"Подарувала рушник другому президенту України"

— Вишивання — це все моє життя.

Вдячна рідним, що розуміють і підтримують.

Створюють усі умови, щоб я могла присвятити час творчості, — каже вишивальниця з Карлівки Тамара СМОРОДІНОВА, 85 років.

Вона почесна громадянка міста, заслужена майстриня народної творчості України.

Вишила понад 200 рушників.

Скільки картин, серветок, оберегів — підрахувати важко, каже.

Її вироби є в приватних колекціях у Канаді, США, Німеччині, Болгарії, Нідерландах.2 серпня Тамара Іванівна відсвяткувала день народження.

Крім родини, її привітали багато колег і працівників культури.— День народження у мене з дитинства асоціюється із запахом цілющого зілля, чорнобривців, васильків і м'яти, рум'яних яблук і груш, соковитих кавунів і динь, а ще — золотавого меду в сотах.

Пригадую, як мама з бабусею пекли "шулики" і радували "маковиками", — говорить Тамара Іванівна, запрошуючи до своєї оселі.

— Любов до голки й нитки перейняла від батькової мами.

У будинку на стінах висять вишиті орнаментами різних регіонів України рушники, картини із зображенням яскравих птахів і квітів.— Вишиваю хрестиком і гладдю.

Часто послуговуюся ескізами заслуженого майстра народної творчості України Григорія Киселя.

Саме вони надихнули мене на створення районного оберегу у вигляді 7-метрового рушника, — показує частину свого творчого доробку Тамара Іванівна.

— Існує така ­приказка: не слід роботу відкладати на суботу.

Проте є в мене релігійна композиція "Спаситель" Григорія Киселя.

Працювала над нею щодня, за винятком релігійних свят.

Зараз завершую.

Одна з останніх робіт Тамари Смородінової — вишитий рушник "Сонячні кларнети".— Мене часто просять вишити весільний рушник на щасливу долю молодятам.

Навідуються прихильники творчості.

Серед них і колишній очільник Карлівки Володимир Слєпцов.

У 1990-х Тамара Іванівна входила у творче об'єднання "Господарочка".

Мало понад 20 учасниць.— Щороку брали участь у Сорочинському ярмарку.

Якось на ньому я подарувала рушник другому президенту України Леоніду Кучмі, — згадує майстриня.

— Маю багато творчих планів, але здоров'я вже не те.

Ноги чомусь все частіше спотикаються.

Буває, й руки ниють, пучки болять.

Та й гострота зору вже не та.

З нагоди Дня міста мою відзнаку Почесного громадянина Карлівки вручили синові, бо я за станом здоров'я не змогла прийти на свято.

Кажуть, щоб довго жити, треба добре перехворіти.

Останнім часом довелося боротися з різними недугами.

Вдячна за професіоналізм і турботу медикам районної лікарні, які поставили мене на ноги.Із Тамарою Іванівною живе син Сергій із дружиною Любою.

Має онуків Андрія й Людмилу, правнуків Алю та Дениса.

Також праправнучку Дашу.

Чоловік Віктор Михайлович — помер.— Щоб не сваритися з невісткою, разом ніколи нічого не робимо на кухні, а чергуємо по два тижні, — ділиться досвідом, як уникати сварок у великій родині.Виходячи з будинку, розглядаю двір.

Посеред нього велика клумба.

Кожен доглядає за своїми квітами.

У Сергія росте портулак, його дружина плекає троянди, лілійник та сальвії.

Тамара Іванівна займається чорнобривцями й айстрами.— Пощастило виростити такі айстри, які 30 років тому росли на цій землі, — показує квіти, що ледь почали розпускати рожеві пелюстки.

— Подарували їх на відкритті моєї 45-ї виставки в районному історико-краєзнавчому музеї.

Я зібрала тоді насіння.

Дуже хочу розвести їх знову.

Тамара Смородінова дарує на прощання невеликий рушник-оберіг.