"Номери" Олега Сенцова і Ахтема Сеїтаблаєва - в заручниках у контексту
"Номери" Олега Сенцова і Ахтема Сеїтаблаєва - в заручниках у контексту

"Номери" Олега Сенцова і Ахтема Сеїтаблаєва - в заручниках у контексту

"Номери" Олега Сенцова і Ахтема Сеїтаблаєва - в заручниках у контексту

Історія створення фільму виявилася більше, ніж сам фільм

20.11.2020

Історія створення фільму виявилася більше, ніж сам фільм

Завжди непросто оцінювати щось, що для автора є куди більшим, ніж черговий проект. А саме таким більшим стала для Олега Сенцова іронічна антиутопія за його ж власною п'єсою "Номери". Робота над картиною велася, коли Сенцов сидів у російській в'язниці за огульним звинуваченням у тероризмі і, більше того, голодував. Члени знімальної групи були свідомі того, що їхня робота, по суті, тримає Олега на плаву. І що майбутній фільм – це не тільки творчий акт, а й політичний маніфест із привернення уваги до проблем політв'язнів у Росії і до анексії Криму. Загалом, контекст у "Номерів" виявився дуже масштабним. Куди масштабнішим, ніж сам фільм.

У тому числі і тому, що "Номери" – це не кіно, це мінімалістична театральна постановка, відзнята з декількох камер і в прокатному форматі. Від початку написана у 2011 році п'єса саме для сцени і створювалася. Певні, не вирішальні правки Сенцов вносив до неї, вже перебуваючи у Лефортово. Після того, як режисерові винесли вирок і відправили до колонії, "Номери" пережили кілька читок і постановок в Україні та Росії – все на знак підтримки автора. Але сам Сенцов все ж хотів перенести свій текст на широкий екран. Коли Олег опинився в колонії "Білий ведмідь" в місті Лабитнангі на Крайній Півночі (Ямало-Ненецький автономний округ РФ) і напередодні того, як він оголосив голодування, цю ідею підхопила продсерка Анна Паленчук ("Істальгія", "Герой мого часу"). Саме вона на прохання Сенцова звела його з іншим кримчанином – режисером і актором Ахтемом Сеітаблаєвим. Ідеальний тандем, щоб через творчий акт нагадати світові: у нас, взагалі-то анексовані території і триває військова агресія. До слова, 10% зборів від картини будуть спрямовані на підтримку дітей політв'язнів, зокрема, кримських татар, яких зараз переслідують на батьківщині в Криму.  

Роботу над фільмом вели через листування – у десятках листів Сенцов затверджував акторів, декорації, костюми, сценографію. Зокрема, наполіг на тому, щоби роль Нуля в "Номерах" зіграв комедійний актор Віктор Андрієнко. Він же нарядив його в майку-алкоголічку, червоні сімейні труси і м'ятий халат – типовий образ радянського баті в домашньому. М'якотілий диванний тиран і бог-громовержець в одній особі. На жаль, безпосередньо над постановкою попрацювати Сенцову не вдалося – йому в колонію намагалися передавати диски із записами проб і репетицій, підписавши їх якоюсь незначущою ванільною назвою і видавши за фільм, але російська тюремна цензура все вилучала. Тому відеоматеріали Олег переглядав вже у вигляді практично готового змонтованого фільму з телефону свого адвоката. І навіть потім заявляв, що його в "Номерах" за великим рахунком немає, це режисерська робота Сеітаблаєва. Примітно, що велику прем'єру картини в Києві Сенцов теж пропустив, пославшись на зайнятість постановкою свого вже повністю самостійного фільму "Носоріг", робота над яким зараз ведеться в Кривому Розі. Втім, на першому показі картини на Берлінському кінофестивалі в лютому Олег був присутній.

Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел
Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел

Взагалі те, яким чином велася робота над картиною, створює "Номерам" ту саму додану цінність, яка і повинна привести глядачів до кінотеатрів. Фільмів, поставлених подібним чином в історії світового кінематографа лічені одиниці. З ходу згадується хіба що "Літо" ще одного російського політв'язня Кирила Серебреннікова. Втім, той працював з-під домашнього арешту, а не з колонії суворого режиму. Тому на результат роботи команди "Номерів" особливо цікаво подивитися, як на творчий експеримент.

Цікавість викликає і те, якою могла вийти низькобюджетна (не більше 30 млн грн, з них 10 млн – державні) антиутопія в статичних театральних декораціях. Подібне вже провертав Ларс фон Трієр зі своїми драмами "Догвілль" і "Мандерлей", чим свого часу спричинив у одних критиків захват, а інших – збентежив.

Для "Номерів" також збудували у павільйоні декорації. Зрештою приміщення стало нагадувати суміш радянського стадіону з незатишними бетонними трибунами і радянського ж шкільного спортзалу. Кумачові транспаранти, нарочито убоге освітлення, необлаштовані виходи на "поле" і будівельна люлька з кушеткою, картиною, квітковими вазонами і різним начинням, на якій над цим всім літає подібний грецькому божеству чи то існуючий, чи то не існуючий Нуль.

Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел
Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел

До слова, про божеств – релігійних мотивів у "Номерах" дуже багато. Вони буквально на кожному кроці. Той самий Нуль – бог явно античний: вредний, але в цілому добродушний, при цьому емоційний і схильний до цілком людських пристрастей. Він може і блискавкою пульнути у непокірних номерів, а може і підсвітити їм умовним Місяцем. А ось те, що розігрують номери, набагато ближче до християнського фундаменталізму. Герої – поділені на пари непарні чоловіки і парні жінки – дотримуються строгих правил. Звід цих правил у пошарпаному гросбухові весь час носить під пахвою фарисей Перший (Олександр Ярема). Якщо в цій книжці чогось немає, він сам додумує, як чинити в такій ситуації. На противагу догматику Першому є два єретика – Сьомий (Євген Черніков) і Дев'ятий (Олександр Бегма), яких не влаштовують готові відповіді. У пошані в номерів слухняність і відмова від зайвого індивідуалізму. І це ще не все – образ Одинадцятого (Максим Девізоров), який з'являється посеред оповіді, явно поєднує в собі риси шанованого юдеями Мойсея, і християнського Сина Божого (у фільмі його називають Сином Нулевим) Ісуса Христа. Присутні також мотиви непорочного зачаття, яке виявляється не таким вже й непорочним, самопожертви, зради послідовників (радше в дусі апостола Петра, ніж Юди) і стьоб над непомірним почуттям власної важливості, яке явно відчували обидва цих пророка.

Загалом, у частині образи почуттів віруючих "Номери" – матеріал багатий. Недарма ж жанр фільму автори визначили через словосполучення "іронічна антиутопія". Сенцов іронізує і над сліпим слідуванням Правилам, яким геть безпідставно займаються номери, і над їхніми жалюгідними потугами бунтувати, котрі залишає взагалі без результату їхній же власний страх перед ефемерним Нулем, і над безглуздістю їхнього життя всередині умов, які вони самі ж собі і створили. Для того, щоб розкрити цю історію, Сенцову знадобилося змішати безліч жанрів – драму, трагедію, фарс, абсурдизм, антиутопію. Загалом, задум був масштабний. Хоча на якесь одкровення по частині смислів "Номери" і не претендують. Це історія про добро, зло і мораль у найкласичнішому їх розумінні.

Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел
Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел
Кадр з фільму
Кадр з фільму "Номери" Фото з відкритих джерел

Що стосується реалізації, тут все не так гладко. На відміну від робіт того ж фон Трієра – яскравих зразків сучасного авангардного кіно, "Номери" так і залишилися театральною постановкою, яку підносять під виглядом фільму, хоча це радикально різні способи розповідати історії. Втім, за словами Паленчук, спочатку і передбачалося записати виставу для кінотеатрального прокату, як роблять, наприклад, британські театри. Але задум пізніше трансформувався.

Позначається театральність дії і на грі акторів. Вона місцями занадто емоційно насичена, а місцями дуже умовна. У глядача з невеликим або не найрізноманітнішим досвідом це може викликати досить суперечливі емоції, а то і повне розчарування. Втім, це не означає, що не варто спробувати пережити цей досвід.

Ще один недолік "Номерів" – це досить стереотипний підхід до персонажів за гендерною ознакою. За часів, коли світовий кінематограф так хвацько взявся за жіночу тему, що часом і сам не знає, що з нею робити, у фільмі Сенцова і Сеітаблаєва все по-старому: чоловіки вирішують долю світу, а жінки в буквальному сенсі б'ються за право бути поруч із романтично найпривабливішим з них, а також межу своїх мрій бачать у створенні сім'ї та дітонародженні. Ну, таке. На тлі цього камео у фінальній сцені "Номерів" співачки та активістки Стасік (Анастасія Шевченко), яка воювала якийсь час на Донбасі, виглядає досить несподівано.

Загалом, "Номери" потрібно сприймати саме як плід того контексту, в якому вони створювалися – ризикованого експерименту, поставленого під носом у російської репресивної машини, політичного маніфесту. Тоді фільм грає зовсім іншими фарбами, в ньому з'являється додаткова глибина і смисли. Якщо ж розглядати творіння Сенцова і Сеітаблаєва саме по собі, то все це втрачається і залишається досить наївна і вторинна казка-притча, театральний етюд з чорно-білою мораллю, яку спробували поглибити за допомогою фінальної сцени. Але цих кількох секунд для розкриття драми все ж виявилося недостатньо.

#кіно #українське кіно #рецензія #Олег Сенцов #Ахтем Сєїтаблаєв
Джерело: 112.ua
Теги по теме
Кино украинское кино Олег Сенцов
Источник материала
loader
loader