Немає щастя в українському кіно. Медіапідсумки 26 жовтня — 1 листопада 2020 року

Написати цю колонку мене підштовхнув перегляд серіалу «Сага» на телеканалі «Україна».

Там є героїня, які тричі стає вдовою.

У принципі, мені як глядачці, в якої був настрій подивитися драму, цілком вистачило перших двох її втрат.

Але сценаристи ще наздогнали цю героїню четвертою любов’ю на схилі років, коли милий на перший погляд чоловік обдурив її і кинув.

І от я уявляю себе представницею тієї більшості українців, які живуть у домогосподарствах із доходом менше 12 тис.

гривень на родину з телебаченням та інтернетом як основними типами дозвілля і приготуванням їжі та прибиранням помешкання як типами дозвілля №3 і №4 за популярністю (це цитата з дослідження, оприлюдненого на презентації «Медіа Групи Україна» рекламодавцям два роки тому).

Я уявляю, як повертаюся з такої собі роботи в таку собі квартиру, грію вечерю, разом із дорослою дочкою з таким собі особистим життям занурююсь у сімейний телеперегляд, плачу й думаю: «Боже, за що ти відбираєш у мене останню надію на казку і принца?».

Я дивлюся багато нового українського кіносеріального контенту й часто розповідаю про нього подругам.

І періодично чую у відповідь: «А чи немає чогось веселішого?».

Ні, дівчата, життя жорстоке і сценаристи вас від нього не ховатимуть.

Слово «розважальний» у прив’язці до сполучення «український контент» не обов’язково означає «веселий»: воно гарантовано означає лише «не інформаційний».

У п’ятницю «Детектор медіа» презентував дослідження портрета глядача українського кіно в кінотеатрах, здійснене на наше замовлення КМІС за підтримки УКФ.

Було опитано 2004 респонденти в Києві, Харкові, Одесі та Львові в кінотеатрах на виході із сеансів, де показували українські фільми.

Репертуар, який вони при цьому дивилися, був обмежений часом проведення нашого опитування: кінець серпня — середина жовтня.

Але також потрібно розуміти й те, що він спресований тисками карантину.

Загалом ми поспілкувалися із глядачами 13 фільмів.

Відповідно, кінотеатральний глядач українського кіно — це не якийсь там підліток із попкорном, а серйозна людина: 39,9 % респондентів віком 30–44 років, 31,5 % — 18–29 років, 17,3 % — 45–59 років.

У 63 % є повна вища освіта, 28,2 % працюють у дрібному та середньому бізнесі (в тому числі є приватними підприємцями), ще по 14 % — у великому приватному бізнесі, бюджетній організації (освіта, медицина тощо) або є учнями чи студентами.

Майже половина з них (43,6 %) може дозволити собі купити деякі дорогі речі типу телевізора та холодильника, а ще 8,5 % можуть дозволити собі взагалі все (за ідеєю, десь у цьому місці в бік співпраці з українським кіно мають зробити стійку рекламодавці).

Жінок трохи більше — 58,2 %.

Україномовних та російськомовних глядачів майже порівну: 48,2 % і 46,4 %.

Маленька підказка для українських прокатників: документальне кіно особливо люблять у Харкові (38 % проти 26,2 % всього по чотирьох містах), драми — у Львові (39,4 % проти 22,9 % всього по чотирьох містах).

Загалом ваші годувальники — це Львів та Київ: 38,5 % львів’ян і 25,9 % киян сказали, що купують квитки на українські фільми раз на місяць або частіше.

Харків’ян та одеситів зацікавити українським кіно набагато складніше: тільки 3,2 % перших і 4 % других сказали, що купують квитки на українські фільми з такою ж частотою (а тепер уявіть, скільки зусиль нам коштувало знайти тут респондентів для опитування).

Потенційним джерелом зростання кількості касових зборів українського кіно є… проведення промокампаній: глядачі абсолютної більшості фільмів говорили, що дізналися про них від знайомих, з афіші кінотеатру, зацікавилися тематикою, мали вільний час чи належну компанію.

Але майже ніколи не згадували рекламу.

А потенційною небезпекою є те, що респонденти, які ствердно відповіли на запитання, чи заважає їм щось ходити на українське кіно, на першому місці серед причин вказували низьку якість фільмів.

Погоджуюся з тими колегами, які під час нашої презентації говорили, що таке розчарування може з часом розповсюдитися на все повнометражне українське кіно як на категорію, і тоді завойовувати увагу глядачів йому стане ще складніше.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.