/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F27ae7c83238f770c2980bc0df9726c52.jpg)
Історія церкви св. Духа у Львові. Частина перша
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F27ae7c83238f770c2980bc0df9726c52.jpg)
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова першу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця “Церков св. Духа у Львові”, що була опублікована у часописі Діло 1926 року (№ 204 від 15 вересня). Мову тесту залишаємо оригінальною.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F9402f148ae67f1c02baeda4309504861.jpg)
(З приводу її обнови.)
При вулиці Коперника 36, де по словам старосвітської, семинарицької співанки „ґешіхта кашу їсть”, зі скромного масиву одноповерхих забудувань, серед яких губиться неменше скромна і непомітна церковця св. Духа, здіймається легка і граціозна, барокова «семинарицька вежа», з гарно профільованим шеломом і годинником. Не збудована вона з ґраніту, як горда корняктівська кампаніля, капілтелі її кольон і пілястрів, віконні луки та вазони не випещені вибагливою долонею першорядного каміняра, що більше, оглядана зблизька чи в нутра заносить дешевизною матеріалу і ремісничим примітивізмом викінчення, але в свойому цілому, в загальному рисунку і сильветі, в грі вигнутих і вгнутих площ та ліній, в свойому замислі – одна в найкращих і найблагородніших у Львові. Так і бачиться, що повстала вона в епоху, коли після поважного й солідного міщанського ренесансу, перепоєного з львівськими самобутніми елєментами, прийшов культивований маґнатськими родами барок, в якому єднається шляхотність заграничних зразків з варваризмом місцевого виконання.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F3a558a86c9ae7d2aaa9dda76c112d31c.jpg)
І стоїть ця вежа самітна, відділена від своєї церковці мешкальним будинком наче в доказ цього типового нескоординування маґнатських замислів з силами і творчими можливостями свого часу.
Хто будував вежу, а хто церкву, краще кажучи: хто був виконавцем привезеного десь ізза кордону зразка невідомо. Архивні відомости переконуюють нас, що фундаторкою нинішньої семинарицької церковці і вежі була княгиня Теофіля Вишневецька з роду Ліщинських, яка призначила свою фондацію для сестер Домініканок, в яких рясі сама вона доконала віка. Почалася будова 1722 року, а після напису на кронштині третього церковного контраверса закінчилася в серпні 1729 р. Невеличкі розміри монастирських забудувань, стилева безполовість церковці як також дешевизна просвічуюча в усій будові, яка трівала розмірно довго, переконують нас, що фундаторські витрати були мінімальні; далеко не княжі. Шістьдесять років прожила сестра Домініканка у своїй невибагливій домівці при вулиці «Широкій» (Коперника), поки цісарським декретом з дня 24 червня 1782 року не скасовано їх чина в Галичині, разом з монастирями у Львові, Перемишлі і Жовкві, при чому залишено при житті тільки монастирець Домініканок у Белзі під умовою, що останній прийме чин Уршулянок. Ще після конскрипції монастирів, зладженої на приказ Марії Тереси в 1774 р., монастир львівських Домініканок мав 25 черниць, які по касаті перенеслися разом зі своїм рухомим майном до Польщі. Нерухомости продано, а осягнені суми втілено до реліґійного фонду. В дрантивому і не дивлючись на свою недовговічність знищеному і запущеному монастирі, вміщено 1783 р. т. зв. ґенеральну духовну семинарію для питомців греко-католицького обряду в Австрії, яка до цього часу тиснулася в забудуваннях Театинів під Високим Замком.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6ee9527961bae6293a498a7ba00fd3b0.jpg)
Про акт передання помонастирських забудувань на поміщення для греко-католицької духовної семинарїї нагадує нам вмурована в партер семинарицької вежі таблиця з написом: Instructioni cleri religionis firmament vovit Josephus II Aug. Аnnо МDСС LХХХІІІ. В інтересній «Histor-ії Domow-ій» єпископа Петра Білянського, збереженій в Національному Музею у Львові, находимо під датою 13 жовтня 1733 широке й бомбастичне «opisanie obrzędu, którym Jaśnie Wielmożny cerkwi Generalnego Greko katolickiego Seminarium Lwowskiego».
Обнявши помонастирську спадщину в запущенні, подбав владика Петро Білянський про те, щоби «мешкальні» будинки зробити справді мешкальними, а каплицю приноровив до вимог греко-католицького обряду. Сталося це в роках 1784-1787. Тоді то підвищено кришу поверховего будинку між церквою і вежою, на городі з півдня побудовано обширний поверховий будинок з чотирма викладовими салями, в яких до часу, поки семинаристи почали ходити на університет, викладано богословські науки. Першими професорами були тут: Іван Дорожинський, що викладав богословє, парох Успенської церкви Іван Грабовецький, що вчив льогіки і метафізики, Теодор Захаріясевич, по якому вберігся переклад церковної історії Данненмаєра та Константин Липницький. З установленням богословя на університеті, перемінено згаданий будинок на «музеї», в яких семинаристи вчилися і перебували цілий день. Тодіж перестроєно церкву внутрі; в полукруглій абсиді уставлено зразковий вівтар з «піднебінням» на чотирьох кольонах, який відділено від решти церкви прекрасним бароково рококовим іконостасом, для якого виконав картини надворний маляр владика Лука Долинський, По боках церкви уставлено владичий престіл зправа та амвон з ліва; на стінах розвішано вісімнадцять картин на полотні кисти тогож маляра в гарних рококових рамах-картушах. В ризниці поміщено величаві ризи із спадщини по скасованому хрестовоздвиженському монастирі Манявського Скиту. В обновленій і перестроєній церкві відбулося дня 4 марта 1787 інавґураційне богослуження, на якому виголосив, тодіж друковану, проповідь о. Микола Скородинський, пізніший владика.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F4792d96b63e2be358b80d2297fceaaef.jpg)
В днях 14 і 17 мая тогож року відвідав церкву і семинарію цісар Йосиф ІІ. З інтересного опису цісарської гостини, поміщеного в книзі одного з тогочасних професорів семинарії д-ра Феслера довідуємося ніж иншим про типові для тогочасного льоялізму інтриги в цій молодій інституції, яких жертвою впав пізніший владика Ангелович, небаром після цісарської гостини реабілітований та назначений ректором.
На привітання цісаря уставилося з семинарицькому подвірю понад 200 питомців. Цісар прийшов здовж рядів і оглядаючи кожного з осібна, звертався з шабльоновими, «цісарськими» запитами до тих, що так чи инакше звернули на себе увагу. Інтересно, що коли цісар приказав зібраним уставитися в групи по національностям, а властиво по краям, з яких походили питомці, останні розсепарувалися з таким поспіхом і непомильністю, яка аж здивувала цісаря. Видно, що тоді уже національні різниці ярко означувались поміж заселюючими львівську семинарію греко католиками Галичанами, Угро-русами, Словінцями та Хорватами. Опісля оглядав Цісар семинарицькі «музеї», спальні та їдальню, в якій цісарським звичаєм покушав семинарицької страви, яка йому, очевидно, смакувала. В коррекційній салі розговорився цісар з автором про пощукування в монастирських карцерах, при чому в дівочих монастирях натраплено на сліди далеко більших жорстокостей, аніж в анальогічних закутинах мужеських монастирів. Притокою до такої розмови мусіли бути жорстокости, яких наглядні сліди найдено в монастирі львівських Домініканок… Підчас свого другого побуту дня 17 травня оглянув цісар викладові салі, при чому д-р Феслер, запитаний цісарем про найкращих слухачів, назвав Івана Орлая, Петра Льодія і Василя Кукольника, усіх трьох уроженців Закарпатської України.
(Докінчення буде.)
Микола ГОЛУБЕЦЬ
