Паніки і страху немає: як живе Криворізький район під щоденними обстрілами

Криворізький район, що на Дніпропетровщині, нині найнебезпечніше місце в області.

Тут щоденно не припиняються ворожі обстріли прикордонних з Херсонською областю населених пунктів.

Російські війська гатять по цивільному населенню та приватних будинках з артилерії забороненими касетними та фосфорними боєприпасами – ними буквально засіяні поля, лісосмуги та навіть житлові райони.

Лише за три місяці повномасштабного вторгнення піротехніки знищили понад 2 тис.

нерозірваних боєприпасів.

І, попри небезпеку, люди відмовляються покидати рідні домівки та першими зустрічають тих, хто на велосипедах та пішки йде з Херсонщини.

Звідти, де українські військові метр за метром відвойовують наші землі.

ЧитайтеВСУ подошли к Херсону на 15-18 км - Арестович.

Начальник Криворізької районної військової адміністрації Євген Ситниченко говорить, що паніки чи страху немає.

Натомість є чітке розуміння що робити, коли та як.

Вже по обіді 24 лютого тут, у Криворізькому районі, була чітко налагоджена робота.

Всі служби розуміли, які напрямки потрібно підсилювати, зокрема оборонні та соціальні.

— Розвантажували фури гуманітарної допомоги – передавали і військовим, і тим цивільним, хто цього потребував.

Не було важко, навіть втоми не відчували, — пригадує Ситниченко.

Кінець березня-початок квітня стали переломними для Криворізького району.

Саме тоді ворог вперше почав масовані обстріли прикордонних з Херсонщиною населених пунктів.

Діставали до Апостолівської та Широківської громад, але найбільше гатили по Зеленодольській.

Тоді влада відразу налагодила евакуацію – одночасно виїхали 70% місцевих жителів.

— Найбільш інтенсивні та масовані обстріли почалися в середині квітня та на початку травня.

Протягом останніх днів взагалі по кілька разів на добу.

Є постраждалі, є й загиблі.

Вони гатять по спальних районах, приватних володіннях.

Неодноразово прицільно б’ють навіть двічі по одному і тому самому об’єкту.

Та з часом люди звикли та навчилися жити в особливих умовах.

Тож потроху почали повертатися – в громадах знову вирує життя, — говорить начальник Криворізької РВА.

За його словами, через страх підійти до українських військових ворог гатить з далекобійної зброї.

В хід йдуть РСЗВ, Урагани та Смерчі, які б’ють за 100 км.

— У нас по території повністю зруйновано або пошкоджено близько 200 будівель.

Це приватні оселі та багатоповерхівки.

Окрім пошкоджених будинків, дуже багато клопоту з відновленням ліній електро- та газопостачання – після кожного обстрілу осколки буквально знищують їх, тож на допомогу приходять комунальники.

Це наш окремий рід військ.

За лічені години вони відпрацьовують пошкоджені об’єкти, — пояснює Євген Ситниченко.

Та найбільша небезпека – нерозірвані боєприпаси.

Після масованих ворожих обстрілів снарядами буквально всіяні поля та житлові райони.

Головна проблема розмінування – найбільше касетних зарядів, ствольної артилерії та ракет Ураганів і Смерчів.

Від таких ворожих “подарунків” тут, в Криворізькому районі, і гинуть люди.

Інколи після масованих обстрілів вибухотехніки не встигають розміновувати території.

За три місяці повномасштабного російського вторгнення лише в цьому районі знешкодили понад 2 тис.

ворожих снарядів.

— Це такий заряд невеликий.

Він дуже блискучий та, звичайно, привертає увагу.

Вилітає ця ракета, їх розсипає по 400 штук, і якщо вони не детонують в повітрі, бо застарілі, боєприпаси падають на землю цілими.

І ось це – найбільша проблема.

Люди підіймають ці нерозірвані снаряди, і вже є загиблі: батько з сином та ще один чоловік.

Якось ми навіть заборонили людям виходити із будинків до особливого розпорядження.

Нерозірваних боєприпасів було так багато, що вибухотехніки не встигали працювати, — наголошує Ситниченко.

Криворізький район став і місцем прихистку сотень людей, які вимушено під обстрілами та з окупації тікали від російських “визволителів”.

Нині тут проживають 6 тис.

переселенців, найбільше людей – з Херсонщини.

З однієї області в іншу вони виїжджають на велосипедах та навіть долають кілометри пішки.

Першими їх зустрічають у Зеленодольській громаді.

Людей реєструють та надають всю необхідну допомогу.

— Таким людям найголовніше надати не просто матеріальну допомогу, а й психологічну – як дорослим , так і дітям.

Щоденно ми чуємо страшні історії їхнього життя в окупованих селах.

Ми знаємо, з якими звірствами зіштовхнулися українці.

Ми їх стабілізуємо емоційно та повертаємо до спокійного життя.

Саме тому в Криворізькому районі панує спокій, а настрій тільки на перемогу.

Ми на своїй землі.

Ми – українці – вільна та сильна нація, яку ніхто і ніколи не здолає, — переконаний голова Криворізької РВА.

Читайте"Лучше умереть от взрыва, чем видеть, как умирает от голода ребенок”: история женщины, выжившей в Мариуполе.