Повстанців у Венесуелі і Гонконгу надихав Євромайдан – Революція Гідності очима цілого світу

"Мужність і скорбота української революції" (Велика Британія)

"В усі віки чоловіки починають війни, а жінки по тому їх оплакують", – каже британська фотохудожниця Анастасія Тейлор-Лінд.

Жінка осмислила це в Україні. Їй випало бути в Києві у розпал Революції Гідності. Британка серед покритої кіптявою вул. Грушевського ставить світло, облаштовує тло, розміщує техніку та робить портрети сотень міських воїнів, а ще дівчаток, жінок і бабусь несли квіти, щоб ушанувати полеглих.

Два примірники виданого в Лондоні фотоальбому "Портрети з чорного квадрата" про революційну зиму 2013/14 рр. зберігаються в Бібліотеці музею Майдану. Роботи Анастасії Тейлор-Лінд побачили сотні тисяч людей завдяки конференції TED. Запис її виступу протитрували в перекладі тридцятьма мовами.

"Коли я приїхала до Києва першого лютого цього року, Майдан Незалежності був в облозі вірної уряду міліції. Протестувальники були готові до битви, заготовивши саморобні бронежилети і зброю. Мирні акції протесту на Євромайдані почалися в кінці 2013-го, після того як президент України Янукович відкинув угоду з Європейським Союзом на користь більш сильних зв'язків з Росією. Десятки тисяч незадоволених громадян вийшли на вулиці і виступили проти такої залежності.

З кожним місяцем протистояння зростало. Я створила імпровізовану фотостудію біля барикад на вул. Грушевського. Знімала протестуючих на тлі чорного полотна, яке приховувало фон із вогню, льоду і диму. Я хотіла розповісти історії конкретних людей, і тому відчувала, що потрібно прибрати драматизм подій. Я була свідком не тільки новин, але й історії. Усвідомивши це, я звільнилася від журналістських правил...

Я працювала повільно, використовуючи аналоговий фотоапарат з ручним фокусуванням, і тримала при цьому фотоекспонометра рукою. Це застарілий процес. Але він дає час поговорити з людьми, подивитися на них, в тиші, поки вони дивляться на мене.

Кульмінацією став жахливий день 20 лютого - "кривавий четвер". Віддані уряду снайпери відкрили вогонь по мирних жителях і протестуючих на Інститутській вулиці. Багато хто був убитий. Хол готелю "Україна" перетворився в імпровізований морг. Жертви рядами лежали на вулицях. Кров була всюди. Наступного дня президент Янукович утік із країни... Події розвивалися стрімко, але на Майдані не було помітно торжества.

З кожним днем ​​на центральній площі Києва до натовпу приєднувалися десятки тисяч людей в акті спільної жалоби. Багато з них були жінки, що несли квіти в пам'ять про тих, хто віддав свої життя. Вони йшли до площі день за днем, заповнюючи її мільйонами квітів. Печаль охопила Майдан. Було тихо, і я могла чути спів птахів. Я не чула його доти.

Я зупиняла жінок... і просила сфотографувати їх. Більшість із них плакали, коли я їх знімала. В перший день ми з моєю помічницею Еміне ридали практично з кожною жінкою, яка прийшла в студію... Їх куртки пастельних тонів і нескінченні букети червоних гвоздик, білих тюльпанів і жовтих троянд не співвідносилися з почорнілою площею і почорнілими чоловіками.

Ці дві групи фотографій не мають сенсу одна без одної. Вони розповідають історії жінок і чоловіків, якими вони є насправді, а не якими здаються...

Я думала, що документую кінець насильства в Україні. Але тепер розумію, що запам'ятала його початок. На сьогодні список загиблих налічує понад 3 000 осіб (презентація відбулася у грудні 2014 - ред.). Сотні тисяч позбулися своїх будинків. Я знову була в Україні. Барикади на Майдані прибрані, бруківка замінена і машини знову їздять площею. Бійців, жінок і квітів більше немає. Величезний щит із зображенням гусей, що летять над полем пшениці, закриває згорілий фасад Будинку профспілок. На ньому написано: "Слава Україні. Слава героям"

"Подай руку Україні" (Польща)

За весь час Євромайдану на його сцені у Києві виступили сотні музикантів. І не лише з України. Підтримку громадянській активності українців висловлювали й гості з-за кордону. Польський рок-музикант і політик Павел Кукіз присвятив Україні пісню українською мовою.

Відео цієї пісні в інтернеті за назвою "Доки живуть люди" ("Póki żyją ludzie") можна знайти з логотипами різних польських телеканалів, що підтверджує широку підтримку серед поляків українського руху за демократію. На президентських виборах 2015 року Кукіз балотувався на посаду президенти Польща. Посів третє місце.

Не меншого резонансу на польських радіо- та телеканалах отримала після "Подай руку Україні" в виконанні познанського музиканта Кароля Куса та його польського-українського гурту Taraka.

У лютому 2014-го він заспівав її зі сцени Євромайдану.

"Барикадники" (Венесуела)

Венесуельські guarimberos — "барикадники" — у своїй боротьбі 2019 року використовували досвід українського Майдану й не приховували цього. У протистоянні із силовиками, які захищали президента Ніколаса Мадуро, венесуельці озброювалися "коктейлями Молотова" й захищалися щитами з підручних матеріалів.

Вони влаштовували підпільні перегляди та обговорення фільму "Зима у вогні" (2015) режисера Євгена Афінеєвського. Його потай показували по всій Венесуелі, зокрема в книгарнях, університетах, щонайменше на одній міській площі і в мережі незалежного кіно. Після показу цієї стрічки відбуваються лекції та дискусії. Багато хто також поширював фільм у соціальних мережах.

"Цей фільм обов'язковий для перегляду. Усі венесуельці мають його побачити, особливо ті, хто стомився, особливо ті, хто майже втратив надію", – написала венесуельська письменниця й акторка Ана Марія Симон в Instagram. Її допис із афішею фільму "Winter on fire" про події українського Майдану вподобали понад 10 тис. читачів.

Ось таку довідку про Євромайдан бразильський інтернет-портал UOL дав у статті про паралелі між революціями в Україні та Венесуелі:

"Натхненні протестами в Україні 2013/14 рр., побачивши фільм про Київське повстання, молоді протестувальники Венесуели, носили вікінгові щити у бойових зіткненнях проти поліції.

Супротивники президента Ніколаса Мадуро провели показ документального фільму від Netflix "Зима у вогні" про тримісячну конфронтацію в Україні, яка призвела до 100 смертей і відходу тодішнього президента Віктора Януковича.

На демонстраціях проти уряду Венесуели, де з квітня (2019 р. - ред.) загинуло понад 70 осіб, молодь використовувала кольорові щити, подібні до тих, які використовувалися на Майдані Незалежності в Києві"

"Молоді протестувальники надихаються вашою сміливістю..." (Гонконг)

Майже пів року в китайському окрузі Гонконг у 2019-му тривав свій Майдан. Протестували проти китайського законопроєкту про екстрадицію, тобто видачу Китаю ймовірних правопорушників, яким там може загрожувати смертна кара.

"Перший протест відбувся 31 березня. Вийшло небагато людей. У квітні-травні на вулиці вийшло близько мільйона. Але якщо подивитеся статистику поліції, то там кількість буде меншою", - розповів Музею Революції Гідності турист із Гонконга.

Протестний рух у Гонконзі, як і в Україні, мав перші прояви ще в минулому десятилітті: люди 2003 р. вийшли на вулиці через тиск китайського уряду. Поштовхом для демонстрацій 2019-го стало вбивство мешканцем Гонконгу своєї вагітної подруги на Тайвані. Убивця втік до Гонконгу, й тоді з'ясувалося, що законних підстав видати його на запит влади Тайваню немає, бо не існує закону про екстрадицію злочинців. Ці події стали приводом протестувати проти постійних намагань Китаю нав'язувати й диктувати свої умови Гонконгу.

Антрополог Родiон Мiрошник, який відвідує Гонконг із 2015 р., розповідає:

"Різниця між Гонконгом і континентальним Китаєм вражає. Мешканці Гуанчжоу та Шеньчженя генетично такі ж китайці, більшість із них теж розмовляє кантонським діалектом. Але протести там неможливі через пропаганду та страх перед карними заходами центральної влади. Народ фактично не є носієм влади, протягом тисячоліть дискредитувалася та знецінювалася сама ідея боротьби за свої права".

В Гонконзі ж ситуація інша – натовп розступається перед каретою "швидкої", люди допомагають ближньому відбитися у вуличних сутичках із поліцією, а пляшки з водою розставляють на узбіччях, щоб протестувальники промили очі від сльозогiнного газу: "Це неможливо уявити у комуністичному Китаї. Це нагадало мені будівництво барикад на Майдані під час Революції Гідності й ланцюг стареньких бабусь на Грушевського, які допомагали розбирати бруківку. Глибока солідарність та єднання людей заради майбутнього - цього не купити за гроші, воно народжується "тут i зараз".

Попри загрозу введення китайських військ для придушення протестів, люди виходили, будували барикади, обстоювали своє. Проти них застосовували сльозогінний газ, їх заарештовували.

Ось такий колаж був поширений на інтернет-форумах за участі китайців. Угорі – член Самооборони Майдану Михайло Гаврилюк. Нижче – учасник гонконзьких протестів, який, ховаючись від поліції, не встиг перевдягти сорочку.

"Відколи я полишив Україну, не припиняю сумувати за нею. У нас були численні протести, на які виходило 2 млн людей, - найбільші в історії Гонконгу. Були жорстокі сутички, насильство з боку копів. Це все стало дуже нагадувати протести на Майдані в 2014 році. Ми на межі революції. Молоді протестувальники надзвичайно надихаються вашою сміливістю та хочуть навчатися у вас. Вони не збираються відступати, а конфронтація загострюватиметься швидко. Ваша історія не закінчилася в 2014-му. Ваша історія триває в 2019-му. Будь ласка, дивіться на нас. Будь ласка, діліться з нами досвідом! Слава Україні! Героям слава! Glory to Ukraine! Glory to the heroes!", - написав у соцмережі Reddit гонконжець, який відвідував Україну.

"Офіційна китайська сторона каже, що ми бунтівники, що протести мають тенденцію до тероризму. Вони кажуть завжди, що платить Америка, – кажуть усім, хто до них в опозиції! Україна стала для нас свого роду прикладом, вивчаємо її досвід. Коли обговорюють, що робити далі, то аналізують, як діяли українці в 2014 році", - цитують у Музеї Революції Гідності іншого териста з Гонконгу.

У серпні 2019-го до музею прийшли четверо гонконзьких студентів. Дівчина-студентка плакала, дивлячись в очі Героїв Небесної Сотні на екрані. Говорили, що події в Україні та Гонконзі мають чимало спільного: наявність імперії, яка жадає посилення свого впливу, студенти як рушійна сила, жорстокість силовиків. Гості вирішили зробити спільне фото з екскурсоводом, який є майданівцем і ветераном АТО, однак передумали з міркувань безпеки. Пообіцяли повернутися та зробити пам'ятний знімок після перемоги їхньої революції.

4 вересня голова адміністрації Гонконгу Керрі Лем заявила про відкликання законопроєкту про екстрадицію, "щоби повністю заспокоїти громадськість".

Закон про екстрадицію став би ударом не лише для Гонконгу, який слугує таким собі острівцем, куди тікали від переслідувань комуністичного режиму вільнодумці з усього Китаю. Та з виконанням першої вимоги, яка й зумовила протести, люди не розійшлися - події кількох місяців породили дві наступні. Люди вимагали відставки Кері Лем – жіночого аналога Віктора Януковича, що декларує пропекінську позицію, і розслідування злочинів поліції. Разом із протестами тривали й арешти.

Події в Гонконзі й Україні мають один спільний вектор – це війна за здоровий глузд, за права людини, проти гігантської військової машини, що серед усіх методів впливу обирає страх. Це історія про те, що може зробити невеличка групка мотивованих людей проти імперії, якщо відкинути страх і об'єднати зусилля.

За інформацією Музею Революції Гідності

Читайте також: Жив прямо в музеї: як харків'янин першим у світі зміг прочитати рукописи майя