Ображали, лякали поліцією, щодня заходили в квартиру, – через які проблеми проходять ВПО під час оренди житла і як це змінити

«Що ви сюди понаїхали, вас тут як тарганів набралося!» Такі образи на адресу ВПО, які знайшли прихисток у Львові, почув Валерій від своєї орендодавиці на початку повномасштабної війни. Через постійний контроль та безпідставні звинувачення він був змушений з’їхати з помешкання, за яке заплатив більше 1000 доларів, не проживши там навіть місяць. 

На жаль, ця історія не є поодиноким випадком серед внутрішньо переміщених осіб. За результатами опитування КМІС, 32% людей з досвідом переміщення згадують про дискримінацію під час пошуку житла. А з понад 4,5 мільйонів ВПО в Україні помешкання орендують 59%.

Тобто сотні тисяч людей, які через війну втратили «дах над головою» і опинилися далеко від свого дому, додатково мусять долати упереджене ставлення до себе через статус ВПО. Хоча оренда і так спричиняє для переміщених осіб чимало труднощів. Зокрема, 60% ВПО витрачає на орендоване житло понад половину своїх доходів. З них 38% людей віддає навіть понад 70%. 

Щоб боротися з цією проблемою, наприкінці жовтня Уряд затвердив експериментальний проєкт з надання ВПО субсидій на оренду. Розповідаємо чому це рішення стало важливим кроком у вирішенні житлової кризи для переміщених осіб і з якими проблемами стикаються внутрішні переселенці, виниаймаючи житло.

Як орендодавці дискримінують ВПО

«Власниця звинуватила нас у вживанні наркотиків і погрожувала викликати поліцію» 

Валерію 36 років. На початку повномасштабної війни разом з дівчиною він був змушений залишити своє житло у Харкові та поїхати до Львова. Сьогодні пара вже налагодила життя тут і завела нових знайомих, тому навіть не може з упевненістю сказати, чи повернеться додому після закінчення війни. Але процес адаптації у чужому місті не був швидким. Зокрема, нелегким завданням виявився пошук житла, адже Валерій зіштовхнувся з дискримінацією та неприйняттям.

Після прибуття до Львова першого березня у 2022 році, пара спочатку зупинилася у знайомих. Але вже через два дні довелося з’їжджати і терміново шукати житло. Як згадує Валерій, зробити це посеред хаосу та непевності в перші дні війни було складно: 

«Ми почали переглядати оголошення про здачу житла в інтернеті ще за день до виїзду від знайомих. Повідомлень про оренду було багато, проте вони з’являлися і майже одночасно зникали. Декілька разів усе ж виїжджали дивитися квартири, але люди, з якими домовлялися про огляд, просто зникали. Наступного дня зранку ми виїхали з усіма речами і повинні були знайте нове помешкання до вечора, щоб не ночувати на вулиці. Тож цілий день гортали оголошення».

Квартиру шукали трикімнатну, оскільки домовилися знімати ще з однією парою друзів. У двох кімнатах планували посилитися самі, а третю – залишити вільною для тимчасової зупинки знайомих і просто людей з Харкова, які тоді масово їхали через Львів. Як пояснює Валерій, можливо це була не дуже практична ідея, але таким чином вони хотіли допомогти іншим. Однак ці умови ускладнювали пошуки житла. І ще одним завданням «з зірочкою» стало знайти помешкання з трьома котами на руках, яких Валерій забрав з собою до Львова.

Врешті через оголошення натрапили на житло в приватному будинку, яке здавалося через ріелторку. Однак під час огляду виявилося, що опис помешкання як трикімнатного насправді не відповідає дійсності. Оселя була однокімнатною, просто великої площі. Також на кухні розташовувався диван, завдяки чому приміщення могло використовуватися як додаткова кімната. Але через відчай, поспіх і приголомшений психологічний стан на початку війни пара погодилася орендувати житло, навіть попри тривожні сигнали з самого початку.

Уже на другий день власниця оселі, котра мешкала в будинку поруч, почала себе дивно поводити. Насамперед вона дуже наполягала, щоб Валерій з компанією зареєструвалися як ВПО. Вони і так планували це зробити, але власниця дуже підганяла і щодня нагадувала про це. А на третій день взагалі викликала поліцію для перевірки орендарів, оскільки вважала їх потенційно небезпечними. Також під різними приводами господиня заходила до квартирантів по декілька разів на день.

«Таким чином вона нас контролювала, спочатку ненав’язливо: «А чого це у вас вікна відчинені?», «А чого ви так сильно викручуєте обігрівач» і т.д. Також власниця дуже переживала, щоб коти не пошкодили меблі, тому вимагала, щоб вони постійно сиділи у ванній кімнаті. Ми були змушені її слухатися. Це було неприємно, але певний час ми терпіли. Критичний момент настав тоді, коли на восьме березня до мене завітала сестра з хлопцем. І під час спілкування власниця знову до нас зайшла. Нам було не дуже комфортно через її присутність. Але вона почала дратуватися та звинувачувати нас, що ми випускаємо котів і вони нібито забруднюють дім. Врешті це переросло в конфлікт», – розповідає Валерій.

Коли господині помешкання вказали на безпідставність таких звинувачень, вона почала говорити образи загалом на адресу ВПО: «Чого ви сюди понаїхали, вас тут як тарганів набралося! Якщо ви тут щось мені зробите, я викличу поліцію і вас відразу заберуть як диверсантів!» Валерій з компанією були дуже шоковані та збентежені такою поведінкою. Але на цьому історія не закінчилася. Наступного дня власниця зателефонувала й повідомила, що спостерігає за ними в бінокль. Вона звинуватила орендарів у вживанні наркотиків, організації сексуальних оргій та знову пригрозила поліцією.

Натомість правоохоронців викликав уже сам Валерій. Адже тоді переселенці зрозуміли, що від такої людини можна чекати чого завгодно, тому не почувалися у безпеці. Хоча поліція нічим не допомогла, власниця принаймні перестала навідуватися до їхнього будинку. Але тоді Валерій вирішив, що потрібно з’їжджати. Тому пара знову почала пошуки житла. Виїхати змогли десь за десять днів. Оскільки у тому помешканні орендарі не прожили навіть місяця, власницю попросили повернути сплачені наперед кошти за оренду. Але вона віддала лише завдаток за комунальні послуги. 

«Вдруге ми вже не ставили собі таких оптимістичних цілей як трикімнатна квартира і шукали просто однокімнатне помешкання. Цього разу знайти житло було вже трохи легше, бо варіанти зникали не так швидко», – розповідає Валерій. Однак троє котів знову спричиняли певні труднощі, адже кілька разів парі відмовляли в оренді через наявність тварин. Нарешті вдалося знайти квартиру в історичній будівлі неподалік від центру, де власниця не мала претензій щодо котів. Там пара прожила близько п’яти місяців, але з’їхала через бажання знайти оселю з кращими умовами. Третє житло – двокімнатна квартира також у кам’яниці – виявилося доволі хорошим варіантом. Там Валерій мешкає до сьогодні.

«Власники житла відмовляли в оренді, бо ми ВПО»

Упереджене ставлення через статус ВПО від орендодавців відчула на собі й 56-річна Тетяна (ім’я змінене), яка сьогодні проживає у Києві та працює психологинею. Разом з чоловіком і батьками у 2022 році вона виїхала з Луганської області. Спочатку родина опинилися у Чернівецькій області, згодом – у селі на Київщині, де Тетяна з чоловіком і залишили батьків на деякий час, щоб знайти житло в столиці. У Києві сім’я тимчасово зняла кімнату в квартирі, яку допоміг знайти знайомий. Постійне житло шукали через оголошення в інтернеті. 

Процес пошуку виявився нелегким, оскільки квартира потрібна була двокімнатна, щоб мешкати разом з батьками. Але Тетяна мала обмежений бюджет. Після початку війни роботу жінка втратила, а знайти нову було важко через відсутність постійного місця проживання. Недороге житло відразу розбирали, як тільки з’являлися пропозиції. Також ускладнювала пошуки оселі умова розташування квартири не вище дев’ятого поверху, оскільки батькам Тетяни вже близько 80 років.

«Траплялися випадки, коли власники помешкань відмовляли в оренді через наш статус ВПО. Була навіть ситуація, коли дізналися звідки ми та попросили надати дуже багато різних довідок і документів. А з «Дії» приймати відмовлялися. Ми спробували дістати всі ці «папірці», але процес виявився занадто довгим і складним, тому довелося відмовитися від цього варіанту житла», – згадує Тетяна.

Врешті, жінці таки вдалося знайти помешкання. Однак, подібно до історії Валерія, під час огляду житла з’ясувалося, що реальні умови відрізняються від опису. Квартира виявилася трикімнатною, а не двокімнатною. І одна з кімнат лишалася за власницею. Через обмежені фінансові можливості Тетяна з чоловіком погодилися на цей варіант. До того ж, спочатку власниця обіцяла, що просто залишить в кімнаті речі, а сама мешкати з ними не буде. 

Проте у певний момент господиня почала створювати незручності для квартирантів: періодично поверталася на декілька днів, потім знову їхала і знову поверталася. Робила вона це без попередження. Внаслідок таких дій між власницею і Тетяною почалися непорозуміння. Не допоміг навіть ріелтор, через якого орендували житло. Він просто порадив з’їжджати, оскільки на його думку знайти спільну мову з власницею не вийшло б. 

Тож через декілька місяців Тетяна з родиною знайшли інше житло, де проживають і досі. Обидва помешкання шукали через рієлторів і укладали договори оренди з власниками. Але, як пояснює Тетяна, це все одно не стало гарантією комфортного проживання у першому випадку, і не створює відчуття захищеності навіть зараз. Адже хоча конфліктів з теперішньою власницею немає, Тетяна хвилюється, що в будь-який момент може опинитися без «даху над головою». 

«Кожного разу, коли господиня надсилає повідомлення, моє серцебиття прискорюється. Бо завжди є страх, що новина виявиться поганою для нас, наприклад вимагатимуть виселитися. Оце внутрішнє напруження присутнє постійно. Адже відсутність свого житла – відсутність стабільності в житті та впевненості у завтрашньому дні. Навіть за наявності роботи, орендована квартира – це не те саме, що власна», – бідкається Тетяна. 

Якщо б жінка змогла отримати квартиру в Києві, то навіть у разі звільнення Луганщини, де власне житло Тетяни та батьків знаходиться на окупованій території, вона б найімовірніше не поверталася додому. Водночас державні програми з пільгового кредитування осель для ВПО, про які дізнавалася Тетяна, також недоступні для жінки. На її думку, проблеми з житлом мають набагато більше людей, ніж та кількість, яким надає допомогу держава. 

«Переселенці сьогодні і переселенці у 2014 – це дві великі різниці»

На жаль, труднощі з житлом у ВПО не з’явилася лише в 2022. Ця проблема існує вже 10 років. Про негативний досвід з пошуком житла у Києві згадує і 44-річна Катерина (ім’я змінене) з Донецька. Вона приїхала до столиці ще у 2014 році, тільки з однією маленькою сумкою. Доньку довелося залишити з бабусею і дідусем, оскільки з маленькою дитиною на руках і навіть без стабільного житла Катерині було б складно влаштуватися у Києві.

До столиці жінку привела робота менеджеркою з продажу – вдалося перевестися у київській філіал своєї компанії. Але тоді так пощастило далеко не всім ВПО. Як згадує Катерина, багато її знайомих і друзів з Донецька, які спочатку також приїхали до Києва, згодом повернулися додому. Здебільшого люди здавалися й «опускали руки» через неможливість знайти у столиці роботу з достатньою зарплатою, щоб покрити вартість оренди житла. 

«Переселенці сьогодні і переселенці у 2014 – це дві великі різниці. Для сьогоднішніх ВПО створено набагато більше умов і надається набагато більше допомоги. А для нас тоді не було нічого, лише «ставили палки в колеса», – згадує Катерина. А через бюрократичні процеси отримати статус ВПО жінці взагалі вдалося тільки у 2018 році. Але кошти, які надавалися як грошова допомога, були мізерними – близько 400 грн. 

Перші три місяці після переїзду до Києва Катерина мешкала у подруги. Але та вирішила продати квартиру, тож довелося шукати інше житло. Проте через донецьку прописку жінка стикнулася з численними відмовами. Також були випадки, коли власники дізнавалися звідки Катерина і відразу підіймали ціну оренди. Наприклад, замість середніх тоді 7-8 тис. грн просили не менше 10-11 тис. Окрему квартиру орендувати виявилося дуже дорого, тому через знайомих Катерина зняла одну кімнату в квартирі. 

У другій кімнаті проживала власниця. Але це була літня жінка 80-ти років. Як пояснює Катерина, жити разом з людиною такого віку доволі складно, навіть психологічно. Проте оскільки інших доступних варіантів житла тоді не було, в цьому помешканні Катерина прожила три роки. З часом жінка змогла забрати доньку до Києва та знайти однокімнатну квартиру. Помешкання допомогли підшукати знайомі, тож оренда трохи дешевша за середню ціну на ринку. Тут Катерина проживає дотепер.

Завищені ціни на оренду житла

На занадто високу вартість оренди житла жаліється багато українців. Але особливу проблему це становить саме для ВПО, які часто не мають куди повертатися в разі неспроможності оплачувати помешкання. Наприклад, Тетяна витрачає на оренду квартири 60% свого заробітку. Відповідно, окреме помешкання для батьків вона б уже не змогла винаймати.

Коли Валерій переїхав до Львова, то працював у сфері IT. Робота була дистанційною, тож її вдалося зберегти. Відповідно, тогочасні фінансові можливості дозволяли їм з компанією орендувати перше помешкання за близько 1000 доларів у місяць. Те саме, де згодом власниця почала вести себе неадекватно і довелося швидко з’їхати. Хоча така прив’язка ціни до долара з самого початку видавалася Валерію незручною. До того ж, власниця вимагала сплачувати не за офіційним курсом, а за курсом «чорного» ринку. 

Також тоді Валерія змусили заплатити завдаток за квартиру і завдаток за комунальні послуги. У загальному підсумку вийшло майже 2000 доларів. Ще й ріелторка взяла 50%, навіть не виконавши повноцінно свою роботу. Адже Валерій домовлявся з нею про пошуки житла з дозволом тримати тварин. Але виявилося, що рієлторка не попередила власницю про наявність трьох котів у квартирантів. Внаслідок цього господиня змусила доплатити Валерія ще 100 доларів за тварин.

«Нам було не дуже приємно через те, що з нас намагалися «стягнути» побільше грошей. Але після домовленості про оренду стало морально легше, оскільки хоча б трішки відчули стабільність і «землю під ногами». Тому вже погодилися на такі витрати», – згадує Валерій.

Певні проблеми з цінами виявилися й під час оренди другого житла. Однокімнатна кватира в історичній будівлі коштувала 15 тис. грн. Але Валерій розумів, що така ціна була несправедливою. Адже помешкання було маленьким і без ремонту. Навіть душ нормально не працював. До війни ця квартира, на думку Валерія, коштувала не більше семи тис. грн. Тому хоча з цією власницею конфліктів уже не виникало, згодом пара знайшла інше житло з кращими умовами. 

Третя квартира, яку Валерій знімає і зараз, спочатку коштувала близько 11 тис грн., хоча була вже двокімнатною. Однак коли через рік вартість оренди зросла до 13 тис. грн, це стало більш відчутними витратами для Валерія. Адже на той момент він змінив роботу з IT-сфери на проєктний менеджмент у громадській організації. Відповідно, зарплата стала меншою. І якщо раніше оренда житла забирала 20-30% від їхнього з дівчиною прибутку, то зараз – майже 60%. 

Скільки ж сьогодні коштує оренда однокімнатної квартири у Києві? За даними дослідження DIM.RIA, яке аналізує ринок нерухомості, станом на вересень 2024 року середня вартість такого помешкання – близько 18 тисяч гривень. Це найвищий показник в Україні. Також до п’ятірки найдорожчих регіонів для оренди однокімнатної квартири увійшли Волинська, Дніпропетровська, Львівська та Київська області – усі з середнім показником понад 14 тис. грн.

Якщо дивитися на динаміку цін, то протягом останнього року вартість оренди житла у столиці підвищилася на 18%. Але найбільше ціна зросла у Закарпатській, Житомирській та Рівненській областях – на понад 60% порівняно з вереснем 2023. До речі, кількість пропозицій з оренди житла за рік найбільше виросла на заході України – у Волинській, Закарпатській та Чернівецькій областях. 

Про різке зростання цін на житло після початку повномасштабного вторгнення у західних регіонах говорять багато ВПО. Наприклад, у Львові в 2022 році оренда подорожчала на 210%, як зазначає у дослідженні аналітичного видання «Спільне». А загалом в Україні, за даними Держстату, з лютого 2022 середня ціна оренди однокімнатної квартири зросла на третину. 

Таке підвищення цін орендодавці та ріелтори часто пояснюють інфляцією, мовляв до цього призводить саме зростання споживчих цін. Але насправді збільшення вартості оренди житла значно перевищує рівень інфляції. Відповідно, недобросовісні орендодавці можуть користуватися вразливим становищем ВПО, а не лише реагувати на зміни ринку.

Постійне зростання орендної плати у регіонах, віддалених від бойових дій, також посилює нерівність між місцевими жителями та ВПО, як пояснює наукова співробітниця в Інституті європейського урбанізму Галина Сухомудь для Mistosite. Адже переселенці обтяжуються непропорційними витратами, водночас збільшуючи прибутки для людей з житлом у безпечніших регіонах.

Також необмежений ріст цін на орендному ринку може посилювати тенденцію виїзду ВПО за кордон чи дострокового повернення додому на окуповані території або в місця бойових дій. Відповідно, завищені ціни на оренду посилюють соціальну напругу, почуття несправедливості у ВПО та політично-регіональний розподіл.

Проблеми ринку оренди в Україні

Однак ціни на оренду житла в країні часто спричиняють труднощі не лише для переміщених осіб, але й для пересічних українців. Хоча офіційних даних для оцінки співвідношення доходів і витрат на оренду в Україні немає, навіть фрагментованої інформації достатньо для розуміння, що середньостатичної зарплати ледь вистачає для однокімнатної квартири у великому місті, як зазначає аналітикиня центру Cedos Анастасія Боброва для LB.ua.

Така ситуація з необґрунтовано високими цінами на оренду житла є наслідком численних проблем ринку оренди в Україні. І одна з них – майже повна відсутність регулювання та адміністрування з боку держави. Адже досвід країн західної Європи, де регуляційне законодавство досить розвинене, показує важливість контролю орендного ринку для створення більш безпечних умов проживання, зокрема через запобігання постійного зростання цін, дискримінації орендарів і захисту від раптових виселень. 

Як стверджує Галина Сухомудь, повномасштабне вторгнення лише загострило існуючі нерівності між власниками житла та орендарями: «Орендний сектор в Україні має переважно тіньовий характер і більшість людей не мають жодних гарантій, які б підтверджували їхнє право на проживання чи захистили б їх від виселення. І коли почалася війна, замість того щоб створювати якісь нові регулятивні й адміністративні інструменти, мери великих українських міст почали закликати просто до моралі орендодавців».

Експертка пояснює, що через спрямованість житлових реформ 90-x років переважно на приватизацію і збільшення кількості власників житла, орендний ринок в Україні довгий час залишається поза увагою житлової політики. Тому на ньому домінують індивідуальні орендодавці, а не великі компанії з нерухомості, як у деяких європейських країнах. Відповідно, орендарі зазвичай вирішують конфліктні ситуації з власниками напряму, без залучення судів і просто апелюючи до моралі.

Тож з початком повномасштабного вторгнення звернення міських органів до моральності власників та заклики не підвищувати так стрімко ціни на оренду, особливо у західних регіонах, були чи не єдиною реакцією влади на проблему. Однак публічне засудження не спрацювало і ціни на орендну помешкань продовжують зростати досі, як показує статистика.

Ще однією проблемою орендного ринку в Україні є відсутність єдиного типового договору оренди, який би допоміг зробити сферу більш легальною і безпечною. Наприклад, зараз власники житла та орендарі не обмежені у визначенні ціни, терміну оренди, розміру завдатку, умов розірвання договору тощо. Тобто орендодавці навіть можуть зробити умови такими, які б дозволяли виселення без попередження у будь-який момент, що є особливо критичним питанням для ВПО. Хоча відповідно до статті 47 Конституції ніхто не може бути позбавленим житла, крім як за рішенням суду. 

Шляхи вирішення проблем з орендою для ВПО

Договори оренди

Попри недосконалість договорів оренди, насправді вони мають певний механізм захисту орендарів, як пояснює Анастасія Боброва. Адже будь-який договір у письмовій формі вважається чинним. До того ж, договори строком довше ніж на рік продовжуються автоматично на таких самих умовах, якщо за три місяці до закінчення терміну сторони не домовилися про інше. Тому повна незахищеність оренди в Україні на законодавчому рівні – це міф. Право на житло та захист від виселень зафіксовані у статті 47 Конституції, як вже згадувалося раніше, а окремі правила оренди регулюються Цивільним Кодексом. 

На важливість врегулювання питання з договором оренди звертає увагу і Валерій, який переїхав до Львова через війну. Розповідаючи про свій негативний досвід оренди житла він наголошував, що всі три рази укладав з власниками договори. Але вони не змогли захистити Валерія, як стало очевидним після його історії. Однак причиною цього, як зізнається він сам, стала недостатня обізнаність у темі. Тому під час виникнення проблем з орендованим житлом Валерій ніяк не скористався укладеними договорами. З метою підвищити компетентність українців у питаннях оренди, Валерій приєднався до Спілки орендарів житла. 

«Люди часто взагалі не знають про свої права – як орендарі, так і орендодавці. Наприклад, побутує міф, що договори оренди не мають жодної юридичної сили і відповідно нікого не захищають. Але це не так. Тому зараз Спілка розробляє типовий договір оренди, який будемо пропонувати запровадити на рівні міських рад і різних спільнот. Цей документ має бути стандартизованим, щоб краще захищати орендарів і давати більше гарантій для орендодавців. Адже ми не сприймаємо останніх як «вселенське зло». Це звичайні люди, які просто хочуть заробляти на своїй нерухомості й також зацікавлені у прозорих відносинах з орендарями», – розповідає Валерій.

Громадські об’єднання

Спілка орендарів житла – це приклад, як активні громадяни можуть об’єднуватися і самостійно впливати на покращення сфери нерухомості та  допомагати ВПО. За допомогою Спілки Валерій хоче активніше підіймати проблеми на ринку оренди. Організація, в якій наразі близько 25 людей, існує вже декілька місяців. Поки всі члени знаходяться у Львові, але об’єднання вже комунікує з потенційно зацікавленими людьми у Києві, Одесі та Рівному. Наразі триває процес реєстрації Спілки як офіційної ГО.

«Ми прагнемо розбудувати велику організацію з членами з різних регіонів України, об’єднаних бажанням створити більш справедливі умови для орендарів. Найближчим часом плануємо проведення декількох інформаційних кампаній для привернення уваги до нашої діяльності та загалом проблем з ринком оренди в Україні. Під час найближчих просвітницьких кампаній хочемо розповісти про типовий договір оренди, який зараз розроблюємо», – розповідає Валерій.

Таким чином Спілка прагне переймати досвід подібних організацій у Європі. Адже в деяких європейських країнах спілки орендарів житла існують понад 100 років. Багато з них утворилося після Першої світової війни, коли внаслідок масового руйнування будівель та великого потоку біженців виникла житлова криза. А неконтрольоване зростання цін і незахищеність орендарів спричинили появу організацій, які влаштовували протести. Наслідком цих кроків стало створення на державному рівні механізмів регуляції орендного ринку, наприклад обмеження цін і вимоги до власників щодо стану житла. 

У своїй діяльності Спілка орендарів активно говоритиме і про проблеми ВПО. Адже багато людей з самої організації, які є переселенцями, також мали досвід дискримінації під час пошуків житла. Ще Валерій згадує кейс, коли жінці піднімали ціну на оренду після того, як дізнавалися про чоловіка військового. Адже на думку власників житла він мав багато заробляти. Також був випадок, коли людина знімала житло у Львові за однією ціною, але з початком повномасштабного вторгнення власниця вирішила різко підняти вартість. А після відмови платити за новою ціною орендодавиця ще й почала змушувати з’їхати з помешкання. 

Регуляція орендного ринку

Врегулювання орендного ринку – важливий крок для соціальної стабільності, що допоможе зробити  житло доступнішим для ВПО, як зазначає Галина Сухомудь. Адже з урахуванням кількості внутрішніх переселенців, продовженням воєнних дій і економічної кризи в країні, нове будівництво соціального чи приватного житла навряд розв’яже проблему найближчими роками. Відповідно, саме орендовані помешкання й надалі залишатимуться головним джерелом отримання постійного житла для ВПО.

Регуляція ринку передбачає захист орендарів від необґрунтованих і раптових виселень та підвищення цін, визначення тривалості орендного періоду, а також обмеження вартості орендної плати залежно від локації та якості житла. Безпеку оренди також посилюють такі заходи як встановлення строку повідомлення про розірвання договору, обмеження на виселення після продажу помешкання, встановлення періоду дії договору тощо. Регулювання оренди – це найдешевше рішення у забезпечені вразливих груп населення житлом за кризових умов.

А ще міська влада може моніторити ринок оренди і створювати місця для звернень орендарів у разі порушення їхніх прав. Міста повинні бути зацікавленими у прозорості орендного ринку, адже це також сприятиму наповненню їхнього бюджету.

Субсидії для ВПО

Інструменти впливу на ринок оренди можуть бути не лише  регуляційними, а й стимуляційними. До останніх належать субсидії та податкові знижки. Ці механізми потрібно поєднувати разом з регуляцією, щоб досягти максимальної доступності житла для різних груп населення, зокрема і для ВПО.

На необхідність запровадження державних субсидій на оренду для переміщених осіб громадськість вже давно звертала увагу влади. І ось нарешті наприкінці жовтня уряд ухвалив постанову, спрямовану на допомогу переміщеним особам, які не мають достатніх фінансових можливостей винаймати житло.

З січня 2025 року ВПО зможуть отримати субсидії на оренду. Долучитися до програми матимуть право сім’ї, котрі витрачають на орендоване житло понад 30% своїх загальних доходів. А якщо доходи будуть меншими за два прожиткових мінімумів на одну особу (зараз це 5 840 грн), то субсидія покриватиме вищий відсоток вартості оренди. 

Розмір субсидії на оренду розраховуватиметься для кожної сім’ї ВПО індивідуально. На це впливатимуть рівень доходів, кількість членів родини і вартість оренди житла. Також враховуватимуть різницю у вартості оренди в різних регіонах і містах України за допомогою затверджених коефіцієнтів вартості житла. 

Отримати субсидію можна буде лише за умови укладання договору оренди. Типовий договір видаватиметься у відділеннях Пенсійного фонду та буде доступний онлайн на сайті ПФУ. Щоб заохотити орендодавців оформлювати офіційні договори, держава компенсуватиме вартість податків з оренди (у пропорційній до розміру субсидії сумі).

Спочатку субсидія на оренду житла впроваджуватиметься лише у дев’яти регіонах з найбільшою кількістю ВПО. Це Чернігівська, Сумська, Харківська, Запорізька, Миколаївська, Дніпропетровська, Херсонська, Луганська та Донецька області. З часом програма має запрацювати по всій Україні.

Соціальне житло

Ще одним способом вирішення проблем ВПО з пошуком місця для  постійного проживання може стати соціальне житло. Такі помешкання належать не приватним особам, а державним і муніципальним установам або некомерційним організаціям, наприклад благодійним фондам, як пояснює аналітичний центр Cedos.

Тому житлова політика України має приділити увагу системі державного забезпечення оселями тих, хто не може задовольнити цю потребу на ринкових умовах. Соціальне житло не можна приватизувати, але можна здавати винаймати на пільгових умовах або мешкати в ньому безкоштовно.

Джерелом формування фонду соціального житла для ВПО можна розглянути покинуті будинки та квартири, власники яких зникли і не виконують своїх обов’язків з належного утримання споруд. Адже з початком повномасштабної війни у багатьох містах України з’явилося подібне проблемне житло. Деякі громади вже формують реєстри такого майна.

• #Житло