У попередній статті нами описано окремі аспекти тісної, а подекуди і кримінальної, співпраці «фахових» менеджерів «незмінного» мера Андрія Садового та обраних ними ж таких же незмінних дорожньо-тротуарних підрядників – «хижаків» бюджетних коштів міської казни.
Наслідком такої співпраці, пропри щорічне багатомільйонне бюджетне фінансування, є критичний стан окремих доріг та тротуарів у нашому місті, зростання кредитного навантаження на бюджет міста, низька якість виконуваних ремонтно-будівельних робіт підрядниками-дорожниками, а що найголовніше, і те з чим ми стикаємо щоденно, це відсутність асфальту та постійні вибоїни на дорогах Львова.
Ще однією передумовою жахливого стану справ у дорожній сфері Львова, яку пан Садовий і його команда за майже 20 років свого керування містом (чомусь за аналогією згадався ще один всім відомий «самодержець»…) не змогли вирішити (та чи хотіли?), є так звана «ефективна», зі слів львівських чиновників, діяльність шляхово-ремонтних комунальних підприємств Львова. Хоча насправді процес латання ям шляхом закатування асфальту у калюжі, як це часто буває та як це зображено, наприклад, на фото важко назвати «ефективною діяльністю» або «роботою», виконавці якої мають на меті якісно виконати ремонт доріг, тим самим позбавити львів’ян незручностей під час руху автомобілем. Подібних фото та відео передових способів «ремонту» львівських доріг у мережі інтернет та соцмережах є предостатньо.
Звичайні мешканці Львова, які не надто вникають у зміст причин виникнення проблеми неякісних доріг у Львові, а також прихильники львівського мера, які принципово не хочуть бачити існування названої проблеми, у своє виправдання пошлються на обмеженість бюджету, необхідність фінансування, наприклад, соціальних потреб, та неможливість у зв’язку з цим фінансово підтримати вищезгадані шляхово-ремонтні підприємства (далі – ШРП) з метою покращення їх роботи.
Однак, нами проаналізовано цей аспект. Як виявляється ШРП ніколи не були обділені увагою та фінансовим ресурсом з боку Львівської міської ради. Чи не щорічно дані комунальні підприємства отримували від міста не лише тендери на виконання (надання) тих чи інших робіт (послуг) і відповідну плати за їх виконання, але й пряму бюджетну підтримку у вигляді внесків до статутних фондів на десятки мільйонів гривень буцімто на розвиток, функціонування, і забезпечення виконання статутних завдань, серед яких, між іншим, є здійснення ремонту дорожньої інфраструктури. Дані ШРП протягом багатьох років перетворились, як і багато інших комунальних підприємств міста, на своєрідні «ракові пухлини», які паразитують на тілі львівського міського бюджету та живуть за рахунок нього.
Доказом цього є, зокрема, дані Паспорту бюджетної програми місцевого бюджету на 2023 рік (код класифікації видатків 1217670) у редакції згідно наказу Департаменту ЖКГ та інфраструктури ЛМР №549 від 26.12.2023, згідно яких чотири ШРП м.Львова лише протягом другого року повномасштабної війни отримали з бюджету міста фінансування у вигляді внесків у статутні фонди у розмірі 40 792 158 гривень.
Враховуючи вищеописані обставини, а саме, не надто хороший стан дорожньої інфраструктури у місті Львові попри спрямування на ці цілі значного бюджетного ресурсу, виникають логічні запитання: Чи всі менеджери цих ШРП є достатньо фахові і в повній мірі виконують делеговані львів’янами їм функції, якщо зафіксовані на фото «новітні» способи ямкового ремонту мають місце та застосовуються на практиці з року в рік? Андрію Івановичу, можливо на 18-рік свого керування містом потрібно переглянути ефективність роботи ШРП і їх існування взагалі? Чи вони й надалі, не зважаючи на свою неефективність, енергоємність, незадовільний технічний стан, тощо, залишатимуться своєрідними насосами, які лише викачуватимуть бюджетні кошти не забезпечуючи при цьому належного результату своєї роботи?
При цьому слід відзначити, що наведена оцінка стану ШРП не є суб’єктивним твердженням автора. Така оцінка дана їм самою ж Львівською міською радою, в Програмі здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017 – 2025 роках, затв. ухвалою ЛМР №1356 від 26.12.2016 (із змінами), в якій заначено, що розроблення Програми обумовлено «…незадовільним технічним станом та зношеністю основних фондів, об’єктів благоустрою, тощо. Застосуванням застарілих технологій та обладнання на комунальних підприємствах, необхідністю поліпшення фінансового стану комунальних підприємств …».
З огляду на описаний стан ШРП, виникають також запитання, стосовно того, що ж робив львівський мер на посаді мера протягом останніх майже двох десятиліть? Що йому не дозволяло виправити вищеописаний стан справ у комунальних ШРП? Ну і на сам кінець, чи є Андрій Іванович настільки компетентний як сам про це заявляє?
Відповіді на ці та вище вказані запитання є далеко недвозначними, зокрема, якщо їх давати під час руху вулицями Львова, особливо ранньою весною після розтоплення снігу та, як не дивно, того ж таки асфальту.
Але цікаво, куди ж щорічно йдуть ці десятки мільйонів бюджетних коштів, спрямованих у вигляді внесків у статутні капітали львівських ШРП. Саме так.. в тому числі, у кишені начальників (а подекуди і родичів начальників) цих самих підприємств – «комунальних дорожників».
Щоб не видаватись голослівним, наведемо конкретний приклад.
Як вбачається із згаданого раніше Паспорту бюджетної програми місцевого бюджету на 2023 рік (код класифікації видатків 1217670) у редакції згідно наказу Департаменту ЖКГ та інфраструктури ЛМР №549 від 26.12.2023, ЛКП «ШРП Галицького району» у 2023 році отримало з бюджету міста у вигляді внеску у статутний капітал 10 837 200 гривень. Натомість, як виявляється із декларації керівника даного ШРП – Ядчишина Мирона Миколайовича за 2023 рік, значна частина цих коштів напевно була потрачена на поліпшення фінансового стану його самого, а не підприємства. Так, згідно даної декларації у 2023 році пан Ядчишин та його дружина (обоє пенсіонери), яка за збігом обставин також працює в цьому ж ЛКП «ШРП Галицького району», отримали відповідно 596 228 грн. та 192 246 грн. заробітної плати, що сумарно складає понад 7% від загальної суми внеску ЛМР у статутний капітал ШРП у 2023 році. При цьому, середньо місячна зарплата Ядчишина М.М. таким чином становила майже 50 тис.грн./місяць, що достатньо не погано як для керівника роками дотаційного комунального підприємства.
Варто відзначити, що керівники інших ШРП не пасуть задніх. Так, згідно декларацій пана Гордєєва Володимира Борисовича (керівника ЛКП «ШРП Шевченківського району) та пана Лаби Ігоря Романовича (керівника ЛКП «ШРП Личаківського району) за 2022 рік такі протягом зазначеного 2022 року отримали заробітні плати у розмірі, відповідно, 581 061 грн. та 527 675 грн.
Таким чином, з огляду на описані вище факти, з сумом можна констатувати, що у випадку збереження існуючого стану справ, а також збереження на посадах у міській владі та у комунальних ШРП «передових фахівців і менеджерів», ситуація з дорогами у Львові не зміниться на краще, залишившись такою завше «складною» якою вона була протягом останніх двох десятирічок «правління» «постійного» мера. При цьому випадки, описані в ухвалах суду, згаданих у попередній статті, про факти незаконного заволодіння бюджетними коштами під час виконання дорожньо-ремонтних робіт у м.Львові будуть й надалі звичною справою. Звичною залишиться й побудована Андрієм Івановичем система проїдання податків львів’ян, зокрема, шляхом їх спрямування на достатньо високі зарплати керівників дотаційних та неефективних у своїй діяльності комунальних підприємств.
Ірина Мадрик