Злочинці чи герої: що не так зі скандалом навколо українського ветерана Другої світової війни у канадському парламенті

22 вересня під час засідання парламенту Канади з нагоди візиту президента України Володимира Зеленського спікер Палати громад парламенту цієї країни Ентоні Рота окремо привітав 98-річного ветерана Другої світової війни Ярослава Гуньку, зазначивши, що він боровся проти росіян у роки війни.

Майже одразу стало відомо, що чоловік служив у дивізії СС "Галичина", що спричинило великий розголос та скандал. На адресу канадської влади посипалися звинувачення у прославлені нацизму. Єврейські організації Північної Америки, польські урядовці та звісно ж російські пропагандисти підняли такий ґвалт, що ніби саме один Гунька винен у страшних злочинах нацистів. Як наслідок – канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо приніс вибачення за такий крок, а Ентоні Рота взагалі подав у відставку.

OBOZREVATEL розбирався в тому, чи дійсно канадський українець міг бути причетним до військових злочинів, як і уся дивізія СС "Галичина".

Розвиток скандалу

Українець Ярослав Гунька, який вже дуже тривалий час проживає в Канаді, був у парламенті під час виступу там Володимира Зеленського.

"Сьогодні в нас у залі є українсько-канадський ветеран Другої світової війни, який боровся за незалежність України проти росіян і далі підтримує війська сьогодні, навіть у своєму 98-річному віці", – сказав на засіданні спікер Палати громад Канади Ентоні Рота. Після цього чоловіка оплесками привітала уся зала.

Зразу ж після цього канадська єврейська організація заявила про "глибоке занепокоєння" щодо вітання ветерана нацистської дивізії у стінах парламенту. Організація вважає, що підрозділ, в якому служив Гунька, брав участь у геноциді євреїв. Канадська група Центр у справах Ізраїлю та євреїв заявила, що глибоко стурбована вшануванням ветерана нацистської дивізії, який "брав участь у геноциді євреїв".

"Єврейська громада Канади твердо стоїть на боці України у її війні проти російської агресії. Але ми не можемо мовчати, коли відбілюються злочини, скоєні українцями під час Голокосту. Ми глибоко стурбовані визнанням канадським парламентом українського ветерана, який служив у нацистській військовій частині під час Другої світової війни, причетний до масових вбивств євреїв та інших людей і чиї злочини проти людяності під час Голокосту добре задокументовані", – йдеться у заяві.

Згодом своє занепокоєння ситуацією висловили і офіційні представники Польщі - про обурення заявив посол Польщі Вітольд Дзельський. Він озвучив звинувачення у нібито причетності СС "Галичини" до знищення поляків. 26 вересня міністр освіти і науки Польщі Пшемислав Чарнек у зв'язку з цим звернувся до комісії з розслідування злочинів проти польського народу.

У листі до Інституту національної пам’яті Польщі, органу, який досліджує та розслідує минулі злочини проти польського народу, Чарнек попросив "терміново перевірити", чи розшукують Гуньку за злочини проти поляків єврейського походження, додавши, що "ознаки таких злочини є підставою для звернення до Канади з проханням про його екстрадицію".

На час виходу матеріалу, результатів цієї перевірки польська сторона не надала та здається і не надасть.

Хто такий Ярослав Гунька

Народився чоловік в Урмані на Тернопільщині в 1925 році, тоді це була Польська Республіка. Вчився у гімназії в Бережанах і зараз є почесним громадянином міста.

У 18 років пішов добровольцем до 14-ї гренадерської дивізії СС "Галичина". У 1944 році Гунька був залучений до бойових дій проти військ Червоної армії на східному фронті Другої світової війни.

Після її завершення він оселився у Великій Британії та приєднався до Об'єднання українців. У 1951 році одружився з Маргарет Енн Еджертон, а через три роки подружжя емігрувало до Канади, оселившись у Торонто. Вони виховали двох синів. Після закінчення технічного коледжу Гунька працював в авіаційній промисловості, був інспектором авіабудівній компанії De Havilland. Станом на 2022 рік Гунька жив у Норт-Бей, Онтаріо, і їздив до Великого Садбері, щоб протестувати проти російського вторгнення в Україну.

Що цікаво, за словами самого Гуньки, його перша подорож в Україну була у вересні 1989 року. Звісно, це вже був час значних змін у Союзі, але ж КДБ ще досить ефективно працював, щоб пропустити військового злочинця на свою територію. Виходить, ніяких доказів та претензій радянські спецслужби до українця тоді не мали.

Йшли з патріотичних міркувань

Щоб хоч якось зрозуміти деякі мотиви, які спонукали Гуньку та таких як він українських хлопців, вступати до лав німецьких військ, наводимо його спогади часів дитинства та початку Другої світової війни:

"Одного дуже зимного дня у січні 40-го року, викликано одного хлопця і одну дівчину з кляси і два енкаведисти повели їх „під конвоєм" прямо до залізничної станції, де у вагонах вже були їхні родини, яких привезли вночі з сіл. Не знав я, що моя улюблена тітка і дядько Кобрин з Конюх зі своїми дітьми Стефою і Володимиром були також у тому поїзді (Стефа, моя ровесниця, померла тої зими коло Іркутська).

Це був перший показ опіки „батька" Сталіна над нами – перші ешелони „ворогів народу" на Сибір. Щоразу більша частина населення ставала „ворогами народу". За тими покотилися все нові і нові".

А це вже напередодні вступу до лав дивізії:

"Прийшов сорок третій рік. Думка про поворот тих звірів у людській подобі з червоною зіркою на лобі стала реальною. Час і події сказали, що прийшла черга на моє покоління іти слідами попередників. І пішло воно задля ідеї Соборної України. Наші дороги були різні – бо така то була доля нашого бездержавного народу. На поклик ОУН багато пішло в ряди УПА. Інші, на поклик Українського Центрального Комітету, пішли добровольцями до дивізії „Галичина". Ніхто з нас не питався, яка буде наша винагорода, яке наше забезпечення, чи навіть яке наше завтра. Ми відчували наш обов'язок до рідного краю – і пішли".

За згадками учасників тих подій, вступаючи до лав дивізії, українці розраховували створити першу власну цілісну дивізію (основну тактичну бойову одиницю сухопутних військ), яка стала б ядром української армії нового зразка. Планували отримати військову підготовку і зброю, необхідні для реалізації створення національної армії для боротьби за самостійну соборну Україну. Для цього одні українці вступали до лав Української повстанської армії (УПА), а інші — до дивізії "Галичина".

Зі свого боку, провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проєкт, який не буде служити українським інтересам, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою.

Мотивацію вояків, які зголосилися вступити до цього формування можна охарактеризувати цитатою одного із бійців: "Я воював не за німців. Ми боролися за незалежну Україну. Знаючи, що таке СРСР, навіть у думках не хотів, щоб червона наволоч топтала рідну землю. Належність до німецьких збройних сил зовсім не означала, що дивізійники поділяли ідеологію націонал-соціалізму.

Створення дивізії

Українська дивізія "Галичина", або 14-а гренадерська дивізія фронтових військ СС "Галичина", входила у склад військ "Ваффен СС" Німеччини у 1943–1945 роках і була військовим, а не каральним формуванням. Дивізія входила до структури не загальних СС, які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

Глава окупаційної адміністрації Галичини Вехтер зачитав маніфест, у якому з-поміж іншого зазначалося, дивізія створюється на принципі добровільності для боротьби з більшовиками.

З 19 квітня 1945 року перекомплектований підрозділ отримав новий статус і нову назву — Перша Українська дивізія Української національної армії.

Зауважимо, що за нацистським законодавством членами СС могли бути виключно особи, які мали бездоганне расове походження. Крім того, бажаною було також наявність у них так званої "арійської" зовнішності. Тому ані українці, ані представники інших "не арійських" національностей, які були призвані до підрозділів військ СС, "членами СС" не були та бути не могли.

У другій половині липня 1944-го на Львівщини відбувалася так звана Бродівська битва, участь у якій взяли вояки дивізії "Галичина". Німці вирішили залучити дивізійників до воєнних дій, незважаючи на те, що вони не завершили повністю навчання і не мали бойового досвіду для протидії Червоній армії.

Як наслідок дивізія була оточена та розбита. У результаті боїв під Бродами загинуло і пропало без вісті понад 7 тис. вояків дивізії "Галичина". Значна частина врятованих (понад 1,5 тис. осіб) поповнила ряди УПА.

Дивізія також брала участь у обороні Львова, а в березні 1945-го — в обороні Відня.

Заступництво римського Папи

Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. Нюрнберзький трибунал не визнав підрозділ винним у жодних воєнних злочинах.

У травні-червні 1947 року українські вояки були переведені в Англію, а через кілька місяців їх звільнили. Після 1948 року їх прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині й інших країнах.

Цьому сприяло те, що генерал "1-ї Української дивізії Української національної армії" Павло Шандрук мав зустріч із папою Римським Пієм XII, під час якої пояснив історію створення дивізії, її мету, за що вона боролася і чим відрізнялася від німецьких формувань СС. Тоді папа роз’яснював західним урядам, що дивізія була галицькою, а її вояки були колишніми підданими Польщі до 1939 року, тож не підпадали під ялтинську домовленість щодо репатріації. Це їх і врятувало від заслання до Сибіру.

Комісія Дешена

Майже за сорок років після Нюрнберзького процесу питання можливого обвинувачення дивізії "Галичина" піднімалося у Канаді. Тамтешній уряд на вимогу депутатів парламенту створив спеціальну комісію на чолі з колишнім суддею Дешеном, яка мала дослідити питання притягнення до відповідальності колишніх воєнних злочинців Рейху.

Комісія поставила за мету перевірити звинувачення висунуті єврейськими організаціями та радянським урядом і для цього необхідно було перевірити факти по кожній особі, де існували підозри у співпраці з нацистами.

Державна комісія, створена урядом Канади у лютому 1985 року для розслідування фактів можливої присутності у Канаді воєнних злочинців, в тому числі вихідців з України та країн Балтії, аналізувала архівні матеріали, проводила слухання та допит свідків у Канаді і Західній Європі. За понад рік своєї роботи комісія Дешена склала список із понад 770 осіб, серед яких було 217 колишніх членів дивізії "Галичина".

До вимог розслідувати це питання також приєднався Центр Симона Візенталя з Відня, який зокрема, стверджував, що колишні вояки дивізії Ваффен-СС "Галичина", які проживали на території Канади, скоювали військові злочини під час Другої світової війни — насамперед, знищували мирне населення, зокрема євреїв.

У кінці 1986 року згідно зі звітом комісії жоден з учасників Дивізії Ваффен-СС "Галичина" не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни.

Серед її головних висновків: висунення колективного звинувачення проти дивізії СС "Галичина" як групи — недоцільно, а сама участь у ній не є достатньою підставою для переслідування, усі члени дивізії пройшли перевірку перед еміграцією до Канади, звинувачення у військових злочинах проти дивізії СС "Галичина" не були доведені, не існує підстав для позбавлення громадянства Канади та депортації колишніх членів дивізії.

Не треба а ні героїзувати, а ні демонізувати

"Дивізія СС "Галичина" з самого початку формувалися як виключно загально-військове з’єднання, – говорить український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко. – Воно створювалося саме для дій на фронті у складі Вермахту і не виконували поліцейські чи каральні функції. До слова, з часом лише українці змогли вирватися з під опіки СС і з квітня 1945 року стали загальновійськовим формуванням під назвою – Перша українська дивізія. Національні дивізії СС мали албанці, бельгійці, норвежці, угорці, румуну та звісно ж росіяни. Останні мали 3 дивізії, один національний корпус та ще й Російська визвільна армія Власова", – підкреслює Олександр Левченко.

Головна мета, яку ставили перед собою переважна більшість воїнів СС Галичини – отримати військову підготовку для боротьби за Незалежність. Щоб коли настане слушна година, то Україна мала б свою армію. Стосовно претензій до дивізії, що мовляв, вона приймала участь у військових злочинах проти поляків чи євреїв, то за словами Олександра Левченка таких задокументованих фактів на сьогодні у нього немає.

"Те, що стверджують росіяни чи поляки, мовляв, СС Галичина приймала участь у масових вбивствах мирного населення, офіційно не доведено. Нюрнберзький трибунал не визнав дивізію як такою, що приймала участь у військових злочинах і звільнив від покарання. До них поставилися як до підрозділів Вермахту. Та все ж об’єктивно, якби там не було, але вони воювали на боці СС та Німеччини. Їх не треба рівняти, наприклад, з тією ж УПА, яка воювала і з нацистами, і з радянськими військами. Я вважаю, що героїзувати СС Галичину не потрібно, як і демонізувати", – підкреслив Олександр Левченко.

Росіян було найбільше у структурах СС з громадян СРСР

За різними оцінками на боці Німеччини під час Другої світової війни воювало від 800 тисяч до 1, 2 млн росіян.Вони досить активно йшли на службу до гітлерівських військ, а особливо до СС. Було сформовано 3 дивізії, національний корпус та звісно ж Російська визвольна армія.

"Саме росіяни відзначалися особливою жорстокістю. Наприклад, за час свого перебування у Хорватії, я багато спілкувався з питань історії, – згадує Олександр Левченко. - Так ось свідки часів Другої світової війни згадували, що ті ж представники 15 козачого корпусу творили просто жахливі речі по відношенню до місцевих партизан. Серби та хорвати говорили, що просто не розуміли, як слов’яни можуть так жорстоко ставитися до слов’ян. Це просто було якесь дикунство".

Ще ряд цікавих фактів про СС та Росію. Так, 29-та дивізія Російської визвольної народної армії (РОНА) використовувала як емблему зображення георгіївського хреста з мечами, який – із незначними відмінностями – з 2000 року є державою нагородою Росії. РОНА та інші російські формування, що служили Рейху, використовували Андріївський прапор, який з 2001 року є офіційним прапором російських військово-морських сил, а також сучасний російський триколор.

Тому що…

Що ж ми маємо у сухому залишку? Більшість молодих людей, які вступили до лав "Галичини", діяли з патріотичних міркувань – але ж СС. Дивізія виконувала військові функції, що й було доведено Нюрнберзьким судом – але ж СС. Офіційні докази військових злочинів відсутні – але ж СС. Принаймні у Канаді усі учасники дивізії пройшли особисту ретельну перевірку, у тому числі і Ярослав Гунька. Ніяких доказів участі у вбивствах мирних жителів будь-якої національності виявлено не було – але ж СС. Так, ми також засуджуємо нацистську ідеологію, як і увесь цивілізований світ. Але було б добре аби цей самий світ, який так активно сьогодні цькує 98-річного дідуся за події 80-річної давнини, подивився на те, що у реальному часі відбувається в Україні. Тисячі зафіксованих військових злочинів проти українців, які вчинили росіяни починаючи з 2014 року, не є приводом назвати це геноцидом. Росія викрала тисячі українських дітей та перевиховує їх своєю ідеологією. Російські військові злочинці спокійно подорожують Європою, хизуються цим та насолоджуючись життям. Росія звільнила з в’язниць тисячі реальних вбивць, ґвалтівників та маніяків, котрих кинула вбивати українців та офіційно прославляє у себе їх як героїв. А що на таке говорить майже увесь цивілізований світ? Нічого – бо лицеміри.