Не дуже важкий рік

Текст уже на Patreon. You’re Welcome!

2023 рік був не дуже важким, насправді. Спочатку наша держава пережила одну з найбільших битв в історії людства, потім була нелегка весна та підготовка до контрнаступальних дій. Далі – не легше. Коротше, цей рік був не дуже важким, а пекельно важким.

Наша редакція не стала винятком. Все ж, ми є дзеркалом тих українців, що не стали ігнорувати війну ще з часів АТО. Тож по нашому колективу ця ситуація також проїхалась, мов бронетранспортер по пачці сметани. Та чи могло бути інакше?

Давайте коротко, щоб не затягувати.

• «Петро і Мазепа» не розлінувався, просто частина редакції мобілізувалась без зайвих балачок. На жаль, частина авторів вже загинула або воює далі. Це війна.
• «Петро і Мазепа» не втратив навички – але часи політичної аналітики трошки минули, і так буде до кінця війни.
• «Петро і Мазепа» не зупинився, хоча багато проектів падали й під меншим тиском. На цьому й стоїмо.

Але ж ви тут. Наш розрахунок на невелику, проте розумну аудиторію виявився стратегічно правильним кроком. Тому давайте поговоримо, чого чекати наступного року.

Населення чекає більш настирлива мобілізація. Ми зараз не про закон, через який багато хто позгадував про бажання знайти якусь затишну частину для служби. Та ви що, шановні? Законопроект ще навіть до сесійної зали не потрапив, а голосувати за нього будуть Коля Тищенко та інші потужні генії військової справи.

Шанси на те, що закон пройде без змін, далеко не стовідсоткові. Але нашому населенню доведеться долучатись до служби більш активно.

Зрозуміти, що вічно тебе ніхто не зможе прикрити. Ті патріоти, що рік тому виграли нам цілий рік, вже поранені та виснажені. Їх треба замінити. І не лише на фронті: армія потребує водіїв, лікарів, механіків, та кого тільки не згадаєш у такому контексті. Коротше, не всі Рембо побіжать штурмувати посадку.

Тільки це не означає, що ви можете розслабитись. Ворог радісно влаштує нам такі пекельні випробування, що тортури здаватимуться ранковою зарядкою.

Якщо хочете миритись, будьте готові віддати росіянам Херсон. Вони ж у конституцію собі його вписали, тому миритись на дурника будуть не надто налаштовані. А якщо ви готові віддати Херсон, готуйтесь ще до побитої пики (це доволі легко прорахувати).

Ні, ні, ні. Замирення корисним для нас не може бути. Треба готуватись.

Ми чесно шукали цивільні курси, які могли б навчити вас тримати зброю чи накладати турнікет. На жаль, побачили лише місцеві ініціативи. Або не місцеві, та за масштабом десь такі ж. Тому панацеї немає. Чіт-кодів на навчання військовій справі також. Доведеться вчитись всьому вже там, під двома прошарками пікселя. Були б раді потішити вас, але ні. Така реальність.

Інша річ, як ви ці знання використаєте. Хотілося б вірити, що ви захистите себе, своїх рідних, свою оселю та державу. Саме в такому порядку.

Бо не буває людей, які захищають саме державу під назвою Україна.

Хтось воює за сина, штурмуючи ворожий окоп. Хтось пішов заради безпеки матері, підвозячи снаряди нашій арті. Комусь думається лише про брата-інваліда, поки сам він накладає шви дивом врятованому розвіднику.

І це все – Україна. Не треба стидатись раціоналізму.

Звісно, можна шукати плюси. Попри весь бардак у армії, вона гарно лікує людей від звичного багатьом підходу: дагаваріцца, парішать. Звісно, корупція є й там (було б дивно, якби ні). Тільки за неї є ризик отримати не Печерський суд із олл-інклюзів, а повну сраку пригод і поганий настрій. Ще й доволі швидко.

Жодна корупція не має відволікати вас від головного.

Важлива не служба, важливі навички. Чим більше ви готові, тим важче вас грохнути що на фронті, що в жовтій зоні, що в глибокому тилу. В цьому суть.

Наша війна не має здаватись горизонтом ймовірних подій. У світі надто багато точок напруги, які можуть призвести до нових вибухів агресії. Наприклад, до Третьої світової. Тайвань впевнено йде до того, щоб обрати проамериканську владу. Китай йде до того, аби стати ще однією КНДР на максималках. Росія крокує… Стоп, вона вже стала маргіналом зі зброєю. Бомжем із дробовиком.

Коли Сі каже, що об'єднання Китаю неминуче, ще й із єхидним лицем – треба робити висновки. Якщо їх не роблять на Заході, зробіть для себе.

Китай розминає м'язи. Ірану чхати на санкції. Далі те ж саме: Пакистан та Індія відклали сокири лише до тієї пори, коли не буде шанс вхопитись за них якнайшвидше. Південна Америка напружена. Як можна це не бачити?

Господи, та люди на потрібних посадах усе це бачать. Тільки роблять не те, чого хотілося б дочекатись. Саме зараз західні генії відчайдушно намагаються повз війну пропетляти, будують хибні зв'язки дипломатично та бояться фізично. Чи це допоможе уникнути великого конфлікту? Може, й так. Хоча практика перших двох раундів показує, що не дуже.

Окей, окей. Нехай рвоне. Ви лишень задумайтесь, що може отримати Україна від Третьої світової. Повністю розв'язані руки. Жодних умов по використанню зброї та нарікань, що в нас недостатньо гуманізму.

Бо такими будуть усі. Не лише ми та найближчі сусіди. Ви знаєте, що це означає насправді. Маса можливостей! І постачання боєприпасів не по чайній ложці на тиждень. Бо воювати будуть усі. Так, снаряди знадобляться більшій кількості армій. Та є одне «але» – їх почнуть штампувати набагато більшими партіями, ніж зараз. Ресурси є. Немає лише бажання.

Тож не буває нічого більш жалюгідного за потужні держави, які можуть перемогти у війні, але хочуть чіплятись за давно померлий мир.

Не мийте, мамо, хату. Вона вже не наша. Мир тю-тю, надягайте каску.

А ще ми маємо шанс на перезавантаження. Будемо відверті: зараз у нашій владі є певні недоліки. У них є прізвища, імена та вгодовані щічки. Якщо зробити із ними те, чого вони заслуговують насправді – ми влітаємо під санкції мінімум пари впливових держав. Бо державні перевороти не заохочуються.

Йой. Коли війна лише тут, і за нами спостерігають із тенісних кортів – так. Але люди, що зазирають у наш окоп із сусіднього… Там більше емпатії.

Західний світ матиме шанс і на власне перезавантаження. Криза демократії, на жаль, так і не виявилась маренням конкретно взятих маргіналів. Виявилось, що проти авторитаризму демократичні держави реагують надто повільно та незграбно. Часто йдуть шляхом реакції, а не гри на випередження. І тому на фоні дуже демократичних імен непогано виглядає одне невелике королівство.

Світ не змінився. Всі проблеми, що палають на його теренах (наша війна, Ізраїль, будь-який інший конфлікт) – не новинка на ринку історії.

Все палає, бо пожежі ніхто не хотів помічати завчасно. Все палає, бо замість пожежної частини люди будували дипломатичні установи вікнами в бік майбутнього згарища. Все палає, бо папірець із черговим меморандумом погано заміняє вогнегасник. Коротше, все палає. Чому, і так ясно.

Ми живемо у державі, що воює не другий рік. Все це триває з 2014-го. Хто забув, тому пора згадати.

Редакція жива. Просто ми не можемо інакше.

P.S. Йой, точно: з Новим роком!