цілить в нашу науку.

Пам’ятати поіменно. Імена загиблих науковців і працівників Академії мають стати частиною національної пам’яті – у підручниках, меморіалах, назвах премій.

Не віддавати знання. Кожен, хто залишається в науці, передає її далі – студентам, аспірантам, дітям.

Пам’ятати сутність ворога. Росія воює не лише з армією, а з культурою, освітою і думкою. Історія цього не забуде, і нічого з рук не зійде.

Удар по Президії НАН – це не лише злочин, а й тест для світу. Україні потрібні не співчуття, а рішення: посилена протиповітряна оборона для наукових і освітніх установ, державна програма захисту й утримання науковців, міжнародні гранти для українських лабораторій і повна, без винятків, ізоляція російської військової науки.

Кожна конференція, кожен журнал і кожен університет світу мають сьогодні відповісти собі на просте запитання: з ким вони – з тими, хто творить знання, чи з тими, хто їх бомбить. Україна відповідь знає: ми відбудуємо, передамо знання наступним поколінням і пам’ятатимемо все…