Міф про 23 лютого.
Ще до Революції Гідності (а місцями і досі) українці святкували День захисника вітчизни, а заодно і чоловіка, 23 лютого.
Часто навіть не задумуючись, чому у цей день треба вітати чоловіків.
"Свято" дісталося нам у спадок від СРСР.
Кожен радянський громадянин знав, що у цей день 1918 року почала формуватися Червона Армія.
Урочистості і святковості цій даті додавала історія про те, як новостворені загони радянської армії розбили німецькі війська під Псковом та Нарвою.
До 1923 року свята не існувало.
Але в 23-му році відзначили 5-у річницю створення більшовицької армії.
І тоді ця дата почала відзначатися як День заснування більшовицьких збройних сил.
Хоча насправді святкування мало бути 28 січня – приурочене до дня видання Радою народних комісарів декрету про створення Робітничо-селянської Червоної армії.
Однак через затримання подання та інші технічні нюанси свято з’явилося 23 лютого.
Без історичного підґрунтя.
А от ідеологічне пояснення, з героїчними боями під Псковом та Нарвою, придумав сам Йосип Сталін.
І сталося це за 20 років: у 1938 році.
Як в антиутопії "1984" Джорджа Орвелла, Сталін просто переписав історію.
Ганьбу перетворив у свято і причину для гордості.
У доінтернетівський час таке провернути було не так вже й важко.
Людська пам'ять за 20 років слабшає, очевидців частково не стало, документи не проблема знищити, а заляканих радянських людей можна було переконати у чому хочеш.
Сталін придумав героїчне пояснення святкування 23 лютого.
Але все не знищиш.
Численні архівні свідчення доводять, що перемога Червоної армії 23 лютого – це просто зручна вигадка.
До речі, до Сталіна були ще спроби обґрунтувати святкування 23 лютого.
Однак у підсумку в історію увійшла саме його героїчна версія.
Наступ Німеччини 1918 року – це успіх німецької армії.
А 23 лютого насправді день перемоги Кайзерівської Німеччини.
Адже це день капітуляції Росії.
Завдяки поразці більшовиків, німецькій армії у той час вдалося захопити величезну територію Росії.
Якщо бути точнішими, то за трішки більше ніж 2 тижні війська кайзера взяли вп’ятеро більшу територію, ніж за всі роки Першої світової війни (3,5 роки виснажливої боротьби).
Як все відбувалося.
23 лютого – дата капітуляції радянської Росії.
Вранці у цей день сто років тому Німеччина висунула мирні вимоги.
Чого хотіли?.
Щоб Петроград визнав незалежність:.
- Литви.
- Латвії.
- Естонії.
- Фінляндії.
- України.
Підписав мирну угоду з Україною.
Роззброїв флот, демобілізував армію.
І більшовики у своїх більшості погодилися прийняти ультиматум ворога.
У підсумку вони підписали Брестський мир і Росія втратила велику частину територій.
До речі, саме 100 років тому більшовицька машина могла раз і назавжди зникнути з лиця землі.
А Україна мала шанс ще тоді отримати незалежність.
Що таке Берестейський мир? Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода — сепаратний мирний договір між Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями і Болгарським царством з одного боку і Російською радянською республікою з іншого.
Цей документ фактично зафіксував поразку Росії та вихід її з Першої світової війни.
Підписуючи угоду, Росія порушила іншу угоду, укладену між країнами Антанти 5 вересня 1914 року.
Тоді Росія зобов’язувалася не укладати у поточній війні сепаратного миру.
Підписання Берестейської угоди.
Що спонукало більшовиків до підписання невигідної угоди? За роки війни Росія опинилася у важкому становищі.
Економічна ситуація була вкрай незадовільною: промислова відсталість, порушені транспортні маршрути, безлад і крадіжки в адміністраціях.
Усе це ускладнювалося революційними настроями.
Після Жовтневого перевороту ситуація стала критичною.
Більшовики цілеспрямовано дезорганізовували наявну армію, а нову ще не створили.
Тож, коли у 18-му році німці почали наступ на Петроград, захищати країну фактично не було кому.
Скажімо, у Петрограді перший пункт запису до Червоної армії відкрився лише 21 лютого, тобто після початку німецького наступу.
Радянської армії ще не існувало, а російська царська армія була розбита, деморалізована і ні на що нездатна.
Заради справедливості мусимо зауважити, невелика кількість більшовиків організовувалася у загони.
Однак їх було мало, вони були погано споряджені і весь ентузіазм тримався лише на ідеології.
Стабілізувати ситуацію і протидіяти німцям вони б не змогли.
Хоча 25 лютого була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії, було вже пізно.
Наступ на Псков і Нарву.
У 20-х числах німецька армія рушила на Псков (тут був центр північного флоту).
За версією Сталіна, 23 лютого молода більшовицька армія вела переможні бої за місто.
Насправді, у цей день німці ще навіть не добралися до Пскова.
Бойові дії почалися лише у ніч на 25 лютого.
Кілька сотень більшовицьких добровольців справді намагалися захистити Псков.
Однак 25-го місто вже зайняли німці.
Більшовиків ж частина втекла, а частина загинула.
У Нарві ситуація була ще гірша.
Її здали без бою взагалі! За легендою, місто захищав палкий революціонер-матрос Дибенко і його поплічники "чорні бушлати".
У реальності більшовики просто втекли.
Дибенко і Ко аж у Самару (а це майже 2 тисячі кілометрів).
Хоча трибуналу він не уник.
До речі, 23 лютого німецькі війська були за 170 км від Нарви.
З ким же билися доблесні більшовики?.
То що святкують 23 лютого?.
Отже святкувати ані Росії сучасній, ані часів СРСР не було чого.
23 лютого не було жодних боїв, де б Червона армія проявила особливу доблесть.
23 лютого як День заснування Червоної армії – не більше ніж технічна помилка.
Яку потім обіграли вигаданими історіями про переможні бої, аби відволікти увагу від фактичної поразки.
23 лютого – придумана більшовиками дата, щоб приховати сором перед світом і власними громадянами.
Один з сотні міфів, на яких побудована вся історія Росії.