"Посеред монологу про життя і смерть ми мали прорекламувати горілку"

Кіношники закопують ножі, щоб на зйомках не було дощуЖиття із кіно пов'язав майже випадково. В економічному університеті отримав завдання з культурології – дослідити паралельне кіно. Я пішов у центр сучасного мистецтва "Дах". Познайомився з Владиславом Троїцьким й іншими людьми, які знімали радянські горори. Захопили назви фільмів. Наприклад, "Тату, помер Дід Мороз". Зрозумів: це щось небуденне. Почав із цими людьми тусуватися. Допомагав організовувати зйомки. І мені сказали: "В тебе виходить. Отримай диплом". Так вступив в університет Карпенка-Карого.Там є добрі люди, які обожнюють кіно, але система – із 1970‑х, не працює. Немає постійної навчальної студії. Якщо не знімати регулярно, професіоналом не станеш. До студентів ставлення жахливе. Не було транспорту для техніки. По 5 кіло­метрів тягли обладнання для зйомок. Хоча один факультет розташований у Києво-Печерській лаврі. Там був чудовий буфет, де ми пили каву й коньяк.Мій студентський фільм переміг на фестивалі "Дебют-Кінотавр" у Росії 1998‑го. Спочатку це була короткометражка на 55 хвилин. Скоротили до 35, але все одно виявилася найдовшою на конкурсі. Назвали "Трохи більше, ніж усі інші". В Україні тоді кіна не було, я переїхав до Москви.Коли дивишся російську стрічку, одразу розумієш, що вона з РФ. В основі – туга й безвихідь. На одному з піт­чингів (коротке словесне чи візуальне представлення ідеї кінофільму, презентація. – Країна) представляли російську картину "Герда". Історія про дівчинку з провінції, яка в Москві стає шльондрою, її мати помирає. Це смакування негараздів. Життя-біль – це російська схема. Українське кіно – інше. Наші фільми важкі, але в них, як в "Атлантиді", наприклад, є надія, що любов переможе і смерть, і війну.П'ять кілометрів тягли обладнанняВідродження українського кіно почалося 2014 року з фільму "Плем'я". За Пилипа Іллєнка (із 2014‑го по 2019 рік – голова Державного агентства з питань кіно. – Країна) багатьом новим гравцям дали шанс помилятися. З'явилося чимало поганих фільмів, але це неминуче. У радянські часи з 50 картин три були класні. Сталін казав: "То знімайте одразу три хороші". Але кіно так не працює. Потрібно пройти через шлак, щоб докопатися до цінної породи.Буває, читаю сценарій і розумію: шедевр. Та це тільки початок. Потрібно знайти режисера, команду, гроші, та все одно виникне купа непередбачуваних факторів. Із фільмом "Додому" ми були в Каннах. У день прем'єри презентували фільм про Фредді Мерк'юрі. Наша аудиторія пішла на нього.Ми виробляємо мало фільмів. Бракує коштів і професіоналів. В Україні виходить 20–25 стрічок на рік, а для жанрової різноманітності потрібно хоча б 70.Ризики під час виробництва кіно непередбачувані. Актор захворіє, режисер збожеволіє, хтось із 70 людей команди може облажатися. Обираю сценарій, режисера, шукаю гроші, контролюю знімальний процес, монтування, займаюся фестивальною промоцією. Це триває від двох до семи років.Продюсер – це професійний дилетант. У всьому розбираємося потрохи. Я не можу написати сценарій, але можу побачити перспективну ідею в погано написаному.В Україні виходить 20–25 стрічок на рік, а потрібно хоча б 70Беру в роботу сценарії, в яких є історія з характером. Питання не в тому, про що йдеться, а як це подано. Насамперед я роблю кіно для себе, а не для глядача. Неможливо щодня змушувати себе працювати для когось.Продюсерська творчість – у тому, щоб звести докупи талановитих і робити так, щоб нота, яка звучить у мені, звучала для всіх однаково.Обрати режисера – це як одружитися, бо з цією людиною доведеться проводити багато часу, принаймні три роки. Будуть дні хороші й погані. Головне – вміти вирішувати конфлікти, які обов'язково з'являться. З кимось можна просто розмовляти, когось треба майже шантажувати, когось не чіпати.У фільмі "Додому" була сцена, де діти мали купатися в річці. Цього дня було холодно. Вирішили не заганяти їх у воду. Сцена вийшла слабка.У стрічку вкладаємо майже 20 відсотків власних коштів. Фінансування знайти складно, тому шукаємо продукт для product placement (прийом прихованої реклами. – Країна). Були невдалі переговори з виробником горілки. Хотів, щоб Олексій Горбунов у кадрі сказав, що їхня – найкраща. Але таку сцену неможливо вставити посеред серйозного монологу про життя і смерть. Коли домовлялися про рекламу з Київстаром, зустрілися з тодішнім керівником компанії Петром Чернишовим. Йому радили не погоджуватися, бо у фільмі багато матюків. "То й що?" – сказав він. І дав гроші.Обрати режисера – це як одружитисяДержава почала розуміти, що створення фільмів і формування цінностей коштує набагато дешевше, ніж виробництво зброї. 2014‑го в кіно почали вкладати набагато більше грошей. Часто навіть неталановитим людям фінансували стрічки. Це був період ідеальних спроб. За Зеленського бюджети стали менші й конкуренція зросла.Професія продюсера може бути прибуткова, якщо мати стовідсоткове фінансування і красти. Такі є. У промоцію нічого не вкладають. Усі інші віддають власні гроші. Я заробляю на рекламі й витрачаю на фільми. Не знаю, як це робити інакше.Якщо фільм отримує перемогу на якомусь фестивалі, про це повідомляють продюсеру. Інколи просять попередити режисера, щоб був на церемонії вручення. Коли так сталося з "Атлантидою", мене попросили мовчати. Це була складна ніч, бо хотілося виговоритися. Наступного дня звільнили Олега Сенцова. Це були найкращий день і найкраща промова.Коли готувалися до зйомок "Інтернату", їздили по всій лінії фронту. Хотіли ввібрати атмосферу, побачити, який вигляд мають люди. Я виріс на Донбасі. Було боляче бачити, що там відбувається. Нас супроводжував Андрій Римарук із фонду "Повертайся живим". Запропонували йому стати актором стрічки.Вірю в кіношні прикмети. Перед початком зйомок розбиваємо тарілку на щастя. Щоб дощ не пішов, закопуємо ножі. Інколи це працює.Через пандемію кожен продакшн переносив зйомки й витрачав багато грошей. Не менш як рік знадобиться індустрії, щоб вийти на докарантинний рівень.