Мистецтво – це робота з почуттями. А решта – інтелектуальна недолугість

– Якось Микола Муравський, художник з Ялти, зателефонував у морозну ніч, – згадує Анатолій Криволап.

– Десь опівночі.

І захоплено говорить: "Виходжу з дверей, бачу сніг і силует коня.

Він наче пропадає, тане.

Толя, це – твоя тема".

Він так яскраво розповів, що я взяв полотно метр на метр і написав першого коня.

Він був темно-синій.

Роботу "Кінь.

Ніч" 2006-го показав у столичній галереї українського сучасного мистецтва "Ірена".

Продовжив малювати коней.

Спочатку – на малих полотнах, потім на великих – 1,6 на 2 метри, 2 на 2.Живу в селі Засупоївка Яготинського району на Київщині.

Там було двоє коней.

Один витончений, стрункий.

Другий сільський, кудлатий.

Придивлявся до них, включав чуйку.

Але це не портрети, які малюють у кінних клубах.

У мене ця тварина – знак, символ.

Якась легенда, фантом.

Наче він є, і начебто нема.

У творі важливий не кінь, а медитативний стан, емоційне поле, куди може ввійти глядач.

Кольори – це певний настрій.

Після "Кінь.

Ніч" я зробив відтінки ночі, а потім прослідкував освітлення – від світанку і до смерканку.

Далі були пори року: зима, весна, літо, осінь.

Те, що я ставив собі у план, вичерпано.

Цією виставкою закриваю тему коней, яка була для мене суперуспішною.

На українській землі жили скіфи, козаки.

Коні були основним засобом пересування, а отже і спілкування.

Кінь – найближча і найважливіша істота для людини.

Малюю від півгодини до двох-трьох тижнів.

Золотого коня малював довго.

Це ідея колекціонера Ігоря Воронова.

Він, дивлячись на моїх коней, сказав: "А хай він золотого зробить".

Потопити силует на золотому тлі складно.

Переписував полотно з десяток разів.

Під час роботи маю сотні відкритих банок – чисті і з відтінками.

Мені потрібно до сотні кольорів.

Беру їх за відчуттями.

Треба, щоб передавали стан, який мене цікавить.

Досвід допомагає імпровізувати.

Поштовх іде від ірраціонального, але цей стан треба вчасно зафіксувати.

А потім включаю раціональне, щоб викласти чуття буквально з комп'ютерною точністю.

Тільки від емоцій ідуть примітивні художники.

А коли роблять усе правильно – це професіонали.

Істина – злиття цих речей.

Треба відчувати гостро і точно реагувати.

А потім оформити так, щоб це стало почуттям, розлитим по полотну.

На це в мене пішли 20 років експериментів.

Вишукував, які почуття за цим кольором, яка гармонія.

Це естетичне, але пусте, а це – крикливе.

А ось – особливе, та його треба розтягнути на все полотно і зробити хвилю.

В емоціях пройшов усю шкалу банальностей – веселий настрій, сумний.

Занурився у глибину власних відчуттів, у підсвідоме.

Наскільки це можливо.

Працюю, щоб спалах інтуїції довести до максимальної реалізації на полотні.

Коли художники починають лізти у філософію, мені смішно.

Мистецтво – це робота з почуттями.

А решта – інтелектуальна недолугість, яку художник ілюструє.

Мені це не цікаво.

Виставка художника Анатолія Криволапа "У цьому полі, синьому…"13 грудня 2018 року – 19 січня 2019 року.

Київ, Музей історії міста Києва, вул.

Богдана Хмельницького, 7.