Пам’яті Героя України Віталія Бохонка

На честь легендарного комбата побратими-десантники організували щорічні стрілецькі змагання

Доля відміряла Віталію небагато років життя, але прожив він їх яскраво, займався улюбленою справою, кохав, був гарним товаришем і командиром. А ще він пішов добровольцем захищати Батьківщину.

Майбутній комбат народився 25 березня 1991 року у селі Павлівка Снігурівського району на Миколаївщині. У 2008 році закінчив Щербанівську загальноосвітню школу імені Рябошапки і вступив до Інституту фізичної культури та спорту Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, який закінчив у 2013 році.

Віталій працював учителем фізичної культури та предмета «Захист Вітчизни». Мав надзвичайний підхід до дітей. Разом з учнями брав участь у багатьох змаганнях, конкурсах, де вони посідали призові місця.

«Віталік був безтурботним, добрим, навчання йому давалось легко,  був активним серед однокурсників. Найулюбленішим видом спорту був футбол, який став невід’ємною частиною його життя. Захоплювався також стрибками з парашутом. Коли він виконував свій перший стрибок, то під час польоту зняв коротке відео, у якому сказав, що кохає мене, що любить батьків… Віталік був щасливим, надзвичайно добрим, але в той же час мав власну думку, відстоював свою позицію, цим і відрізнявся від своїх товаришів», - пригадує дружина Лариса. 

Але бути вчителем йому судилося недовго. Коли почалася російсько-українська війна, Віталій пішов добровольцем до військкомату і вже 24 березня 2014 року був призваний на військову службу до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Рідним нічого сказав, щоб не хвилювалися – зателефонував вже з військової частини.

Служив на різних посадах у десантно-штурмовому батальйоні. Під час оборони Донецького аеропорту в січні 2015 року отримав вогнепальне осколкове поранення, проте вже у травні повернувся на службу до ЗСУ.

Повномасштабне вторгнення росіян застало Віталія на посаді начальника штабу - першого заступника командира десантно-штурмового батальйону 79-ї бригади. Але вже у квітні 2022 року перспективного грамотного офіцера призначили командиром 2-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади.

Його поважали, до нього прислухалися, за ним йшли у бій, бо він був не лише командиром, а й товаришем для своїх підлеглих. 

З 7 по 15 травня 2022 року росіяни, користуючись перевагою у живій силі та вогневих засобах, щосили наступали в районі населеного пункту Новоселівка на Донеччині. Але командир парашутно-десантного батальйону, майор Бохонок зумів грамотно організувати оборону, використовуючи як основні сили, так і резерви. Це дозволило утримати позиції і не допустити прориву ворожих підрозділів углиб бойових порядків бригади.

З 21 червня по 2 липня 2022 року, коли ворог вів наступальні дії поблизу Вовчеярівки Луганської області та Лисичанського МПЗ, батальйон під командуванням “Гектора” відбив до 10 атак. У результаті було знищено близько 200 одиниць живої сили, 13 танків, 20 броньованих машин, два Урали та Камаз росіян.

25 липня під час артилерійського обстрілу поблизу селища Зайцеве Донецької області майора Бохонка важко поранили. Його евакуювали до госпіталю у Дніпро, де медики кілька днів боролися за його життя, та чуда не сталося – 29 липня 2022 року 31-річний комбат помер від отриманих травм.

«Попри те, що його постійно не було вдома, я завжди відчувала його присутність. На жаль, а можливо, на щастя, ніхто, абсолютно ніхто, не знає, яку чудову сім’ю ми з ним створили, розвивали і берегли… Та яке міцне кохання нас об’єднало. Він завжди казав: «Лор, ти моє чудо!», «Лорка, ти сильна!»… Неможливо відтворити, передати, розказати про свої відчуття, адже пустота розриває душу і немає сил… Пам’ять про мого Гектора, яким називали його військові, житиме в мені, допоки б’ється моє серце…», - сумує дружина.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Віталій Бохонок отримав чимало нагород. Серед особливо знакових - орден Богдана Хмельницького трьох ступенів та Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», яке йому присвоїли 18 листопада 2022 року (посмертно).

Його дружина Лариса отримала ключі від однокімнатної квартири у Києві. Крім того, у пам'ять про героїчного співвітчизника на кафедрі військової підготовки Миколаївського національного університету імені Сухомлинського та в Щербанівській школі Вознесенського району встановлено меморіальні дошки.

«Мрія стати десантником у Віталія з’явилась, коли він навчався в університеті. Своїм прикладом показував товаришам і колегам, яким потрібно бути – чесним, відданим своїй державі. Моє єдине бажання, щоб ми всі не забували про них ніколи, передавайте пам’ять про них, аби ця жертва була недаремною», – сказала Лариса під час церемонії відкриття меморіальної дошки в університеті. 

 На честь легендарного комбата його побратими-десантники організували щорічні стрілецькі змагання «Гектор». У них беруть участь підрозділи Сил оборони та цивільні команди. Хлопці стріляють на влучність з пістолетів, штурмових та снайперських гвинтівок, автоматів та помпових рушниць.

А нещодавно у Миколаєві на його честь перейменували вулицю Чайковського. Тепер вона має ім’я Віталія Бохонка.

Вічна шана Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Віталія Бохонка та з вільного доступу