MY.UAСтатьи
С картинками
Текстовый вид
ru
УкраинскийРусский
10 октября, четверг
Подорож автом по Галичині 1936 року. Частина шоста
Подорож автом по Галичині 1936 року. Частина шоста

Подорож автом по Галичині 1936 року. Частина шоста

Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський

Продовжуємо подорожувати Галичиною 1936 року у компанії Романа Купчинського з друзями. Враження від мандрівки автом, під псевдонімом Галактіон Чіпка, Купчинський описав у львівській газеті “Діло” під назвою “Автом по Галичині”. Шоста частина вражень на шпальтах газети була опублікована 22 жовтня 1936 року у 238 номері часопису. Попередню частину можна почитати тут.

Традиційно зберігаємо оригінальний правопис тексту.

Косів, 1930-і рр.
Косів, 1930-і рр.

ДРУКАРСЬКІ ЧОРТИКИ

Заки рушуся автом з Косова (читай: Москалівки!), мушу справити деякі друкарської чортики, що зявилися на дорозі нашої прогульки.

В попереднім фейлєтоні злий дух переніс Яблонів на дорогу Жабє–Косів і через те збаламутив неодного, хто хоруговками чи бодай хемічним олівцем зазначує шлях нашої їзди. Отже спростовую: Неправдою є, що на дорозі з Жабя до Косова можна здибати Яблонів, зате правдою є, що там можна в кожній порі дня і ночі подибати Яворів. “Мурованка” – славна з вина, яке пахне розводненим медом – лежить коло Яворова, а не Яблонова, що отсим спростовую і прошу вибачення. Крім цього в реченні: “…що коштувало так угорське…” має бути: “як угорське”.

Цього другого чортика я властиво не повинен подавати. В тім місці друкарська фарба трохи затерла друк і. багато читачів додумалося правильно. Але роблю це для тих, які дістали фейлєтон з дуже читким друком.

На будуче прошу П. Т. Панів Коректорів помагати мені в поборюванні друкарських чортів – тієї язви, що переслідує друковане слово від часів пана Ґутенберга.

А тепер до речі!

Косів, 1930-і рр.
Косів, 1930-і рр.

ПАНЯ

В Яворові є вирібня гуцульських ліжників. Заїхали ми там. бо наш шофер “наміряв вступити в стан брачний” і тому хотів привезти з дороги якийсь мебель до будучого гнізда.

Входимо до вирібні. Велика кімната, слабо освічена присліпкуватим каганцем. Усюди ліжники, вовна, вовна, ліжники.

І два станки.

Тільки один працює. За ним дві гуцулочки швидко-швиденько переволікають вовняні нитки. А що переволічуть кілька разів, то стиснуть їх до купи жердкою і частиш ліжника готова.

Дивимося на їх жваві руки і думаємо: “Певно багато заробляють!”

– Дівчата, скільки ви заробите на місяць?

–Небагато! – відповідає одна, а зітхають обі.

– А скільки вам треба часу на один ліжник?

– Одній день.

Міст у Яворові. Джерело: Косівський фотоальбом
Міст у Яворові. Джерело: Косівський фотоальбом

За один день дві їх один ліжник. На місяць – 24 ліжники!

– Скількиж заробляєте?

– По дванацять золотих… І їсти.

– А що дають їсти?

– Та що!… – дивуються, що таке питання ставимо. – Кулешу тай молоко.

Виходить: кожна в них дістає за виріб одного ліжника 50 грошів.

– А як довго працюєте?

– Єк треба. Доки не віробимо. Від третьої, пів до четвертої рано до півночі.

– А хто є власником?

– Паня. –

Яка паня?

– Наша!

– А вона звідки?

– З Єворова.

Яворів, 1921 р. Джерело: Косівський фотоальбом
Яворів, 1921 р. Джерело: Косівський фотоальбом

Вибрали ми ліжник – торгуємо.

– Спустіть, то купимо!

– Ми не можемо. Недавно ми опустили, то потім нам стягнули з наших грошей.

– Хто?

– Паня. Вона може й опустилаб. А ми боїмося.

Не було ради. Заплатив шофер за мебель вимагану ціну і ми поїхали.

А потім довідалися, хто такий “паня”. Гуцулка, що перейшла якимсь там способом на паню, а постарівшись, узялась до ліжникового промислу, Інтерес, здається, не злий, про обезпечальню тут не чували, а восьмигодиниий день праці – міська байка.

Від досвітку до пізньої ночі стукає станок, жваві руки бігають, молоді груди вдихають вовняний пил і звичайний порох, а за це все – 50 грошів. Щодня, хоч урвися, один ліжник „мус бути”, бо так постановила – паня.

Семен Іванович Корпанюк (1894-1970) – гуцульський народний майстер-різьбяр
Семен Іванович Корпанюк (1894-1970) – гуцульський народний майстер-різьбяр

В ГУЦУЛЬСЬКІЙ ПАЛАТІ

Хто хоче бачити гуцульську палату, той хай зайде в Яворів і поза церкву, поза городи стежечкою вгору та вгору. А там спитає добрих людей:

– Куди до Корпанюка?

Добрі люди справлять і за пів години ви станете перед гуцульською палатою. Кажу: “палатою”, але це тільки гуцульська хата – різьбаря Корпанюка. Поставив він її недавно. Проєктував цю палату тисячелітній смак, будував сам господар. На високих підвалинах, з найдобірнішого дерева, світяться золотом  ялиці до сонця, всміхаються до гір. А ввійти в хату – яка різьба на сволоках та одвірках, яка цяцька кожне вікно! Стара кахлева піч з кониками, когутиками та старими австрійськими вояками.

А в світлиці музей. На столах гуцульські різьби: бочілочки, топірці, свічники, люльки, маснички… Не такі, як тепер з “холерниками”]” до міст мандрують. Тут ще різьблена бочілка діда славного Шкрібляка. Ніодного пацьорка, ніодної пластинки перломатки на ній. Темне грушкове дерево ціле в узорах, а з боків два мосяжні обручі.

Сам Корпанюк чогось нездужає. Ходить полегеньку, мов по хворобі. Але радо балакає, поясняє.

– Оце Шкріблякового діда, а оце Шкрібляка, а оце вже моє.

– А ця люлька? – питаю за гарну, але якусь турецьку, чи перську штуку.

– Це я купив у Косові. І небагато дав: дві касетки і десіть золотих.

Володимир Шухевич. Хата Шкрібляків в Яворові, 1890-ті рр. (Шухевич В. Гуцульщина. Перша часть. – Львів, 1899. – Ч. 1. – (Материяли до українсько-руської етнольоґії)
Володимир Шухевич. Хата Шкрібляків в Яворові, 1890-ті рр. (Шухевич В. Гуцульщина. Перша часть. – Львів, 1899. – Ч. 1. – (Материяли до українсько-руської етнольоґії)

Дивився я на старі, добрі зразки гуцульської різьби і сумну думу думав: Як жахливо викривив, випачив її кепський смак несвідомих літників та інших аматорів!

До спокійного чудового орнаменту прийшли всілякі цяцьки і тепер кожну касетку треба добре стерегти, бо перша-ліпша сорока вхопить. За очі хапає, а за серце ні. “Помогли” в тім багато всілякі гуцульські школи різьби, бодай їх світ не знав! Далі-далі і справжні гуцульські галантні стратять смак та орієнтацію, що таке гуцульська різьба і що таке правдива краса.

– А зайдіть ще коли! – просив різьбар на відхіднім. – Або заїдьте до мене на літо.

Справді розкіш булаб помешкати в такій гарній, пахучій палаті, пожити з місяць далеко від гамору, пороху, телєґрафічних дротів, ґазет, книжок й літників. Біда тільки, що до ріки далеко.

Ще довго видніла за нами чудова Корпанюкова хата – як ми сходили вниз, до Яворова. Привітно всміхалась і просила не забувати…

Напевно не забудемо! Бо таких хат і таких різьб, як у ній, чимраз менше в наших горах.

(Продовження буде).

Галактіон ЧІПКА

Источник материала
Photo LvivPhoto Lviv
loader