Голосувати за незалежність людей підштовхнув фільм про Голодомор. Згадуємо українське кіно 1990-х

Спецтема: 30 років Незалежності "1990-ті – цікаві роки, в яких мало кінематографа, але є просто надзвичайне кіно. Більшість із найкращих тогочасних фільмів гостро говорили й розмислювали про те, що відбувається тут і зараз з українцями та Україною. На межі або вже після державного виходу з тюрми народів СРСР. Варті того, щоб їх побачити і на себе подивитися", - каже кінознавець Володимир Войтенко.До 30-річчя Незалежності України пригадуємо десятку найвизначніших стрічок кожного десятиліття. Повертаємося в 1990-ті."Розпад" – реж. Михайло Бєліков, 1990 рікФільм спільного виробництва із США належить ще до совєтського часу. Перебуває гостро на межі, але й говорить про речі, які на межі. Про одну з найбільших світових катастроф, яка відбулася не так давно – аварію на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року. Багато хто називає її подією, з якої почав руйнуватися, розпадатися Радянський Союз. Назва вбирає в собі багато. Це розпад суспільства, правил і законів, які були на цій землі тривалий час. Ніби з 1922-го, коли заснували СРСР. А взагалі – десь із 1917 року. Стрічка розповідає про одну родину, навколо якої відбуваються трагічні події. У страшному сні такого не придумаєш. Кіно мистецьке. Можливо, не найвишуканіше, але психологічно й соціально потужне.

"Голод 33" – реж. Олесь Янчук, 1991 рікІнший фільм, який теж знімався ще в Радянському Союзі. Але не на державні гроші, а народні. Скидалися усі – і прості люди перераховували гроші, і великі господарства. Наприкінці 1980-х - початку 1990-х вже було до певної міри розвинене приватне підприємництво, наскільки це дозволяли закони.Стрічка розповідає про одну з найболючіших подій, найбільших трагедій в історії не тільки України, а й світу — Голодомор. Не всі хочуть це усвідомлювати й оцінювати, зокрема Росія, яка гарно почувається правонаступницею СРСР.Картину зробили за мотивами повісті про цю біду "Жовтий князь" письменника-емігранта Василя Барки. Серед сценаристів — Лесь Танюк, одна із знакових фігур шістдесятництва і 1990-х у театрі й кіно. Режисером був Олесь Янчук, що нині вже не один рік директор Кіностудії імені Довженка, яка, на жаль, але й закономірно, відживає своє у нових умовах. Також очолює Спілку кінематографістів, якій теж непросто, як і всім українцям.Фільм чорно-білий з одним кольоровим фрагментом наприкінці. Коли люди насправді гинуть, вони ніби потраплять до якогось раю. Стрибають у майбутнє, а яке воно буде – неясно.Стрічку показали на телебаченні напередодні Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991-го. Мабуть, підштовхнула людей, що сумнівалися, чи голосувати за державну незалежність. До певної міри взяла участь у тому, щоб згуртувалися в останній момент. І вони таки згуртувалися. 90 відсотків віддали свої голоси, що маємо бути самостійними. Як нам було і є самостійними — ми це переживали 30 років. І це все переживало й українське кіно. Почало власне з фільму Янчука. І всього українського народу, що вистраждав це своїми життями і коштами, які дали на створення стрічки.

"Кисневий голод" – реж. Андрій Дончик, 1991 рік1991-го побачила світ ще одна стрічка, яка говорить про наш непростий шлях кожного і всіх разом до себе. Це спільне виробництво з Канадою. Створили за армійськими оповіданнями одного з найцікавіших українських письменників Юрія Андруховича.Розповідає про те, як готуючись до демобілізації так звані "діди" в армії хочуть познущатися з молодих військовослужбовців. А так часто було, якщо не завжди. Більшість молодих завжди покірно терпить. Зрозуміло, чому – від слабкості. Різної – і фізичної, і психологічної, що ти щойно потрапив до нового незнаного світу. Адже в армії багато обмежень. Це по суті один із виявів тюрми.Вже покійний Тарас Денисенко грає одного з молодих - рядового Білика. Він відмовляється терпіти. І позиціонує себе як українця. Хоче тільки українською розмовляти. А в совєтській армії, ясне діло, що "язык межнационального общения – русский". Сержант із теж промовистим прізвищем Кошачий каже Білику: "Я тебе чіпати не буду. Такі, як ти, тут самі вішаються".Це трагічна історія. І Білика, і Кошачого, і власне нас. Це про українців у передчутті своєї незалежної держави та про те, навіщо вона їм.Денисенко отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на Міжнародному фестивалі у грецьких Салоніках. А фільм – приз асоціації італійських кінокритиків на Венеційському кінофестивалі."Енеїда" - реж. Володимир Дахно, 1991 рікВ основу повнометражного мультфільму лягла "Енеїда" Івана Котляревського, з якої розпочиналася українська література. Створювали три роки. Замовив московський "Союзтелефільм" для студії "Київнаукфільм", на основі якого потім постала "Укранімафільм". Робили російською мовою. А виключно з ініціативи самого режисера Володимира Дахна та редактора фільму Тадеуша Павленка – українською також.Робота має свої недоліки, трохи статична. Але етапна. Після того мало зняли в Україні анімаційних повних метрів.

"Липневі грози" – реж. Анатолій Карась, Віктор Шкурін, 1992 рікВажлива неігрова картина складається з двох частин – "Страйк" і "Вихід". Присвячена двом безпрецедентним за масштабами хвилям шахтарських страйків у ще совєтському Донецьку в 1989-му й 1990-му роках. Взяли участь кількасот тисяч гірників. Ці надзвичайні тоді події вважають вагомим фактором в історії краху радянської комуністичної системи. Зупинилася робота понад 100 шахт. Вже десь за тиждень після початку стали предметом спеціального телевізійного звернення тодішнього керівника СРСР Михайла Горбачова. Представників страйку запросили на переговори до Москви, де їхні вимоги тимчасово задовольнили.Паралельно з цим знімали фільм режисери Анатолій Карась та Віктор Шкурін, які самі з Донеччини. Про страйк і про те, як люди важко живуть на Донбасі. Стрічку помітили, здобула Шевченківську премію.Треба пам'ятати, що страйкарі поряд зі своїми вимогами зрештою навіть висунули вимогу державної незалежності України. Це там, у тому самому Донецьку, з яким сталося те, що сталося в 1993-1994 роках і відбувається зараз. А більшість подій у фільмі відбуваються під будівлею обласного комітету комуністичної партії. Під тією самою, де до 2014 року розташовувалася Донецька облдержадміністрація і з захоплення якої почалася так звана ДНР, з якою досі, як і з ЛНР, маємо ті самі проблеми. Смерті з обох боків, невизнані псевдодержавні утворення й російську воєнну і людську підтримку війни. І ані ми, ані світ не знає, що з цим робити."Цвітіння кульбаби" – реж. Олександр Ігнатуша, 1992 рікФільм про злам системи СРСР зняв на студії Довженка тоді відомий театральний актор Олександр Ігнатуша. Розповідає про сільського парубка Юрася, який вийшов із в'язниці й не може пристосуватися до нових умов життя.Після звільнення герою кажуть, що він не має відлучатися, бо на випробувальному терміні. Повинен щодня приходити до дільничного і засвідчувати, що на місці. А він молодий хлопець, в якого багато інтересів. Додому повернувся, а йому тюрма продовжується. Проти неї протестує. А його переслідує міліція, намагається затримати.Наприкінці стрічки слідчий сидить у себе вдома й чує, як зачитується Акт проголошення незалежності України. Розпочинається зовсім інше життя. Яким воно буде конкретно для Юрася – важко зрозуміти. Але так чи інакше стосується його долі.Це кіно про важливий переламний момент. Коли залишаються рештки старої влади, що вже згнила по суті, як і весь СРСР. І коли хочеться чогось нового."Співачка Жозефіна та мишачий народ" – реж. Сергій Маслобойщиков, 1994 рікМистецький фільм, хоча й не без філософського і соціального. Це дебютний повний метр надзвичайно талановитого режисера, актора, графіка та сценографа Сергія Маслобойщикова. Зняв кіно у приміщенні Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Переосмислив твір Кафки.Актриса, дружина Маслобойщикова Алла Сергійко грає Жозефіну, яка живе у своєму ніби неіснуючому, ілюзорному світі театру й музики. Щиро вважає, що спів – це влада. І таким чином захищає свій народ.Згодом приходять варвари зі сходу та півночі. Кочові народи хочуть загарбати й поживитися. Вони руйнують уявний світ. Це метафора світу мистецтва й духовного та світу матеріального. Вони завжди є в конфлікті. І в кожного з нас всередині, і в Україні як державі. З цим маємо жити, розбиратися, аналізувати. Стрічка буде універсальною й важливою, що б не траплялося з нами й нашим суспільством. "Шамара" – реж. Наталія Андрійченко, 1994 рікЩе один фільм, який резонує те, що відбувалося на початку 1990-х. Але через зображення епідемії холери на півдні України в 1970-х. Наталія Андрійченко – цікава творча постать. На жаль, склалося все так, що після дебюту вона більше не знімала повнометражних фільмів. Але цей розповідає багато про що. Про те, як проста людина шукає щастя. І як може поводитися у критичних ситуаціях, на межі.Це трагічна історія. Шамара – так називають головну героїню Зіну Шамаріну. Ховає романтичні почуття до свого чоловіка-в'язня, який одружився з нею, щоб уникнути суворого покарання за її зґвалтування.Головну роль виконала непрофесійна акторка Ірина Цимбал. На Київському кінофестивалі "Молодість" отримала приз за найкращу акторську роботу від Французького культурного центру. Щоб бути виразним виконавцем – не обов'язково мати якусь школу. Людині може бути достатньої своєї харизми, характеру, особистості, яку видно на екрані. Тоді здатна зіграти найсильніші ролі.

"Фучжоу" – реж. Михайло Іллєнко, 1994 рікНа початку 1990-х, як і протягом усього останнього століття, було багато хвиль міграцій. Українці виїжджали на інші землі, шукали долі за океаном. Там була можливість. Там їм давали землю. І вони могли бути хазяями.Мрійливий фільм із повною назвою "Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди" дивиться і назад, і вперед. Зняв режисер Михайло Іллєнко. Він наймолодший із братів Іллєнків, які багато зробили для та в українському кінематографі, починаючи з 1950-х і аж до сьогодні.Це фантазія про українців, які мандрують. Колись припливли до Америки й там отаборилися і стали в основі канадської держави. Це спроба зазирнути на українців десь в інших світах. І подумати, чому нам вдається там, а не тут. Це була така мрія – давайте будемо робити себе самі. Може, коли ми тепер господарі держави на своїй землі, то зможемо зробити життя своє та ближніх цікавішим, заможнішим, талановитішим.Головну роль виконав Тарас Денисенко. Також зіграли виразні актори Богдан Ступка, Богдан Бенюк, дебютантка Іванна Іллєнко.

"Як козаки" – реж. Володимир Дахно, Тадеуш Павленко, 1967-1995 рокиЦя найуспішніший український анімаційний серіал за всю історію. Виходив протягом 28 років. Починався фільмом "Як козаки куліш варили" 1967-го. У наступних серіях вони у футбол грали, наречених із турецького полону визволяли, сіль купували, на весіллі гуляли, мушкетерам допомагали, інопланетян стрічали, олімпійцями ставали. І от нарешті 1995-го вийшла остання стрічка "Як козаки в хокей грали" - єдина, знята після розпаду СРСР.Це був популярний і важливий серіал. Один із питомо українських кінотворів у часи, коли такого зазвичай не дозволяли. Образи центральних персонажів Грая, Око і Тура уособлювали різних за характером і поставою українців. У дев'яти серіях їздять по всьому світу та утверджують українське. Не як якесь загумінкове, а як головне. Завдяки цьому одразу ж у глядачів виявляється певна гордість за себе, за нас гуртом, за наше українське. За цим постає народ.Вага кіномистецтва – нести людям підтримку та ідею. Щоб пишалися собою, знали, хто вони такі, своє минуле та себе зараз. Козаки – це наша історія. Тоді навіть була одна з українських держав, хай вона інакше називалася - Військо Запорозьке. Козаки – це ж ми. Ми їхнє продовження. Тож вони недарма все це робили – йшли на ворога та захищали свій рід від тих, хто приходив на нашу землю непрошений.

"Ювілей Незалежності дає нам можливість подивитися на минуле свого кінематографа, оцінити нинішнє і зазирнути в майбутнє, - додає Володимир Войтенко. - Фільми 1990-х виходили з того попереднього кінематографа радянських часів. З усіма болячками, проблемами і неможливими для екранізації темами. Але процес все одно продовжувався.У 1990-х вже закінчувався Совєтський Союз, і починалася незалежна Україна. Але не було розуміння у людей державних про те, що кіно – це щось більше, ніж заробляти гроші. Що це про доступне для широкої публіки самоусвідомлення, розуміння і показування себе у світі – хто ми й навіщо ми".