Капітуляція Вірменії: як Москва зрадила Єреван і хто тепер "господар" у Карабаху
Капітуляція Вірменії: як Москва зрадила Єреван і хто тепер "господар" у Карабаху

Капітуляція Вірменії: як Москва зрадила Єреван і хто тепер "господар" у Карабаху

Азербайджан заявив про перемогу у війні за Карабах, а Росія фактично зрадила Вірменію

Нова активна фаза війни за Нагірний Карабах, що тривала від 27 вересня, закінчилася фактичною капітуляцією Вірменії і тимчасовими вигодами для Росії. У ніч проти вівторка, 10 листопада, Єреван, Баку і Москва синхронно заявили про повне припинення вогню і всіх бойових дій. Підписана заява між Росією, Вірменією і Азербайджаном також передбачає розгортання російського миротворчого контингенту на 5 років з можливістю пролонгації. 

Станом на вівторок, 10 листопада, з Ульяновська вилетіло 12 літаків із російськими миротворцями і технікою. Їх у Карабаху буде майже 2 тис. Азербайджан також заявив про участь турецьких миротворців, але у Вірменії і РФ це заперечили. У все це важко повірити, адже історія з миротворцями ще вчора була неприйнятна ні для Вірменії, ні для Азербайджану, до того ж останній дуже впевнено почувався на фоні підтримки Туреччини. ТСН.ua дізнавався, як Кремлю у війні між Азербайджаном і Вірменією вдалося зробити із себе миротворця, як підписана мирна заява змінить розклад сил у регіоні і чому все це може зійти нанівець. 

Що підписали? 

Так звану тристоронню мирну угоду підписали одразу після збиття Азербайджаном ввечері, 9 листопада, російського гелікоптера у Вірменії. Достеменно невідомо, чи мав цей інцидент якийсь вплив на перебіг перемовин. Можливо, це просто збіг, адже чутки про миротворців ходили давно. Офіційний Баку визнав свою провину за випадкове збиття і загибель двох військових. У телефонній розмові з Володимиром Путіним президент Азербайджану Ільхам Алієв особисто попросив вибачення. 

Того ж вечора, 9 листопада, раптово для всіх прем’єр Вірменії Нікол Пашинян у своєму Facebook повідомив про підписання мирної заяви: "Це не перемога, але й поразки немає…". Ільхам Алієв назвав це перемогою Азербайджану: "У цьому документі немає жодного слова про статус Нагірного Карабаху (Протягом 30 років врегулювання особливий статус для Нагірного Карабаху фігурував і різних мирних планах. - Авт.). Ну що, Пашинян, де твій статус? До чорта вирушив твій статус". 

Цікаво, що під час відеоконференції підписання заяви, де були присутні Володимир Путін і Ільхам Алієв, Нікола Пашиняна не було. У цей самий час тисячі обурених вірмен вийшли під стіни парламенту в Єревані. Протестувальники захопили будівлі парламенту і уряду, вимагаючи видати їм прем’єра, а спікера Арарата Мірзояна побили, наразі він у лікарні. Сам вірменський прем’єр пізніше у відеозверненні повідомив, що у нього не було іншого виходу, крім як підписати цю заяву: 

"Армія говорила, що треба зупинитися. Бо у нас є запитання, перспектив їх вирішення немає, або ресурс виявився вичерпаним". 

За прогнозами вірменських журналістів, з якими вдалося поспілкуватися ТСН.ua, протести триватимуть. Станом на вечір, 10 листопада, в Єревані розгромили резиденцію Пашиняна. Опозиція звинувачує його у капітуляції і здавання національних інтересів, вимагаючи відставки і погрожуючи денонсувати підписану мирну заяву через парламент. 

За умовами тристоронньої заяви, Вірменія і Азербайджан залишаються на зайнятих позиціях. Вірменія зберігає контроль лише за невеликою частиною Карабаху та у Лачинському коридорі. Також на територію Карабаху повернуться біженці. Російський миротворчий контингент розгортається вздовж лінії зіткнення і коридору, що з’єднує Нагірний Карабах з Вірменією. У понеділок, 9 листопада, Ільхам Алієв також заявив, що як миротворці в Карабах зайдуть і турецькі військові. Їхня участь передбачалася у спільному російсько-турецькому миротворчому центрі з контролю за припиненням вогню. Для цього між Міноборони Туреччини і Росії мала бути підписана окрема угода. Проте вже сьогодні у Вірменії і Росії заперечили участь турецьких миротворців. 

Чому Росія здала Вірменію? 

Хоч би що, але у формулі підписаної мирної заяви багато невідомих. По-перше, за підтримки Туреччини, Азербайджан мав неабиякі успіхи у військовому просуванні вглиб Карабаху. Напередодні ЗС Азербайджану взяли під контроль стратегічно важливе місто Шуша (історична столиця Карабаху), через яке проходить траса, що з’єднує Вірменію та Карабах. По суті, контроль над цим містом, яке до всього займає панівну висоту над столицею Карабаху Степанакертом, відкривало дорогу до взяття в подальшому й самого Степанакерта. 

На тлі заяв Азербайджану, Вірменія почала масову евакуацію цивільного населення. Проте невдовзі стало відомо про підписання тристоронньої мирної заяви. Чому ж тоді зупинився азербайджанський наступ? На думку співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексія Мельника, для Азербайджану очевидно не стояло завдання повністю захоплювати Карабах. 

"Ціна питання надзвичайно висока. Це були б колосальні жертви серед азербайджанських військових, невідворотною була б загибель мирного населення, не виключені якісь етнічні чистки. Тому це був би колосальний удар по міжнародному іміджу Азербайджану, що йому невигідно. Крім того, як ми знаємо, Азербайджан гарантував собі вихід на Нахічевань (Відділений від Азербайджану Вірменією та невизнаною НКР. - Ред.). Тому мені здається Азербайджан досягнув навіть більше, ніж планувалося", - каже ТСН.ua Олексій Мельник. 

По-друге, ще наприкінці жовтня Нікола Пашинян надіслав Володимиру Путіну лист з проханням розпочати консультації про російську допомогу Вірменії. Пізніше Єреван пояснив, що про звернення до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ, російський аналог НАТО, членом якої Вірменія є від 1992 року. - Ред.) не йшлося. ТСН.ua вже писав, що від 1995 року у Вірменії дислокується 102-га російська військова база чисельністю близько 5 тис. осіб. Захист Вірменії за угодою ОДКБ мало здійснювати вірменько-російське угруповання військ і військова база Росії в Гюмрі. Проте в Москві дали зрозуміти, що військові дії ведуться на території Нагірного Карабаху, а не безпосередньо Вірменії, тому на допомогу ОДКБ розраховувати не варто. 

У коментарі ТСН.ua заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь зазначив, що Росія відверто кинула Вірменію, яка була впевнена, що Москва - її військовий союзник. 

"Я впевнений, що до цього Вірменія і Росія говорили про зовсім інші умови свого союзництва. Чому вірменська армія виявилася не готовою до протистояння з Азербайджаном? Тому що Вірменія розглядала будь-який широкомасштабний конфлікт з Азербайджаном, який би виходив за сформовані 30 років тому лінії розмежування, з точки зору беззаперечної допомоги Росії. Вірменія просто фізично не могла самотужки протистояти Азербайджану, який 30 років будував свою армію, до речі за допомогою Росії, яка продавала йому зброю на мільярд доларів щороку. Тому зараз через відверту зраду Росії Вірменія понесла поразку. Чому це відбулося? У мене є версія. Путін вирішив покарати вірменів за вільнодумство, який на хвилі протестів у січні 2019 року привів до влади Пашиняна, а не російських ставлеників. Наразі, думаю, ця миротворча місія буде створена якраз для того, щоб забезпечити уникнення гуманітарної катастрофи при виведенні вірменського населення з Карабаху під супроводом російських і спостереженням турецьких миротворців, які будуть забезпечувати баланс дотримання інтересів Азербайджану", - каже ТСН.ua Михайло Самусь. 

По-третє, є ще одна деталь, яка залишилася за кадром. Азербайджан ніколи не заперечував допомогу Туреччини, але постійно відхрещувався від прямої військової залученості у війні в Нагірному Карабаху. Проте відкидати вагому роль Анкари у військовому просуванні Азербайджану теж не можна. Тоді чому Туреччини немає серед підписантів мирної заяви? До того ж, дотепер немає заяви Анкари на спростування Єреваном і Москвою участі турецьких миротворців у спільному російсько-турецькому центрі. 

Проте наразі видається так, що це не найбільша проблема. Події, що розгортаються в самій Вірменії з протестами визначать майбутнє цієї мирної угоди, як і майбутнє самого Нагірного Карабаху, адже конфлікт далекий від завершення. 

Автор:
Христина Зеленюк
Источник материала
loader
loader