Путін і Кім уклали таємний пакт, чи доєднається до диктаторів Сі? Інтерв’ю з дипломатом Левченком

12 вересня на Далекому Сході Росії тет-а-тет поспілкувалися два диктатори – глава Кремля Володимир Путін та очільник Північної Кореї Кім Чен Ин. Останній прибув на місце зустрічі на броньованому спецпотягу, в якому провів майже добу. Вочевидь, привід для поїздки був дійсно дуже вагомим. Відсутність у програмі візиту такого пункту, як пресконференція, ще більше підтверджує версію, що Путін та Ин говорили про військові речі – щонайменше, про військову допомогу для країни-агресора, щонайбільше про створення таємного союзу.

Хто може доєднатися до цього "клубу токсичних диктаторів"? Який бік обере Китай? Чи має демократичний світ відповідь на таке можливе об’єднання? Своїми думками з цього приводу в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL поділився український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.

– 12 вересня відбулась зустріч Кін Чен Ина з Путіним, один диктатор поїхав до іншого. Ці двоє говорили тет-а-тет, пресконференції не передбачалося. Озвучуються версії, що могли обговорюватися теми постачання Росії зброї. За вашими оцінками, чи наважиться північнокорейський диктатор відкрито підтримувати зброєю російського диктатора? Якщо так, чим це може йому загрожувати?

– Відомо, що Кім Чен Ин поїхав до Росії броньованим потягом, ця подорож була досить тривала. Отже, це не лише для того, щоб просто засвідчити свою комплементарну повагу Путіну тощо. Очевидно, що розмови були серйозними.

США попередили про небажаність того, щоб Північна Корея постачала озброєння Росії, адже це принесе їй додаткові санкції. Між тим, прессекретар Кремля Пєсков відповів, що це не справа США – давати комусь рекомендації та втручатися в процес переговорів інших сторін.

Тому очевидно, що там домовлялися про серйозні речі, мабуть, військового характеру, тому що пресконференції не було. Адже на ній треба було сказати, про що домовлялися. Є дуже велика небезпека того, що Північна Корея піде на те, щоб постачати Росії необхідні їй боєприпаси чи якісь види озброєння.

– Чи може між цими двома диктаторськими режимами буде створено певний альянс на противагу західному демократичному світу? Чи є небезпека того, що до цих двох диктаторів приєднаються й інші диктатори?

– Так, така ситуація не виключена. Про це не будуть відкрито говорити, тому що це виклик усьому демократичному світу й міжнародній спільності. Якщо такий пакт і буде, то він буде таємним. Тому, можливо, цей союз буде оформлений таємним документом, а раз туди поїхав глава північнокорейської держави, це дуже й дуже імовірно.

Чи буде ще хтось до них приєднуватися? Не виключено. Втім, враховуючи, що Північна Корея вже надто одіозна країна, важко сказати, хто ще може до них приєднатися. Росія опинилася у складній ситуації, їй треба хоч від когось мати конкретну допомогу. А інші країни калькулюють свої зиски – той самий Іран, Китай. Але приєднання до цього договору буде надто проблемним, зокрема, з організаційної точки зору, адже потрібно поділяти бачення цих диктаторських режимів того, як все відбувається в світі. А це бачення надто специфічне і надто розходиться з тим, про що йдеться в Статуті ООН та в чинному міжнародному праві.

– Якщо дійсно буде створений такий собі "клуб токсичних країн", на вашу думку, як буде готовий діяти демократичний світ, Захід? Яку противагу він може надати? Адже ми знаємо, що, незважаючи на високі цінності, його слабке місце – це надто повільні й надто обережні рішення.

– Передусім, все це відбувається на тлі російського вторгнення в Україну. Це головна тема. Це саме те, що штовхає Росію шукати собі хоч якихось союзників, бо навіть інші країни, з якими вона спілкується, відкрито стати на бік Росії не наважуються і вважають це непотрібним для своїх національних інтересів.

Зрозуміло, чому Північна Корея висловила свою готовність стати союзником Росії – вона фактично ізольована від світу. Тому Заходу треба протистояти не стільки Північній Кореї і її союзу з Москвою, скільки російській агресії. Якщо демократичний світ зверне на це ще більшу увагу і, нарешті, більш рішуче підтримає Україну, то поразка у війні Росії і буде тією відповіддю демократичного світу на ці намагання узурпувати частину нашої планети диктаторськими режимами.

– Питання щодо Китаю. Ця країна не взяла участь в останньому саміті Великої Двадцятки. На вашу думку, наскільки це негативний сигнал? Чи можна сказати, що Китай все більше наближається до путінського режиму і вже готується до його відкритої підтримки?

– Я не впевнений, що відсутність Китаю на саміті G20 – це сигнал підтримки Росії. Для неприбуття Сі Цзіньпіна на саміт могло бути багато причин – від стану здоров’я до поточної ситуації в країні, від певного розрахунку щодо того, чи є йому зараз сенс комусь відповідати на питання в присутності багатьох журналістів, з кимось домовлятися, з кимось говорити тощо.

З одного боку, ми бачимо конфронтацію між Вашингтоном і Пекіном. З іншого боку, ми бачимо, що США проводять активну дипломатичну роботу з візиту до Китаю держсекретаря, міністра, відповідального за економічний розвиток тощо. Отже, робляться певні кроки задля нормального вирішення ситуації в американо-китайських відносинах. Враховуючи, що йдеться про дві найвпливовіших країни світу, багато інших країн світу залежить від того, як піде цей трек відносин.

Не треба бути наївними і сподіватись, що Китай приєднається до якихось рішучих антиросійських дій. Нам треба працювати над тим, щоб він якомога менше був залучений до підтримки РФ. А йому доводиться це робити, оскільки є доволі високий відсоток і торгівлі, і економічних контактів Пекіну із Західною Європою і Північною Америкою.

Тому йти на конфронтацію з західним світом, при тому, що Росія ніяк не має успіху на фронтах України, мабуть, Пекін вважатиме поки що недоречним. А чим більше таких успіхів в України й чим більше поразок в Росії, тим більше Китай буде дистанціюватися від РФ.

– Останнє запитання – щодо фінансового боку проблеми. На жаль, ми бачимо, що путінський режим досі має ресурси на ведення агресивної війни. Адже російські нафта та газ мають свої ринки збуту, зокрема, в Китаї та Індії. Відомо також про те, що часто-густо західні санкції проти Росії обходяться. Як ви вважаєте, чи може бути ухвалено певне рішення на рівні міжнародної структури, тієї самої ООН, наприклад, яке б поставило крапку в цьому питанні, щоб диктаторський режим в Росії більше не отримував фінансових вливань?

– ООН – звісно, ні. Росія член Радбезу, отже, про це взагалі не може йтися. Санкції – політика невоєнного впливу на ситуацію в Росії. Ми бачимо, що Росія – хитра держава, яка обходить санкції через треті країни, дає їм заробити на тому, що через них іде постачання товарів Росії. Хоча ухвалюються рішення щодо вторинних санкцій по відношенню до третіх країн, які залучені в цих схемам.

Думаю, ця санкційна політика буде продовжуватися. Тому що вона демонструє бачення країн Заходу, що невоєнні методи теж важливі і мають спонукати до певної реакції. Всі вже перестали наївно сподіватися на те, що ці невоєнні методи змінять політику Росії.

Звісно, хотілося б, що цей тиск на РФ був набагато сильніший, але між тим ми бачимо, що певною мірою ця санкційна політика дошкуляє, шкодить РФ. Проте, схоже, що всі доходять такої точки зору, що для того, щоб припинити цю війну і повернути російську армію на московські болота і в Сибір, найважливіші не стільки санкції, скільки надання українській державі сучасної зброї, яка дозволить нам швидше закінчити цю криваву війну. Поразка Росії в цій війні буде свідченням того, що цивілізований світ переміг тиранію і агресію.

Отже, головне питання, навколо якого усе обертається – щоб закінчилася війна і щоб Україна в цій війні повністю відстояла свій територіальний і державний суверенітет.