Соціальний протест чи масштабні погроми: що відбувається у Франції та як це впливає на решту Європи

Францію знову охопили масові протести, але цього разу невдоволення соціальною політикою влади переросло в масштабні заворушення.

Демонстрації, що починалися зі скарг старшокласників на стан освіти в країні та дорожнечу життя, обернулися підпалами, пограбуваннями й жорсткими сутичками з поліцією. Тепер наслідки цієї кризи вийшли далеко за межі самої Франції, а президент США сінхронно з мережевими тролями і ботами активно розганяють "зраду".

24 Канал проаналізував, чому французи знову вийшли на вулиці, як соціальні протести обернулися погромами та мародерством, і чому кадри палаючих французських міст можуть стати подарунком для популістів напередодні виборів, як у самій Франції та в інших країнах Європи. Оцінити політичну складову французських протестів допоміг засновник аналітичної спільноти Resurgram Дмитро Корнієнко.

Від проблем освіт до погромів: як розвивались протести у Франції

Французів важко здивувати масовими протестами. Демонстрації, загальнонаціональні страйки й навіть сутички з поліцією давно стали частиною політичного життя країни. Дехто вважає їх неодмінною ознакою демократії. Однак цього разу події розвивалися дуже стрімко та в короткий термін вийшли з-під контролю.

Почалося все з виступів школярів і студентів, незадоволених нестачею вчителів, якістю викладання після впровадлження освітніх реформ, станом навчальних закладів та нерівністю в доступі до освіти. Зрештою, проблеми, які роками накопичувалися у французькій освітній системі, стали приводом для ширшого сплеску суспільного невдоволення.

Французські студенти та школярі під час мирної демонстрації / Фото – Wikimedia

До молоді долучилися профспілки, ліві політичні сили та французи, яких значно більше хвилювали власні зарплати, пенсії й постійне зростання вартості життя, особливо – цін на житло та оренду. У підсмумку під одними гаслами опинилися люди з доволі різними претензіями до влади: від стану шкільних класів до загального розчарування політичними елітами. Це розмаїття протестувальників та їх вимог пояснює у розмові з 24 Каналом Дмитро Корнієнко.

Для Франції подібне розширення протестів також ситуація не нова. Ще у 2018-му році рух "Жовтих жилетів" починався з майже буденного обурення через підвищення податків на пальне, а завершився масштабним протистоянням із владою Еммануеля Макрона. При чому тоді теж не обійшлося без розбитих вітрин і палаючих автомобілів. А також мереж ботів, які розганяли "зраду".

Заворушення на площі Республіки в Парижі / Фото – Wikimedia

Але нинішня протестна хвиля показала, наскільки швидко соціальні вимоги можуть загубитися посеред палачих міст та безперервних спалахів насильства. Поки сотні тисяч французів виходили на вулиці з політичними й економічними претензіями, окремі радикальні групи шукали зіткнень із поліцією, а мародери скористалися хаосом для пограбування магазинів.

Вже незабаром замість плакатів із вимогами поліпшити освіту головними кадрами французьких новин стали палаючі будівлі, розгромлені крамниці та люди в масках, які виносили чуже майно. Причини суспільного невдоволення нікуди не зникли, просто тепер Франція мусила відповідати на значно нагальніше запитання: хто взагалі відповідальний за весь цей безлад?

Якщо думаєте, що це локальна французька історія й України та українців вона не стосується – глибоко помиляєтесь. Дочитайте статтю до кінця, щоб зрозуміти масштаб проблеми і те, як вона може вплинути на вас.

Тисячі затриманих та комендантська година: як влада Франції реагує на протести

Масштабні погроми майже миттєво охопили одразу кілька великих французьких міст. У Парижі громили магазини й грабували супермаркети, у Ліоні підпалили туристичний офіс, а в Ліможі вогонь взагалі охопив історичну ратушу, яка стояла там понад 100 років, пережила обидві світові війни, але пала під натиском агресивного натовпу в масках.

Особливо показовими стали події, що розгорнулися в місті Бордо. Там погромники не обмежилися лише розграбуванням крамниць. Вони увірвалися до будівлі префектури Жиронди, розгромили приміщення й влаштували пожежу. Зрештою, для захисту урядового об'єкта довелося залучати елітний поліцейський спецпідрозділ RAID, який зазвичай займається значно серйознішими загрозами.

Та поки спалені історичні будівлі здаються втратою чогось безцінного, підрахувати збитки змогли власники магазинів, на які припав, мабуть, найбільший удар від цих погромів. Торговельна мережа продуктових супермаркетів Carrefour повідомила, що під час заворушень були атаковані аж 50 об'єктів компанії. Вартість відновлення пошкодженого майна оцінювали більш ніж у 10 мільйонів євро.

І якщо для великої мережі розгромлений магазин означає величезні, але терпимі збитки (які покриють страховки), то для малого підприємця це може бути катастрофою всього життя. Адже за розбитими вітринами та розграбованими товарами стоять не абстрактні корпорації, а люди, які вкладали у власну справу роки роботи й усі свої сили та заощадження.

Французькій владі треба було терміново виправляти ситуацію, а отже, майже одразу почалися масові затримання. Лише 17 та 18 жовтня французькі правоохоронці затримали близько 2,5 тисяч осіб. Причому під час заворушень зазнали поранень аж тисяча поліцейських та жандармів, і, попередньо, семеро з них перебувають у важкому стані.

Мародери вилазять через розбиту вітрину магазина / Фото – Wikimedia

Вочевидь, поліція виявилася не готовою до такого розмаху насильства (причому, з обох полюсів, бо десь діяла занадто жорстко, десь – занадто м'яко).

Тим часом, окремі групи нападників швидко переміщувалися містами, атакували нові об'єкти й користувалися тим, що правоохоронці були змушені одночасно стримувати десятки осередків масових заворушень. За повідомленнями Le Monde, у Парижі зіткнення відбувалися навіть за кількасот метрів від Єлисейського палацу, довелося навіть на деякий час зачинити Лувр.

Масові протести під стінами Лувра – дивіться відео:

У підсумку погроми перетворилися на серйозну політичну кризу. Французькій владі довелося пояснювати не лише масштаби руйнувань, а й те, як правоохоронці та спецслужби примудрилися проґавити настільки масштабний спалах насильства.

Президент Еммануель Макрон публічно засудив погромників, пообіцяв покарання винним і зажадав розслідувати прорахунки в підготовці поліції. Уряд також допустив можливість заборони окремих зібрань там, де існує загроза нових погромів. В окремих містах влада планує запроваджувати комендантську годину, якщо ситуація знову наближатиметься до критичної

Справжнім свідченням глибини кризи стала спроба відставки міністра внутрішніх справ Лорана Нуньє. Він запропонував залишити посаду, фактично визнавши відповідальність за провали поліції, однак Макрон відмовився приймати його відставку.

Також, попри весь тиск з боку правих політиків, Макрон відмовився вдаватися до крайніх заходів та запроваджувати надзвичайний стан. Натомість він намагається поєднати жорстку реакцію на мародерство з пошуком відповідей на початкові вимоги демонстрантів, запросивши до діалогу освітян, представників профспілок, політичних сил та бізнесу.

Ось тільки після тисяч затримань, підпалених державних будівель і пограбованих магазинів заклики до діалогу вже звучать непереконливо. Французи побачили, що влада може втратити контроль над вулицями навіть у центрі власної столиці. І коли громадяни перестають вірити у здатність держави забезпечити їхню безпеку, довіра до чинних інституцій поступово слабшає. І чим слабшою здається сьогоднішня система, тим більш привабливими для суспільства стають політики, які обіцяють прості, але радикальні рішення.

Подарунок для ультраправих: як європейські популісти використовують протести у Франції

Поки Еммануель Макрон намагається повернути французам віру у здатність держави вирішувати проблеми та забезпечувати безпеку громадян, його політичні противники вже отримали майже ідеальний матеріал для передвиборчої кампанії 2027 року. Адже для правих популістів немає кращої реклами, ніж кадри погромів, на тлі яких можна пообіцяти виборцям повернути порядок сильною рукою.

Особливо швидко цим скористалося французьке ультраправе "Національне об'єднання". Його очільник Жордан Барделла ще напередодні масштабних заворушень протиставляв "Францію праці", тобто законослухняних робітників і платників податків та "Францію хаосу", яку уособлюють радикальні погромники та ультраліві підбурювачі. Згодом Барделла також звинуватив владу Макрона в нездатності захистити власних громадян.

Марін Ле Пен пішла ще далі та наголосила, що легітимні соціальні вимоги французів стали заручниками ультралівих та риторики її ключового опонента з лівого табору –Жана-Люка Меланшона. Вона прямо звинуватила Меланшона та його "Нескорену Францію" у виправданні насильства й свідомому розпалюванні хаосу (ультраліві дійсно підтримали протести старшокласників-ліцеїстів, а Меланшон особисто брав участь у протестах, але дистанціювався від насильства, на які вони перетворилися згодом – 24 Канал).

Причому партія Ле Пен не обмежилася заявами. Команда "Національного об'єднання" змонтувала з кадрів погромів цілий агітаційний ролик із доволі промовистим посланням, фактично критикою десятиліття правління Макрона, яке сьогодні "завершується хаосом". На думку французських правих винні, звісно, ліві радикали, а макроністи при цьому стали їхніми співучасниками. Підсумувала партія це головним закликом – голосувати.

На думку аналітика Дмитра Корнієнка, як раз таки ескалація ситуації і створює для Марін Ле Пен особливо сприятливу політичну ситуацію, адже насильство на вулицях одночасно б'є по репутації двох її головних політичних противників.

Воно й не дивно, адже вже 18 квітня 2027 року французи обиратимуть нового президента, а ультраправі ще до погромів перебували серед фаворитів цих перегонів. Тепер вони отримали можливість відсунути на другий план дискусії про економіку та соціальні гарантії, замінивши їх значно простішим запитанням: "Хто захистить французів від насильства?"

Та ще цікавіше, що кадри палаючих французьких міст уже на повну використовують політики далеко за межами Франції. І тут на перший план виходить міграційне питання.

• До прикладу, лідерка німецької "Альтернативи для Німеччини" Аліс Вайдель назвала французькі заворушення наслідком масової міграції та відкритих кордонів;

• Очільник іспанської ультраправої Vox Сантьяго Абаскаль побачив у погромах загрозу "ісламо-лівацтва";

• Італійський віцепрем'єр Маттео Сальвіні заговорив про союз ультралівих та ісламських фанатиків;

• Британський популіст Найджел Фарадж узагалі попередив, що без жорсткішого контролю кордонів подібне майбутнє чекає і на його країну.

• Президент США Трамп пов'язав масштабні протести у Франції з міграцією та закликав країну закрити кордони.

Окремо варто звернути увагу, що всі ці політики не просто засуджують погроми, вони використовують їх як доказ власної багаторічної тези про провал європейської міграційної політики. Причому безпосередній зв'язок між міграційним статусом учасників погромів і масштабами заворушень ще потребує підтвердження, адже безліч затриманих мали французське громадянство.

Дмитро Корнієнко нагадує давню аксіому – простих рішень для складних проблем не існує. І міграційна криза – якраз той самий випадок.

Та для гучної політичної агітації це не має жодного значення. Достатньо кількох кадрів із людьми в масках, палаючими будівлями та розграбованими магазинами, щоб оголосити все це наслідком неконтрольованої міграції. І для частини виборців такі зображення виявляються значно переконливішими за будь-які інші реальні причини.

Проблема для європейської політики полягає ще й у тому, що попереду справжній виборчий марафон. Уже 29 листопада 2026 року відбудуться дострокові парламентські вибори в Іспанії, де Vox отримала нагоду використати французькі погроми просто під час передвиборчої кампанії. А у 2027 році на Францію чекають президентські вибори, на Італію та Польщу – парламентські.

У всіх цих країнах праві сили претендують на посилення свого впливу, а питання міграції, злочинності та безпеки давно стали частиною їхніх політичних програм.

Нащадок мігрантів Дональд Трамп звинуватив мігрантів у заворушеннях у Франції / Скріншот

Які наслідки події у Франції матимуть для України

Для України це також далеко не стороння історія, адже нині в ЄС перебувають понад 4,43 мільйона українців у статусі тимчасового захисту. Вони потенційно можуть стати наступною мішенню для колективної моральної паніки щодо мігрантів. Принаймні, деякі ворожі сили намагаються цю тему розкачати.

Також зміна політичного балансу в провідних країнах ЄС може ускладнити домовленості щодо фінансування української допомоги, санкцій проти Росії та подальшого розширення Євросоюзу. І хоча далеко не всі європейські праві виступають проти підтримки Києва, серед найгучніших прихильників жорсткого міграційного контролю вистачає політичних сил, які відкрито пропагують проросійські настрої та закликають припинити допомогу Україні.

Дмитро Корнієнко також звертає увагу, що небезпека для України полягає не лише в потенційному посиленні проросійських сил в Європі, а й у тому, що європейські держави дедалі більше змушені концентруватися на власних внутрішніх проблемах.

Отже головна небезпека французьких погромів полягає не лише в спалених будівлях і розграбованих магазинах. Вулиці Парижа рано чи пізно приберуть, пошкоджені крамниці відремонтують, а принаймні частину винуватців насильницьких нападів покарають за законом.

Натомість політичні наслідки можуть залишитися з нами надовго, адже погромники, якою б не була їхня мотивація, цілком можуть допомогти привести до влади тих, хто роками обіцяв від цих самих погромників Європу врятувати. І добре від того не буде нікому.