Ненависть — одна з найсильніших людських емоцій

main image main image

Ненависть — одна з найсильніших людських емоцій

Ненависть є комплексним почуттям, що складається з відрази, обурення, відторгнення та гніву.

Інколи ненависть — це єдиний вихід для наших емоцій.

Дослідники по-різному визначають ненависть та досі сперечаються, чим вона є насправді.

Хтось називає її психологічним станом, хтось синдромом, хтось проявом злості.

Самі люди також не завжди здатні розрізняти ненависть та, приміром, злість.

Але саме ненависть штовхає до конфліктів, війн та жорстоких злочинів.

Більше про це у дослідженні.

Коли в рамках дослідження у сорока ізраїльтян запитали, що змушувало їх відчувати ненависть, вони відповіли, що з ними такого не було.

Вони стверджували, що відчували злість, що знають інших людей, які когось ненавидять, а також розуміють масштаби ненависті у регіоні.

Але ні, вони ніколи не відчували ненависті.

Водночас, частина з них пригадала ситуації з ізраїльсько-палестинського конфлікту, коли вони були готові скинути бомби на Палестину.

Цей прикладсвідчить про те, що люди насправді не хочуть помічати та визнавати існування ненависті у своєму житті.

Ненависть проявляється як на міжособистісному, так і на міжгруповому рівні.

Вона є також складовою самозахисту людини.

Саме тому так добре поширюється на міжгруповому рівні — люди прагнуть захищати свою спільноту, таким чином зміцнюючи її.

Водночас, вона допомагає перекладати відповідальність за небезпеку на об’єкт ненависті.

На міжгруповому рівні ненависть може існувати навіть без особистого контакту.

Люди здатні ненавидіти групу інших людей через те, ким вони є.

Дослідники припускають, що ненависть — найбільш колективна емоція, саме це й робить її інструментом політичних та міжнаціональних конфліктів.

Сприятливу атмосферу для ненависті створюють низький рівень життя, ідеологія та політично мотивоване чи інституційне насильство, суворі культурні догми та традиціоналізм суспільства, яке не може впоратися зі змінами.

Звинувачення на їхню адресу допомагають створити відчуття «захищеності» власного способу життя та звичних цінностей — в епоху змін та хаосу.

Посилюють колективний потенціал соціальної ненависті також сильні лідери, націоналізм та відчуття загрози, що насувається.

Міжгрупова ненависть здатна швидко мобілізувати людей, але в такому стані вони переважно розчаровані та не очікують позитивних змін.

Тож їхні дії є переважно деструктивними.

Здатність ненавидіти прошита в нашому мозку.

Коли ми дивимося чи чуємо людей, яких ненавидимо, то в мозкові активуються такі ділянки, як острівець, медіальна лобна звивина, амигдала, лушпиння і премоторна кора.

Ці ділянки охрестили “контуром ненависті”, але вони ж активуються від думок про коханих.

Головною відмінністю любові й ненависті є те, що кохання робить передню кору півкуль менш активною, тож критичне мислення і увага до помилок і поганих вчинків коханих притлумлюються.

Ненависть же не «засліплює», як це прийнято вважати, а лишає розум тверезим.

Ми еволюційно здатні до ненависті до конкретних людей, чи груп людей, які становлять для нас загрозу, аби їх знищити чи максимально від них ізолюватися.

При цьому в межах «своїх» ми відчуваємо любов і солідарність.

Любов (до своїх) та ненависть (до чужих) опосередковує також гормон та нейромедіатор окситоцин.

До слова, здатність пращурів людей відчувати сильні емоції з’явилася, ймовірно, 150 тисяч років тому.

Крім так званих контурів ненависті (і любові) в нашому мозку є мережа емпатії і навчання — так звані дзеркальні нейрони.

Тобто коли ми чуємо слова — мозок уявляє це.

Тож іншим аспектом ненависті є її практика і проговорення.

Від симуляції ненависті словами ми поступово навчаємося ненавидіти.

Пропаганда ненависті дегуманізує людей чи цілі їх категорії, і звільняє мозок від емпатії до них.

Якщо сильно ненавидіти, то можна холоднокровно організовувати геноцид і відчувати повну правоту, а не «просто виконувати наказ».

Метою ненависті є не шкода об’єкту ненависті, а його знищення: психологічне, соціальне або фізичне.

Ненависть є дуже потужним методом маніпуляції та зручним способом впливу на суспільство.

Політики використовують розпалювання ненависті для штучної поляризації суспільства та досягнення власних цілей.

Передвиборчі гасла та обіцянки, засновані на ненависті до окремих людей чи груп населення, на жаль, досі є популярним методом агітації у багатьох країнах світу — в тому числі, й успішних.

Політична турбулентність та вибори дуже посилили розділення нашого суспільства і підігріли взаємні претензії та ненависть один до одного.

Зараз фактично не маємо здорового дискурсу — його просто нівельовано до рівня тролінгу та фарсу.

Маємо нову владу, яка зневажає інституції та опозицію, зневажає журналістів.

Натомість існує одна “правильна” думка та всі можливості для реалізації будь-яких забаганок.

У відповідь лунають претензії та закиди “а ми ж казали” та взаємні звинувачення.

Така ситуація є дуже небезпечною та аж ніяк не сприяє зміцненню демократії.

Популярний сьогодні дискурс 25 і 73 відсотків теж працює на розкол суспільства і не допоможе вийти сильнішими з ситуації, в якій перебуваємо.

Нам потрібно працювати над собою та будувати здорове суспільство, де готові чути різні думки, опонентів у тому числі, та вести здоровий діалог.

Маємо вчитися взаємодіяти та спільно забезпечуватися розвиток.

Саме це дасть можливість рухатися вперед і ставати дорослішими.