Великі гроші треба прибрати з політики. Почнімо з Ілона Маска – Адам Кінзінгер

Найбагатша людина світу значною мірою збудувала свої статки завдяки державним контрактам. Тепер вона витрачає ці гроші, щоб купити собі бажану владу.

Конгрес не продається. Але Ілон Маск усе одно намагається його купити.

Минулої середи найбагатша людина світу зайшла до власної соцмережі й оприлюднила зловісну погрозу.

"Хто живе мечем, від меча й загине, – написав Ілон Маск. – Ті, хто шукає зі мною конфлікту, мають розуміти: я з’ясую, хто насправді смикає за ниточки, і доберуся до них, а не лише до їхніх маріонеток..."

Його розлютило повідомлення Politico: якщо наступного тижня демократи здобудуть контроль над Конгресом, вони планують розслідувати його діяльність: період, коли він очолював DOGE, федеральні контракти його компаній, а також повідомлення про те, що він нібито наказав уповільнити роботу Starlink для українських військових. Коли журналістка Кара Свішер у своєму подкасті припустила, що зрештою він може мати проблеми із законом, Маск відповів, що вона "дуже хоче потрапити до в’язниці".

Отже, людина, чия компанія отримує від федерального уряду мільярди доларів, попереджає членів Конгресу: якщо вони спробують з'ясувати, як його компанія отримала ці гроші, Маск переслідуватиме і їх, і тих, кого вважатиме людьми, що стоять за ними.

І він не обмежується дописами. Він платить.

Wall Street Journal показала це на одному графіку. Одна лінія належить Джорджу Соросу – ліберальному мегадонору, який майже два десятиліття був улюбленим лиходієм правих. Вона повільно, крок за кроком, зростає понад двадцять років і доходить приблизно до 624 млн доларів. Інша лінія належить Маску. Двадцять років вона лежить на нульовій позначці. А потім, приблизно у 2024 році, різко злітає майже вертикально, обганяє Сороса й доходить приблизно до 759 млн доларів. Суму, яку Сорос витратив за двадцять років, Маск перевершив приблизно за два роки.

Графік Wall Street Journal.

За результатами аналізу федеральної звітності, проведеного Washington Post, Маск уже витратив близько 446 млн доларів лише на цьогорічні проміжні вибори. Це рекордна сума внесків від одного донора. Вона значно перевищує приблизно 290 млн доларів, які він витратив на обрання Дональда Трампа у 2024 році. У вересні двома внесками він передав 158 млн доларів головному суперкомітету політичних дій, що підтримує республіканських кандидатів до Сенату. Ще 10 млн доларів він спрямував групі, яка підтримує Кена Пакстона в Техасі.

Ми ніколи не бачили нічого подібного. І ми точно не повинні з цим миритися.

Гроші давно спотворюють американську політику, і в обох партій є свої мегадонори. Я провів роки в Конгресі й бачив, скільки часу його члени витрачають на збирання пожертв замість виконання своєї роботи і який вплив дають великі пожертви. Якщо вам коли-небудь здавалося, що Вашингтон більше дослухається до людей із грошима, ніж до таких людей, як ви, вам не здалося. Саме тому потрібна масштабна реформа фінансування виборчих кампаній.

Я також вважаю, що компанії та люди, які ними керують, мають право брати участь у нашому політичному процесі. Це частина життя у вільній країні. Але ця колонка не про це.

Йдеться про дещо інше – і значно небезпечніше.

Купувати уряд, який тобі платить

Ілон Маск – не просто найбагатша людина світу. Значною мірою він став нею за допомогою американських платників податків. SpaceX отримала федеральні контракти на понад 20 млрд доларів; серед її найбільших замовників – NASA та Пентагон. Starlink став критично важливою інфраструктурою для наших військових і союзників. Його компанії залежать від рішень того самого уряду, на формування якого він тепер витрачає сотні мільйонів доларів.

Замисліться, що це означає. Людина, чия компанія отримує мільярди від федерального уряду, витрачає величезні гроші, щоб визначати, хто цим урядом керуватиме. Сенатори, яких він допомагає обрати, голосуватимуть за оборонні бюджети, з яких фінансують його контракти. Відомства, які регулюють діяльність його компаній, підпорядковуються президентові, якому він допоміг прийти до влади. Навіть якби кожне з цих рішень ухвалювали цілком добросовісно, як можна було б у цьому переконатися?

Ось чого більшість людей не усвідомлює: ще кілька десятиліть тому ми вже вирішили, що такі речі неприйнятні.

Понад 75 років федеральне законодавство забороняє державним підрядникам робити політичні внески. Сенс цієї норми – не допустити навіть враження, що контракти, оплачувані коштом платників податків, можна купити. Суди залишали цю заборону чинною, навіть коли скасовували інші норми законодавства про фінансування виборчих кампаній. Регулятори застосовували її і до підрядників, які намагалися жертвувати кошти суперкомітетам політичних дій.

То як Маску дозволено це робити? Завдяки лазівці. Заборона поширюється на компанію, яка має контракт, а федеральні регулятори тлумачать її вузько. На їхню думку, витрати Маска не підпадають під цю норму, бо гроші надходять від нього як від фізичної особи, а не від SpaceX чи Tesla. Компанія не може витратити на це жодного цента.

Але людина, яка контролює цю компанію, може витратити майже пів мільярда доларів на одні вибори.

Або продавай державі, або купуй її. Не обидва варіанти одразу

Я підтримую масштабну реформу фінансування виборчих кампаній. Але для розв’язання саме цієї проблеми не потрібні радикальні заходи, і нам не потрібно починати з нуля, бо деякі штати вже так роблять.

У Нью-Джерсі діє закон проти практики політичних пожертв задля отримання державних контрактів, який поширюється не лише на компанії-підрядників. Він поширюється на головних власників компанії, її посадових осіб і директорів, а також на всіх, хто контролює не менш як 10% компанії.

Коннектикут іде ще далі, охоплюючи будь-якого акціонера з часткою 5% або більше.

Обидва закони ухвалили після реальних скандалів – законодавці побачили, що відбувається, коли державні контракти й гроші на виборчі кампанії переплітаються. І ці закони спрацювали. Виборчий наглядовий орган Нью-Джерсі заявив, що закон досягає саме того, для чого його ухвалили: скорочує політичні внески людей, які мають державні контракти.

Конгрес має зробити те саме на федеральному рівні. Потрібно поширити чинну заборону на внески державних підрядників на власників, керівників і великих акціонерів компаній, що отримують значні федеральні контракти. І застосовувати її до всіх – і ліворуч, і праворуч, незалежно від того, яку партію вони підтримують.

Ніхто не має нічого відбирати в Ілона Маска. Йдеться лише про цілком розумний вибір: якщо хочеш і надалі продавати щось уряду Сполучених Штатів, не можеш одночасно купувати сам уряд. Якщо ж волієш без обмежень витрачати гроші на вибори, можеш більше не претендувати на контракти, що фінансуються коштом платників податків.

Обери щось одне.

Чого не можна купити за гроші

Ілон Маск може купити багато чого. Він може купити телевізійну рекламу на всіх медіаринках США. Він може купити соціальну мережу й налаштувати її на користь кандидатів, які йому подобаються. Він може профінансувати кампанію з мобілізації виборців, масштабнішу за кампанії деяких політичних партій.

Але він не може купити ваш голос. Хіба що ви самі йому це дозволите.

За тиждень долю цих виборів вирішуватимуть американці, а не Ілон Маск. Кожна оплачена ним реклама все одно має переконати конкретну людину. Кожен витрачений ним долар усе одно має подолати останню перепону – виборця в кабінці для голосування. Це єдине місце в американській демократії, де голос найбагатшої людини світу й голос учителя на пенсії з Огайо важать абсолютно однаково.

Тож прийдіть на вибори. Візьміть із собою ще когось. А потім беріться до роботи, щоб ніхто – хоч би яким багатим він був – більше ніколи не міг купити уряд, який йому платить.

Джерело