На думку Мусліма Чеберлоєвського війна Росії проти України триватиме ще довго. Путін не задовольниться ні Донбасом, ні Кримом
Командир батальйону ім. Шейха Мансура Муслім Чеберлоєвський: Путін – безбожник, він піде до кінця
Чеченські добровольчі батальйони воюють на боці України з 2014 року. Один з таких – імені Шейха Мансура. Його командир Муслім Чеберлоєвський приїздить на розмову з «Главкомом» у супроводі охорони. Зустрічаємося на одному із розбомблених росіянами об’єктів поблизу Києва. Чеченські добровольці приїхали на зустріч на позашляховику, озброєні автоматами, готові будь-якої миті виїхати на бойове завдання.
На формі Чеберлоєвського – шеврон з двома написами: «Україна» і арабською – «Бог єдиний», як переклав чеченський комбат.
Для Чеберлоєвського шокуючі дії росіян в цій війні не стали несподіванкою – він каже, що терор і звірства проти мирного населення Росія чинила й під час двох чеченських кампаній. Порівнюючи війну Росії проти України з війнами проти Чечні, комбат вважає, що найтяжчі дні ще попереду. «Путін – безбожник, йому втрачати немає чого і він піде до кінця», – каже Муслім Чеберлоєвський і саме тому, за його словами, війна може бути затяжною і виснажливою.
В інтерв’ю «Главкому» командир чеченських добровольців розповів, на що готовий піти Кремль, в чому полягає роль кадировців і чому вони не досягли ніяких успіхів.
«Росіяни намагатимуться взяти Київ будь-якою ціною»
Чи стала для вас несподіванкою умовна пауза у наступі Росії? Чого росіяни добиваються перегрупуванням військ з півночі на схід?
Росіяни завжди так роблять. Коли вони десь не справляються і їм важко, вони ідуть на переговори, на якісь там перемир’я і перегруповуються – підвозять боєприпаси, роблять ротацію, готуються. А потім завдають несподіваного удару. Жодному їхньому слову вірити не можна. Нам треба ще з більшим завзяттям готуватися і бути готовими до будь-яких ситуацій і поворотів у цій війні.
Чи відмовилися росіяни від намірів взяти Київ?
Я думаю, що від Києва вони не відмовилися. З такою ганьбою вони просто так не змиряться. Хоча нормальні люди могли би і змиритися: не потягнули, то нічого. Але Путін і його команда кровожерливі, підлі, у них немає нічого людського. Вони будуть пробувати взяти Київ будь-якою ціною.
Якщо навіть наземними операціями у них не вийде, спробують обстрілювати здалеку ракетами, бомбити.
За даними американської розвідки, друга фаза війни може стати більш кровопролитною, бо росіяни підводять до України багато нових сил. З іншого боку, Росія втратила чимало військових і техніки за минулі півтора місяця. Є думка, що це були найбільш боєздатні підрозділи. До чого готуватися?
Вони найкращих ще не відправили. Поки відправляли звичайних солдатів, звичайну техніку, звичайні радянські БМП, БТРи тощо.
Стосовно планів, можливо, на якийсь час вони залишать спроби взяти Київ і укріплюватимуться на захоплених територіях: Донбас, Бердянськ, Мелітополь.
Або почнуть діяти жорсткіше. Того, що ми пройшли за дві чеченські війни, коли вони розбомбили увесь Грозний і усю Чечню, на території України ще не було. Єдине, що можна з цим порівняти – Маріуполь і Харків.
Росіяни нічого чітко не планують, не жаліють своїх солдатів, їхнє командування ставиться до них так само, як і до супротивника. Безжалісно кидають у найбезглуздіші операції, знаючи наперед, що їх всіх там знищать. Така стратегія – завалити супротивника своїми трупами і грудами металу. На це в них розрахунок.
Чи є різниця в задачах, які ставить командування підрозділам ЗСУ та іноземним добровольцям?
Звичайно. Армія стоїть на позиціях з важким озброєнням: танки, гармати тощо. А у нас джипи і ручна переносна зброя. Ми так звикли – першу чеченську війну таким чином пройшли і, з божою допомогою, виграли.
Ми весь час пересуваємося, ведемо розвідувально-диверсійну роботу, влаштовуємо засідки, мінуємо, партизанські дії проводимо.
2014 року ми з Ісою Мунаєвим створили батальйон імені Джохара Дудаєва, а через два-три місяці ще батальйон імені Шейха Мансура. Так ми розділились. Іса Мунаєв пішов в луганському напрямку, потім загинув під Дебальцевим. Ми пішли в донецькому і відтоді перебували на Донеччині. Невдовзі після повномасштабного нападу нас викликали під Київ і ми ці півтора місяця перебуваємо тут.
«Чеченці воюють по всій Україні»
Скільки всього чеченських добровольців беруть участь у війні на боці України?
Я точну кількість не можу знати, тому що і чеченців, і кавказців багато в різних добровольчих батальйонах. Служать і в ЗСУ офіційно, в тому числі з нашого батальйону кілька людей перейшли ще у 2017-2018 роках.
По всій Україні, в кожній області є чеченці, які воюють в теробороні.
Все ж, про яку чисельність йдеться? Тисячі?
Декілька сотень.
В інтерв’ю «Главкому» очільник уряду Ічкерії за кордоном Ахмед Закаєв розповів про проблему залучення чеченських добровольців, адже законодавства багатьох європейських країн, чиїми громадянами вони є, прямо забороняє таку діяльність. Наскільки це важливо для вас?
Тоді йшлося про більші масштаби, про тисячі людей. У нашому випадку це може бути якийсь конкретний договір. Багато хто на нього чекає, ми хочемо, щоби все було на законних підставах. Щоби не сталося як після 2016 року, коли ФСБ хотіла очистити Україну від чеченців, не дати нам приїжджати і допомагати (у 2018 році Україна екстрадувала до Росії Тимура Тумгоєва. Офіційний Київ тоді заявляв, що Тумгоєв не брав участь у боях за Україну, натомість воював у Сирії на боці «Ісламської держави» – «Главком»).
«Воювати за Росію відправляють тих, хто завинив перед Кадировим»
Наскільки затягнеться ця війна?
Не скоро ця війна закінчиться. Тоді, коли будуть зміни всередині самої Росії. Поки вони не відбудуться, війна не завершиться і тут.
Росія під дією санкцій слабшатиме, але питання – наскільки швидко це відбуватиметься.
Чи є вірогідність, що Путін зменшить фінансування Кадирова і це збільшить напруження в Чечні?
Я точно знаю, що Путін даватиме їм всі гроші, навіть якщо це будуть останні для Росії гроші, щоби підтримка звідти не ослабшала.
Але Кадиров і кадировці не виправдали його надії, видно, як вони забуксували, хоча їх рекламували як крутих, непереможних і безстрашних, мовляв всі мають тікати і здаватися, коли вони наступають. Та вся ця реклама лопнула в Україні.
Скільки кадировців прибуло в Україну з початком повномасштабної війни, скільки залишилося, які в них задачі?
Звучать цифри, що і 5 тисяч, і десять. Але найближче своє оточення, звичайно, Кадиров не відправив сюди і не відправить. Вони приїхали, пофоткалися і втекли. А воювати сюди відправляють строковиків і тих, хто завинив перед владою Кадирова, випускають ув’язнених, ставлять їм якісь умови й відправляють сюди. Тому вони і буксують.
Для вас особисто Кадиров – це хто?
Звичайний зрадник. Як Янукович, Азаров, Пшонка. Не такого масштабу, звичайно. Ці були при владі, а він був ніким, його просто Путін зробив, поставив на посаду і роздув.
Чи правда, що кадировці були під Гостомелем і Маріуполем і найбільші звірства чинили саме вони?
Я не думаю, що кадировці, хоч вони зрадники і вороги, настільки низько впали, щоби вбивати звичайних цивільних людей. Так, вони будуть жорстоко вбивати воїнів з «Азова», «Правого сектора», інших патріотів України. А тупо розстрілювати цивільних, як в Бучі це робили росіяни, – ні. Все ж таки вони вихідці з Кавказу, є в них якась повага до мирних людей, до жінок… Росіяни під час зачисток у нас робили те саме, що вони роблять тут. Просто тоді у нас не було інтернету, телефонів, щоби усе це сфотографувати, зафільмувати.
Ви маєте на увазі розстріли зв’язаних людей, насильство, катування?
Це все ми проходили в обох війнах. Хочуть вони таким чином залякати, чи задоволення від цього отримують, я не знаю. У наших селах цивільних людей вони так само розстрілювали, сміючись кидали гранати в підвали, де були жінки з дітьми.
«Кадировці кажуть, що шукають нас. Але ми їх жодного разу не бачили»
Це правда, що кадировці ідуть за російськими строковиками і розстрілюють тих, хто відмовляється наступати?
Підтвердити, що розстрілювали, я не можу. Але вони точно гнали перед собою російських солдатів, тому що ні під Києвом, ні поблизу Бучі, ні в Броварському напрямку, ні в Сумському, ми не бачили кадировців попереду. Хоч ми й хотіли зустрітися з ними, та ми їх не бачили. Спереду йдуть звичайні російські солдати на звичайній радянській техніці. А от вже за ними, на відстані 50-100 кілометрів ідуть кадировці і якісь російські спецвійська.
У перехопленнях розмов ворога ми чуємо, що останні потім «ідуть на зачистку». Тобто ходять, як вони це називають «визволеними» селами і мародерять, знімають відеоролики, стріляють по порожніх будинках.
Кадировці з вами якось зв’язуються, передають повідомлення?
Звичайно, говорять: мовляв, де ви, ми вас шукаємо. Ну, хіба що нам самим треба заходити до них в тил на 50-100 кілометрів, щоби вони нас побачили. Таких можливостей у нас поки немає. Якби вони вийшли на передній край, то ми могли би зустрітися і довести одне одному, хто чого вартий. Якщо вони так бажають зустрітися з нами, у них є така можливість.
Ми бачимо десятки відеороликів, які записує Кадиров і його бійці. Для чого вони це роблять?
Для залякування. Їх же розкручували по всій Росії, що кадировців всі повинні боятися, вибачатися. А тут, бачите, не склалося…
Якби були чесні вибори, то за Кадирова і Путіна проголосували би 2% вихідців із Чечні, не більше. Чечня воює з Росією 400 років і це все передається з покоління в покоління, і ця війна продовжується і сьогодні. Всю Чечню вони ніколи не упокорять і ніколи не втихомирять.
Чи був для вас несподіванкою початок повномасштабної війни?
Ніякої несподіванки не було, ми знали і чекали. Інакше би просто поїхали звідси. Ми це говорили і СБУ, і військовим, і цивільним. Всім, хто з нами контактує говорили, що буде напад. Що не закінчиться на цьому, навіть якщо Луганськ, Донецьк і Крим їм залишити і з цим змиритися, все одно вони не дадуть Україні спокій. Але нам не вірили.
Полк «Азов» заявляє про застосування росіянами хімзброї в Маріуполі. Цю інформацію поки не підтверджено. На ваш погляд, чи може Росія на таке піти у більших масштабах?
Не виключено. Вони не змиряться з поразкою, з невдачею під Києвом. Можуть застосувати хімзброю, як вони це в Сирії і в Чечні, тому до всього треба бути готовими
Розслаблятися рано, війна ще не закінчена, не видно навіть середини.
Маріанна Присяжнюк, Михайло Глуховський, «Главком»