Втрачений рай «Щедрика»

Резонанс, який викликав «Щедрик» Миколи Лентовича у культурі всього світу переоцінити важко. Англомовний ремейк цього співу подарував надію на те, що «все буде добре» головному героєві-розбишаці з культової комедії «Один вдома 2». Він акомпанував подвигам протагоніста не менш відомого бойовика «Міцний горішок 2». Його розучували навіть студенти Хогвартса в одній з частин «Гаррі Поттера»… Перелік широковідомих фільмів, у яких зустрічається ця пісня, можна продовжувати довго.

Сам цей спів, незважаючи на свою абсолютну музичну самодостатність, нібито тягнеться до того, щоб бути вираженим у якійсь додатковій мистецькій формі. «Я сам часто думаю над тим, щоб поєднати звук і колір», – казав Микола Леонтович про свої твори. Подібними пошуками додаткових форм вираження своїх творів займався багато хто з митців початку ХХ століття. Василь Кандинський в ті роки називав свій живопис музикою. А Лесь Курбас, включаючи кінопроектор під час своїх вистав, стирав межі між театром і кінематографом. Саме тоді – у 1916 році – й відбулася прем’єра остаточного варіанта «Щедрика».

З тих пір минуло ледь не століття, а ніхто з митців подосі так і не переосмислив геніальну пісню Леонтовича. В масовій свідомості вона так і лишається не більш ніж супутником новорічних свят. Внести правки в це кліше намагалися поодинокі художники. Проте їх варіації на тему «Щедрика» по суті мало чим відрізнялися від того, що можна побачити у голлівудських стрічках. Як і творці останніх – більшість митців лише ілюстрували барвисту квітку цієї пісні, не заглиблюючись у багатства неосяжного українського етносу, куди вона глибоко уходить своїм корінням. Тож тектонічний підтекст цього твору так і лишається десь на дні цього твору, подосі не отримавши додаткового простору для вираження.

Переосмислити цей спів достатньо широко і точно просто неможливо представникові іншої культури. Адже тільки тому митцеві, котрий народився і виріс у нашій культурі, дано відчути тектонічний підтекст «Щедрика».

При всій своїй зовнішній святковості, оригінальна версія цієї пісні викликає тривожні емоції. Низькі тони та агонічний ритм, якими наділив її Леонтович, натякає слухачеві на сумні часи Першої світової, під час якої і відбулася її прем’єра. Її надто коротка тривалість (менше двох хвилин) – ніби короткий проблиск надії у жорстокості ледь-народженого на той час ХХ століття – одного з найкривавіших в історії України.

У 2011 році славетний український аніматор Степан Коваль, використавши 150 кг пластиліну та 100 кг солі, зняв короткометражку «Щедрик». Немов тая ластівочка, що принесла добру звістку господареві, про яку співається у пісні, – стрічка стала першим авторським візуальним переосмисленням твору Леонтовича. Замість янгольських голосів – цей спів у фільмі виконує відвертий баритон Олега Скрипки. Замість звичної різдвяної глазурі, з якою асоціюється твір Леонтовича у масовій свідомості, – тут розгортається геть неочікувана тривожно-ідеологічна історія.

Сценарій знаного казкаря Сашка Лірника, який ліг в основу короткометражки, розповідає про пригоди хлопчика, який відчайдушно намагається зберегти новорічне свято в той час, як сильні світу цього воліють його заборонити. Дивним чином посеред сірого міста, наповненого безликими хмарочосами, з’являється стародавнє казкове село, у якому стоять барвисті хатинки і бабуся готує смаколики. Такий собі райок-хуторок. Скуштувавши бабусині солодощі, всі дорослі персонажі стрічки перетворюються на малечу.

Тож Сашко Лірник і Степан Коваль стали першими, хто зумів кінематографічно виразити цей тривожний відгомін «Щедрика».