Декілька європейських лідерів запропонували допомогти Зеленському втекти, але він вважав такі пропозиції “дещо образливими”, йдеться в книзі.
Газета The Telegraph опублікувала уривок з книги журналіста Time Саймона Шустера The Showman: Inside the invasion that shook the world and made a leader of Volodymyr Zelensky (Погляд зсередини на вторгнення, яке потрясло світ і зробило з Володимира Зеленського лідера). Книга описує, як Зеленський змінився за рік війни. Президент та його команда дозволили Шустеру протягом першого року повномасштабного вторгнення проводити більшу частину часу на Банковій та спостерігати за роботою.
Як минуло 24 лютого
Шустер описує ранок 24 лютого 2022 року у будинку Зеленських. Першими занепокоїлися вівчарка та папуга. Перша леді почула вибухи близько 4:30, вона застала чоловіка в сусідній кімнаті, одягненого в темно-сірий костюм.
Її розгублений вигляд змусив Зеленського вимовити одне слово. “Почалося”, – пише журналіст.
Зеленський “до останнього не вірив, що це станеться”, сказано у уривку з книги. Олена Зеленська напередодні повномасштабного вторгнення зробила собі позначку зібрати валізу, але так і не зібрала — вони з дітьми зробили уроки, повечеряли та дивилися телевізор.
“Чоловік не говорив нічого такого, що переконало її, що їм загрожує небезпека. Часто він маскував свої побоювання жартами та посмішками. Тепер вона по його очах зрозуміла, що справи набагато гірші, ніж вона припускала. “Емоційно, – говорила вона пізніше, – він був як гітарна струна”, його нерви були натягнуті до краю. Але вона не бачила страху того ранку. “Він був повністю зібраний, зосереджений”, – пише Шустер.
На телефон Зеленського обрушилися дзвінки, у тому числі від глави МВС Дениса Монастирського, який спав у себе в кабінеті, чекаючи на ознаки нападу. Президент запитав, який напрямок атаки обрала Росія. “Все, – відповів Монастирський”. Після паузи Зеленський відповів фразою, яку Монастирський запам’ятав надовго: Дай їм відсіч.
Як пише журналіст, “така впевненість завжди була однією із сильних сторін Зеленського”, але на той момент це здавалося “безмежним із маренням” — він знав, що Україні не вистачає коштів, щоб дати відсіч. Своїми діями перед повномасштабним вторгненням Зеленський взяв на себе принаймні частину провини за стан оборони України — кілька тижнів він збільшував ризики і “відмовився від ради військового командування зміцнити кордон”.
Вранці того ж дня деякі чиновники вже покидали речі до машин і втекли, пише Шустер. Декілька європейських лідерів запропонували Зеленському допомогти виїхати з країни. Він вважав такі пропозиції дещо образливими, начебто союзники списали його з рахунків. “Я втомився від цього”, – сказав він пізніше. У кожній розмові він намагався перекласти тему на те, що потрібно Україні — зброя, — і дратувався, коли чув у відповідь нові пропозиції допомогти покинути країну.
Життя у бункері
“У перші дні я всіх будив. Я не мав права спати, доки не дізнаюся, які були удари і звідки”, — розповідав Зеленський. О 4:50 ранку він уже просив оновлену інформацію.
Як сказано у уривку, є в бункері Офісу президента особливо не було чого — на зустрічах роздавали солодощі, а на спільній кухні стояли м’ясні консерви з черствим хлібом. Один міністр розповів Шустеру, що кілька днів харчувався шоколадом.
Деякі співробітники Офісу почали турбуватися про стан здоров’я Зеленського — за словами однієї з помічниць, він нагадував ходячий труп.
“Одного ранку президент пробурмотів “доброго ранку”. Я навіть не могла відповісти. Я ніколи не бачила людину у такому стані”, — згадала вона.
Пізніше рутина у бункері Офісу президента налагодилася, пише Шустер. Першу відеоконференцію перенесли на 7 ранку, що давало Зеленському час поснідати – “незмінно яєчнею”. Співробітники почали одержувати гаряче харчування. Також в Офісі навіть після введення “сухого закону” залишився запас алкоголю, і час від часу Зеленський “наливав келих вина помічникам, які приєднувалися до нього за їжею”.
У бункері були гантелі та жим лежачи, які Зеленський “взяв за звичку використовувати ночами”. Пізніше там поставили стіл для пінг-понгу, і мало хто міг його обіграти, пише Шустер. Іноді він запрошував співробітників подивитися фільм — найчастіше новий голлівудський.
Журналіст описує, що на початку повномасштабної війни соратники Зеленського часто називали його “Володя” та залишалися на своїх місцях, коли він входив до кімнати. Потім вони перейшли на офіційне звернення Володимир Олександрович.
Відносини із Залужним
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вважає, що президенту Володимиру Зеленському не потрібно заглиблюватись у військову справу, пише Шустер.
За його словами, під час розмови із головкомом той дав зрозуміти: політики та генерали — незручні партнери.
“Йому (Зеленському) потрібно розбиратися у військовій справі не більше, ніж у медицині чи будівництві мостів”, – цитує Залужного журналіст.
Шустер пише, що відносини президента з головнокомандувачем ЗСУ “були найкращими”, коли Зеленський намагався переконати союзників надати Україні зброю. Однак у міру того, як росіяни відступали, глава держави “ставав дедалі впевненішим у собі, сформував власні військові пріоритети, і вони не завжди збігалися з пріоритетами генерала”, йдеться у матеріалі.
“Незабаром розрив поглибився”, – пише Шустер.
Юрій Тира, якого він називає давнім другом президента, сказав, що Залужний мав такий рівень захоплення, “якого не міг би досягти жоден політик, і Офіс президента мало що міг зробити”.
“Деякі чиновники в Офісі президента підозрювали генерала в спразі влади”, – йдеться у уривку.
Син
Шустер пише, що молодший син Зеленського Кирило захопився війною.
“Танці та гра на піаніно його більше не цікавили; він хотів займатися стріляниною та бойовими мистецтвами”, – пише в книзі Шустер.
Також він розповідає, що під час телефонних розмов із батьком Кирило почав давати йому поради, пропонуючи системи озброєння, які має придбати Україна.
“Він це все вивчає … Він розмовляє з охоронцями”, – з явною гордістю розповів мені Зеленський. Але Олена хотіла, щоби хлопчику повернули дитинство”, — пише Шустер.