Мир під російський ультиматум: чого Кремль хоче від Європи насправді?

Після того як РФ — можливо, на розчарування США і на догоду Китаю — анонсувала готовність говорити з Європою як із силою, здатною завершити російсько-українську війну, російський лідер уже встиг відповісти на дзвінок лідерів Північної Європи — за версією Financial Times, черговою історичною лекцією, хоча норвезький прем’єр заперечив цей опис. Однак історія з готовністю РФ вести переговори в новому форматі не завершилася. Навіть після відновлення українських ударів по російських НПЗ, які виходять за рамки звичного американо-російського переговорного треку, від речника російського лідера пролунала заява про готовність Путіна відповісти на дзвінок президента України, якщо такий відбудеться. Коли так, ймовірно, це буде вже європейський трек переговорів.

Що почув би Володимир Зеленський, якби в авангарді Європи зателефонував Путіну? З високою ймовірністю це була б чергова історія про печенігів. Проте коли в Кремлі все ж таки враховують реалії на землі, можна говорити про російське бачення закінчення війни, якщо воно відбуватиметься під егідою Європи.

Безпека за російськими умовами

Нова російська стратегія для відкриття переговорів з Європою, можливо, зараз не існує як узгоджена в російських елітах. Однак вона напевне існує як опція, що за певних умов може несподівано з’явитись на поверхні як готова стратегія. Про її обриси можна судити за низкою вже проявлених ознак, які багато в чому відсилають до російських публічних ультиматумів НАТО і США, висунутих напередодні широкомасштабної агресії проти України.

У жовтні цього року Путін заявив, що мирні переговори мають передбачати гарантії безпеки для РФ. Їх традиційно бачать у Кремлі як комфортну для РФ архітектуру європейської безпеки, де, в російському ідеалі, не має існувати НАТО, ЄС і України як «першопричин війни». Однак у темпах і глибині їх знищення РФ готова на «компроміси», про які готова вести переговори. Для цього, зокрема у січні 2026 року на Форумі ОБСЄ зі співробітництва у сфері безпеки, РФ пропонувала використати як відправну точку переговорів російські проєкти угод грудня 2021 року. Тоді Росія оприлюднила два документи — договір зі США та угоду з державами НАТО — і ультимативно, погрожуючи війною, вимагала їх прийняти.

Проєкт із США передбачав відмову від подальшого розширення НАТО на схід і прийняття до неї держав колишнього СРСР. Окремо пропонувалося заборонити американські військові бази, використання військової інфраструктури й розвиток двосторонньої військової співпраці у пострадянських країнах, які не належать до Альянсу. Україна мала залишитися поза західною системою безпеки незалежно від власного вибору.

У проєкті угоди з НАТО Росія вимагала припинити подальше розширення, зокрема вступ України, а також військову діяльність на українській території. Ще одна вимога стосувалася розміщення сил і озброєнь: для Росії та держав, які належали до НАТО станом на травень 1997 року, вимагалося повернення до тодішніх меж військової присутності в інших європейських країнах. Формально РФ не вимагала виключення з НАТО держав, прийнятих після 1997 року. Однак Росія вимагала впливу на те, яким способом НАТО захищатиме свою територію.

Документи містили й питання, щодо яких теоретично були можливі взаємні домовленості: розміщення ракет, масштабів навчань, небезпечної військової діяльності. Були пункти, дія яких не обмежувалася Європою і які були російською спробою залучити лобізм Китаю (наприклад, обмежити розміщення американських наземних ракет середньої дальності на Алясці й у союзних США країнах на Близькому Сході). Однак загалом під назвою гарантій власної безпеки Росія пропонувала обмежити суверенітет країн Східної Європи та кардинально обмежити суверенітет України і сусідніх з РФ країн.

Посилання російської делегації на документи 2021 року показує тяглість задуму. Широкомасштабний напад на Україну мав створити умови, за яких давні вимоги доведеться обговорювати серйозніше. Нові сигнали з Кремля вказують на те, що коли війна припиняється без бажаного РФ результату (деградації НАТО і ЄС, десуверенізації України та інших країн за російським вибором), то російська переговорна позиція повертається до тієї, що існувала напередодні широкомасштабної війни.

Чи означає це, що коли нові-старі вимоги РФ передбачувано не будуть виконані зараз так само, як вони передбачувано не були виконані у грудні 2021—січні 2022 року, РФ продовжить нинішню широкомасштабну війну проти України в якомусь небаченому режимі або ж почне нову небачену широкомасштабну війну? Очевидно, у РФ немає для цього сил, так само як у лютому 2022 року в неї не було сил для окупації України і позбавлення її суверенітету. Проте Росія наважилася на руйнівний не тільки для інших, а й для себе крок.

Коли це відбувалося, можна було подумати, що відверта російська підготовка до війни і є максимальною гібридною ескалацією, спрямованою на самопослаблення Європи «заради миру з РФ». Тоді російська здатність воювати і катастрофічно помилятися у виборі стратегії була недооцінена. Зараз Європа і світ радше переоцінюють російську здатність воювати, — якщо йдеться про бойові дії, а не про теракти й удари по цивільному населенню, — і консервація таких поглядів стала однією з ключових цілей російської гібридної війни.

Не тільки війна, а й гроші

Розмови про можливість мирних переговорів Росії з Європою з боку РФ супроводжувались актуалізацією питання заморожених російських активів.

За даними Ради ЄС, у Європейському Союзі знерухомлено близько 210 млрд євро активів Центрального банку РФ. Вони підтримують фінансові механізми допомоги Україні та залишаються ресурсом для майбутнього відшкодування завданої шкоди. Повернення активів Росії змінило б цю перспективу. Надзвичайні доходи від іммобілізованих активів використовують для обслуговування позик ЄС і «Групи семи» загальним обсягом близько 45 млрд євро. Основна сума резервів залишається замороженою, проте фінансовий ефект для України вже є.

Інший механізм — погоджена ЄС позика на 90 млрд євро на 2026–2027 роки. Її фінансують запозиченнями ЄС під забезпечення європейського бюджету, а погашення пов’язане з російськими воєнними репараціями. Водночас збереження російських коштів у європейській юрисдикції важливе для перспективи відшкодування витрат.

Тому повернення активів Росії не припинить автоматично європейської допомоги. Воно могло б забрати один із ресурсів тривалої підтримки й збільшити навантаження на європейських платників податків. Для російського керівництва це перспектива подвійного виграшу: повернення резервів і послаблення фінансової опори українського спротиву.

Проте між поверненням грошей Росії та їхнім використанням Європою з’явився третій варіант — американське управління. В одному з перших проєктів мирного плану, підготовлених за участю представників РФ і підтриманих США в листопаді 2025 року, пропонувалося спрямувати 100 млрд дол. російських активів на відбудову України під проводом США, які мали отримувати половину прибутків. Європа мала додати ще 100 млрд дол. Решту російських коштів передбачалося використати в окремому російсько-американському інвестиційному механізмі. План не став погодженою угодою, але показав інтерес до економічного результату врегулювання.

У жовтні 2026 року ця тема повернулася до конкретних переговорів. За повідомленням Financial Times, яке передало Reuters, Стів Віткофф і Джаред Кушнер запропонували європейцям частково розморозити російські активи та передати їх у механізм під американським наглядом. Європейські представники відмовилися. Фрідріх Мерц та інші європейські керівники публічно наголосили: рішення щодо цих коштів належать європейцям.

Передання в управління США не тотожне поверненню Росії або переходу активів в американську власність. Для Європи, однак, виникає спільний ризик — втратити можливість самостійно визначати, як використати цей ресурс. Для Росії американське посередництво теж має ціну: власні гроші можуть перетворитися на капітал для проєктів, умови яких визначатиме інша сторона.

Сила ілюзії

Можливо, краще прогнозуючи наслідки, РФ не наважилася б на крок, який зробила вранці 24 лютого 2022 року. Однак хибний, якщо не катастрофічний для себе крок РФ зробила і тепер: вона, можливо, намагається шантажувати Європу повторенням спроби пострадянського самогубства. Широкомасштабна гаряча війна проти України стала для РФ величезним провалом її загалом успішної гібридної війни проти Європи, США й світу, у якій російські еліти зуміли надати російським інтересам у світі вагу, непропорційну російському потенціалу.

Відтворення російських нездійснених вимог 2021 року в разі деескалації гарячої війни означатиме ескалацію Росією її тривалої гібридної війни. Саме її РФ готова вести, згідно з пропагандою, довічно. Однак для цього РФ потрібні фінанси. Заморожені російські активи, цілком можливо, і перебувають у фокусі нових російських маневрів навколо переговорів з Європою. Усе інше може бути маскувальним лазерним шоу, яке створює дійсно приємні для РФ картинки. Проте сама вона, напевно, розуміє їхню ілюзорність, марну до моменту, доки в ілюзію хтось не повірить і не почне реагувати на російські вимоги.