Паперова армія Путіна і стратегія Перемоги України

На всіх фронтах наземної війни, окрім курського, Україна напружено обороняється в умовах переваги ворога в повітрі (в т.ч. у малих дронах) та артилерії, а також масованих «м’ясних штурмів».

Росіяни надалі просуваються на покровському напрямку. Крім того, останніми тижнями ворог домігся тактичних успіхів іще в трьох секторах: куп’янському, курахівському та вугледарському.

На Куп’янщині Сили Оборони невдовзі можуть бути «притиснуті» до низьких берегів річок Оскіл і Жеребець, відтак муситимуть зайняти зручніші позиції південно-західніше. На Донбасі під загрозою зручні оборонно-логістичні вузли в Кураховому та Вугледарі.

ЗСУ регулярно роблять успішні контратаки на окремих ділянках, але без масованої підтримки з повітря такі дії обмежені тактичним масштабом.

На Курщині – маневрена й динамічна війна. Обидві сторони і атакують, і фортифікуються, використовуючи складний ландшафт. Росія перекинула на курський фронт істотні наземні сили (від 30 тис. бійців, за оцінками експертів) і почала системні тактичні наступи. Однак Україна досі володіє ініціативою в цьому секторі – насамперед завдяки успішній напів-ізоляції так званої «ґлушковської кишені» між держкордоном і річкою Сейм.

Серед проблем України в Курському контрнаступі фахівці називають:

• істотні втрати бронетехніки (в контексті її загального дефіциту, а не неефективності використання);
• проблеми зі зв’язком (термінали Starlink в ЗСУ не працюють за лінією кордону);
• недостатню підтримку з повітря;
• стратегічну військову безперспективність операції.

Експерти, як і раніше, не очікують проривів фронту ближчими місяцями і наголошують: жодна зі сторін поки не має резервів наземних військ для стратегічного наступу.

В зв’язку з цим, фахівці скептично оцінили рухи Кремля щодо «збільшення штату збройних сил до 1,5 мільйона військовослужбовців». Наголошується, що реальне збільшення російського війська буде можливе лише ціною радикальних рішень, – насамперед другої тотальної мобілізації (зокрема на окупованих територіях України) й різкого секвестру невійськових витрат бюджету. Експерти вказують на ознаки катастрофічного дефіциту робочих рук в Росії; конкуренції за них між військом та промисловістю; шкідливу для економіки ворога кампанію репресій проти іммігрантів.

Нагадаємо: це вже другий за повномасштабну війну «анонс» різкого збільшення ворожого війська. Створення десятків нових полків і дивізій (з технікою і підготовленими кадрами), обіцяне в 2023 р. тодішнім міністром Шойґу, так і не відбулося – здебільшого, рекрутів і техніку надсилають чи підпорядковують у існуючі частини для утилізації в «м’ясних атаках».

Президент Володимир Зеленський продовжує кампанію з просування «Плану перемоги України». Знову наголосимо, що це, насамперед, інформаційно-політичні зусилля («стратегічні комунікації»).

Тим не менше, виокремимо деякі військові елементи «плану», які вже постійно проговорюються Верховним Головнокомандувачем і явно реалізуються:

• Подальше перенесення війни на територію агресора, зокрема далекобійні повітряні контрудари вглиб Росії (в т.ч. за допомогою вітчизняних ракет) та утримання Курського (чи й інших) плацдармів на російській території на невизначений час.
• Подальший розвиток безпілотників усіх класів.
• Посилений інженерно-фортифікаційний захист як ближнього, так і дальнього тилу України ( «оборонні заводи під землею» тощо).
• Збільшення темпів постачання зброї із Заходу та негайне залучення західних інвестицій до оборонпрому України.
• Спроба примусити Путіна до миру «вже цієї осені».