Потребували гемодіалізу: українські медики врятували життя пацієнтам з Харкова, Сум і Чернігова

З трьох німецьких центрів гемодіалізу в Україні два перебувають у гарячих точках – Харків та Чернігів.

Деякий час в них не було електрики та водопостачання, без яких гемодіаліз неможливий.

Як працювали центри у пеклі та куди евакуювали своїх пацієнтів?.

Андрій Тихоміров з Харкова розповів, що переїхав до Черкас, аби врятуватися від російських обстрілів і щоб вижити.

Чоловікові тричі на тиждень потрібен гемодіаліз.

Але через постійні ракетні та бомбові удари ворога діставатися зі свого мікрорайону до клініки було ризиковано.

– Я на Салтівці живу, – розповів Андрій Тихоміров.

-Обстрілювали сильно, у мене скло повилітало у квартирі.

Потрібно було їхати.

Переживали, звісно.

Від цього життя залежить.

Перші три тижні повномасштабного російського вторгнення клініка у Харкові працювала навіть під обстрілами.

Задля безпеки хворих довелося лишати там на ніч.

Але коли стало геть нестерпно, пацієнтів евакуювали до Львова.

Укрзалізниця виділила окремий вагон у потязі.

У Чернігові, де теж працює такий центр, ситуація була в рази складнішою.

Місто опинилося практично в облозі.

Зелених коридорів не було.

Пацієнти отримували процедуру в облаштованому підвалі під будівлею клініки, там разом із персоналом і їхніми родинами жили понад 70 людей.

– Останній тиждень до евакуації не було світла і води і наші пацієнти опинилися на межі виживання, – розповів медичний директор ТОВ Фрезеніус Медикал Кер Україна Володимир Новаковський.

– Тому що півтора-два тижні вони без діалізу не можуть існувати, помирають.

Тоді з допомогою обласної влади і волонтерів таки вдалося організувати транспорт і, попри небезпеку, манівцями вивезти людей до Києва.

Ця дорога життя у 140 км тривала понад дев’ять годин.

Наступного дня цей шлях ворог щільно обстріляв, але пацієнти з родинами вже були в безпеці,- у Черкасах.

– Довелося дуже швидко вирішувати, приймати рішення в таких умовах, тому що це процедура, без якої пацієнти жити не можуть, – зазначила лікар-нефролог Таїсія Ткаченко.

Працювати тоді персоналу в цьому центрі довелося в три зміни і без вихідних.

Через комендантську годину тривалість процедури доводилось скорочувати.

До 24 лютого в клініці обслуговували з півтори сотні пацієнтів.

З евакуйованими додалася ще сотня.

Але допомогли всім.

– Нам привезли нові апарати, ми відкривали нові зали там, де раніше не були задіяні, – продовжила розповідь Ткаченко.

– Взагалі в нас клініка на 240 людей, але ми лікували навіть більше.

Для пацієнтів, які виїжджали, написали супровідні листи, аби їх змогли прийняти в інших нефрологічних центрах.

Онлайн консультували фахівці з різних регіонів.

Рятувало і те, що в черкаському центрі було вдосталь медикаментів.

Мали свої запаси, а ще гуманітарна допомога партнерів з-за кордону.

Тут навіть ділилися препаратами з іншими лікарнями.

– І німецькі і американські колеги у захваті від того, як героїчно медсестри і лікарі і технічний персонал у клініках виконували свої обов’язки без жодного пафосу щоденно під обстрілами, забираючи по території міста людей, довозячи їх в центр, – розповів генеральний директор ТОВ Фрезеніус Медикал Кер Україна Роман Шурдук.

Нині робота центру в Черкасах стабілізувалась.

Поки тут лишаються пацієнти Харкова і Сум.

У Чернігові, попри те, що будівля постраждала, медзаклад відновив свою роботу.

У Харкові це ще досі небезпечно.