Бандура іконізована, як Тарас Шевченко. Це добре лише з одного боку

Гітара з іспанського народного інструмента перетворилася на світовийЗ бандуристами в Україні все добре.

А от інструментів майже не роблять.

Цьогоріч на фестивалі "Волинський кобзарик" у Луцьку представили кілька електричних.

Повсюди народам бувало непросто, але небагатьом аж настільки.

В інших принаймні закінчилось утвердження культури, ідентичності, мови, а ми свої досі відстоюємо.

Гітара з іспанського народного інструмента за кілька століть перетворилася на світовий.

А бандура, кобза – суто наші.

Це нерозкритий сучасний інструмент, у неї все попереду.

У цьогорічному нацвідборі до Євробачення друге місце виборола бандуристка Марина Круть і перше – гурт "Go_A".

Ця тенденція зберігатиметься.

Молоді бандуристи надихаються "Шпилястими кобзарями", Гошою Матвієвим, B&B.

Виходять за рамки, експериментують.

Однак бандура іконізована, як Тарас Шевченко.

Це добре, але з одного боку.

Бо є шанувальники, які не сприймають експериментів та нових форм звучання.

Консерватори вважають, що на бандурі мають виконувати лиш українські народні пісні в традиційному звучанні.

А не читати під неї реп у нічному клубі, ще й англійською мовою!Навіть у кобзарському цеху є затяті борці, які вважають, що чернігівська академічна бандура, тобто найпоширеніша, не має існувати.

Називають її помилкою історії, симулякром і покручем.

Відстоюють старосвітські інструменти.

Для таких мільйони переглядів музики з бандурою – творчість гуртів Onuka, Kozak system, "Гайдамаки" – нічого не варті, "бо це неправдиве".

Та природний розвиток неспинний.

Старосвітська й академічна бандури не мають стосунку одна до одної.

Окремий вид.

Розвиваються кожна у своєму напрямку і займають свої ніші.На старосвітській із 22 струнами та давнім строєм я не зміг би ні своєї музики створити, ні хіта підібрати, ні класичного твору виконати, ні джазового стандарту.

На цій традиційній, народній бандурі грають думи, псальми, канти.

Їх виконували козаки, кобзарі, лірники, співці, старці, сліпці.

А на академічній, класичній музиканти виконують модерну музику, часто авторську, джаз, експерименти, імпровізації.Однак Тарас Силенко, Живосил Лютий, Едуард Драч також виконують авторські пісні.

Тарас Компаніченко на старосвітській кобзі грає стрілецькі, повстанські, просто відомі пісні, романси минулого століття.

Бере акорди, яких не брали в ті часи, і в інший спосіб.

Небагато традиційних, що з нотних збірок вивчають старий репертуар у тогочасних строях, які записав Микола Лисенко від Остапа Вересая.

Старосвітські бандури виготовляють і навчають гри на них у кобзарських цехах.

Найбільші з них – Харківський і Київський.

Прообраз академічної бандури створив Олександр Корнієвський (1889–1988).

Його наступники зробили цей інструмент із діапазоном у понад п'ять октав і повністю хроматичним – весь звукоряд вибудуваний півтонами.

1954 року Іван Скляр (1906–1970) її доопрацював і став автором фінальної версії інструмента.

Таку бандуру почала серійно виготовляти Чернігівська фабрика музичних інструментів.

Концертні бандури мають 63–68 струн.

Мрію, щоб бандури робила Yamaha (японська корпорація, виготовляє електричні й акустичні музичні інструменти.

– Країна).

Спершу треба, щоб до інших країн цей інструмент дійшов.

Найчастіше бандуристи за кордоном виступають тільки для української громади.

Цілі капели в Канаді й США гуртуються самі навколо себе.

Мало концертів з англомовними афішами й для місцевих жителів.

Європою подорожує гурт Onuka, але в ньому бандура не грає основної ролі.

Більше – сопілка й електроніка.

Деколи натрапляю в інтернеті на іноземок українського походження.

Бачив кілька мисткинь, які мають цитру, клавікорд і подібні до бандури простіші інструменти.

Такими часто бавляться в іноземних гуртах.

LaChance – бачив чернігівську бандуру-пріму.

У моїй родині професійно ніхто музикою не займався.

Хіба бабуся вчила підбирати на фортепіано.

Мати співала.

Але пішла навчатися в Київську політехніку.

Як інженер-конструктор у лабораторії заводу "Арсенал" 40 років розробляла секретні оптичні приціли для космічних ракет.

У дитинстві хотів на арфу, але мати сказала, що на ній грають тільки жінки.

А першою піснею, яку підібрав із бабусею, була "Взяв би я бандуру".

Дізналися з мамою про коледж, поїхали.

Там природа, село.

І свобода від батьків, чотири роки гуртожитку – робиш, що хочеш.

Ріс я на Куренівці.

Українська мова там не звучала.

Ні я, ні однокласники не спілкувалися нею.

Хіба що на уроках, у гуртках, час від часу вдома.

Переломний момент стався в кобзарському коледжі.

Мені підігнали диски, і я почув ТНМК, "Мертвий півень", "Скрябін".

Деколи думаю: де був я, коли цей шар музики розвивався? У моєму київському інфопросторі не було цього по жодній радіостанції.

Тому говорю, що бандура змінила моє життя.

Пам'ятаю наш активізм на першому курсі – прапор "Ющенко – ТАК", і знизу дописано "кобзарі".

Ми для нього палицю вирвали в селі і маршруткою поїхали на революцію в Київ.

Зачіпало, що офіційно скрізь – українська мова, а поза тим – засилля російської.

Слідкував за акціями протесту за мову.

Пікетував зі спальником і карематом під Верховною Радою проти мовного закону Ківалова – Колесніченка (проголосований 2012 року, запровадив поняття регіональних мов.

У лютому 2018-го визнаний неконституційним.

– Країна), голодування біля Українського дому.

Долучався до руху "Не будь байдужим".

Носив по школах плакати, що українська – крута, роздавав наліпки і книжки, як перейти на неї.

На постерах був силач Василь Вірастюк, дизайнерка одягу Оксана Караванська.

На прикладах успішних людей демонстрували, що українською говорити престижно.

Учителька музичної школи № 31 готувала мене бути піаністом.

І я любив фортепіано, але не цікавили тусовки "глієро-консівські", які виховують піаністів-віртуозів.

Я любив писати музику.

Ганяти класику по 8 годин – не моє.

Кажуть, школа Лисенка готує людей у музучилище імені Глієра, Глієра – в "консу", а "конса" – в Європу.

Це вишкіл володіння інструментом для виїзду за кордон.

Мене ця протоптана доріжка не влаштовувала.

Бандури стає більше.

Приходять дуети, тріо, солісти – не встигаю відслідковувати.

На "Кобзаревих джерелах" торік була з гуртом херсонка Валерія Бассараб.

Камерне, красиве звучання.

Знайома етнографиня розповідала, що джусами на Закарпатті називають великі бомбони на чоловічому жупані.

Інша дослідниця, філологиня, розказала, що на малих бешкетників казали: "Ах ти ж джус!".