Хоча боротьба за президентське крісло була дуже гостра, але у Нью-Йорку я не побачив білбордів чи листівок на підтримку кандидатів.
Єдина акція, яка мала виразне політичне забарвлення — коли напередодні Гелловіну у Таймс-сквер роз’їжджала напіввантажівка з фігурою Дональда Трампа в піджаку і трусах, який притулився між розведених ніг лежачої жінки.
Це вже агітація чи ні?
Це був явний натяк на походи одруженого кандидата в президенти наліво. Зокрема, на з’ясування стосунків із порноактрисою Стормі Деніелз, які вилилися у виплату їй 130 тисяч доларів за мовчання, а потім — у судові розборки. Правда, порнозірка є блондинкою, а на машині була брюнетка. Тож це виглядало як збірний образ.
Навряд чи це була акція від опонентів Трампа. Скоріш за все — приватна ініціатива. Так само як рукотворний плакат у тому ж Таймс-сквері в руках чоловіка, який мовчки стояв там. На ньому було написано «Fuck Камала».
Виборець ліворуч теж не дуже задоволений
Автором і носієм намальованого на шматку картону плаката виявився 37-річний Едвард Дуран. Він працює розвізником їжі. Пояснив, що йому однаково байдужі обоє кандидатів. Він узагалі владу не любить, бо коли він був на мілині, ніяка влада йому не допомогла. Чому він зосередив свій гнів саме на Камалі — не пояснив.
Відсутність жорсткої боротьби у Нью-Йорку пояснюється тим, що апріорі відомо, що тут мала перемогти Гарріс. Існують штати традиційно республіканські та традиційно демократичні. Головна боротьба завжди відбувається у кількох так званих «хитких» штатах.
До таких штатів належить зокрема Пенсильванія. Жителька найбільшого міста штату Філадельфії Ірина Іванкович написала мені у фейсбуці, що не може сказати про весь штат, але на околицях її міста рекламні повідомлення «траплялися вельми рідко. Здебільшого це були електронні реклами, які змінювалися іншими оголошеннями. Традиційних паперових не було».
Колись Барак Обама, балотуючись у президенти, застосував агітацію через СМС. Він адресно звертався до молоді, таким чином завойовуючи їхні серця та голоси. З того часу застосування традиційної паперової та вуличної реклами скоротилося. Дональд Трамп у 2016 році активно використовував твіттер. Дуже схоже, що паперові агітки якщо не зникнуть назавжди, то принаймні їхня кількість скоротиться до мінімуму.
Винятки становитимуть хіба що агітатори біля виборчих дільниць, які перестрівають виборців і пропонують їм рекомендації щодо голосування за ті чи ті партії.
Жінка агітує виборців
Коли я підходив до дільниці у спальному районі округу Квінз у Нью-Йорку, то почув запитання: «Голосування заздалегідь?» (Early voting). У Нью-Йорку з 26 жовтня можна було проголосувати заздалегідь — так само в інших штатах, але дати початку голосування могли бути інші. На розі вулиці стояли чоловік і жінка з пачкою листівок. Згідно з законом, на певній відстані від дільниці не можна проводити агітацію.
33-річна вчителька історії Елісон Білей і 34-річний політолог Саймон Танжей пропонували підтримати кандидатку від демократів до локального органу влади — Державної асамблеї дистрикту №37 Нью-Йорка Клер Вальдез. У країні проходили не лише президентські вибори, але і вибори до Конгресу й місцевих органів влади.
Тим, хто відгукувався на їхнє питання, вони передавали листівку на підтримку Клер Вальдез. У ній містилися гасла демократів про право на аборти, захист ЛГБТ та «нашу свободу». Згадувалося, що мер Нью-Йорка Адамс недемократично захопив владу та захищає поліцію від реформ, звітності й прозорості.
— Ваша протеже — явна демократка. І мер Адамс також демократ. Вона виступає проти нього? — запитав я.
Агітатори сказали, що мер корумпований і тому не має значення його партійна приналежність.
Раніше меру міста Еріку Адамсу висували звинувачення в хабарництві й отриманні грошей з-за кордону.
Пізніше, 6 листопада, з’явилися результати, згідно з якими їхня фаворитка пройшла до Державної асамблеї. Виявилося, що в неї не було суперників. Агітатори переконували виборців голосувати за очевидну переможницю. Бо як можна програти, коли нема суперників?
На асфальті були наклеєні спеціальні стрілки, які вели до виборчої дільниці.
Щоб виборці не загубилися
При вході до неї чергував молодий чоловік Крістофер Маґі. Він музикант. Грає рок-н-рол у групі «Ню вечірка». (The Nude Party). Чергує на дільниці, щоб підзаробити додаткових грошенят. У його обов’язки входить спрямовувати виборців у належному напрямку, у випадку людей з особливими потребами — допомогти їм дістатися до місця.
Музикант Крістофер Магі підробляє чергуванням біля виборчої дільниці
Коли я зайшов на дільницю, мене зустріла усміхнена жінка і направила до стійки, де видавали бюлетені для голосування. Зовнішньо дільниця мало чим відрізнялася від наших дільниць. Лише символи там висіли американські. І не було скриньок для бюлетенів, оскільки їх сканували й результати записували у цифровому форматі.
Я попросив дати мені бюлетень. Працівниця дільниці запитала три перші літери мого прізвища, а потім і все прізвище. Вона сказала, що не знайшла його. І я зізнався, що прийшов подивитися, як це працює. Вона не виявила жодного роздратування. Лише приязно посміхнулася. Знімати там мені категорично заборонили.
Ці люди щойно проголосували
Це відбулося незабаром після того, як Офіс директора національної розвідки США, ФБР та Агентство з кібербезпеки та безпеки інфраструктури США виступили зі спільною заявою, в якій спростували виготовлене і поширене, за їхніми словами, росіянами вірусне відео, яке показувало, як гаїтяни кілька разів незаконно голосували в штаті Джорджія.
Вони додали, що «ця російська діяльність є частиною ширших зусиль Москви поставити безпідставні питання щодо чесності виборів у США та розпалювати розбіжності серед американців».
У дні голосування з парадного входу Конгрес США виглядав як звичайно. Але ззаду він був оточений металевим парканом із табличками, на яких зазначалося, що це поліційна лінія й повідомленням про те, що за паркан переходити заборонено, а порушення потягне за собою відповідальність згідно з законом. Поліціянт біля Конгресу сказав мені, що це відлуння подій січня 2020 року, коли відбувався штурм законодавчого органу США.
Конгрес
Конгрес оточений парканом
Напередодні виборів десять штатів привели Національну гвардію у бойову готовність.
Входи у парк навколо Білого дому були перекриті бетонними плитами. В одному місці, звідки за метрів 600—700 проглядався Білий Дім, зібралися журналісти.
Серед них була мексиканка Лусі Браво, яка ввімкнулася для прямого ефіру для телеканалу TV Azteca. Вона сказала мені, що брала інтерв’ю у Володимира Зеленського після першого року широкомасштабної агресії та показала мені фото на телефоні. Також зняла годинний документальний фільм про Україну, в якому пояснила, що війна почалася не 2022 року, а 2014-го з окупації Криму. Вона була в Україні двічі. Вдруге — торік, коли Україна намагалася здійснити контрнаступ.
Вона також сказала, що висвітлювала кілька виборів. Але такі обмеження, як зараз у Вашингтоні, вона бачить уперше. Нашу коротку розмову закінчила словами «Слава Україні».
У день виборів, 5 листопада, я прийшов на дільницю, яка розташувалася в початковій школі Вестбрук, що у Бетесді (Bethesda) округу Монтгомері. Де-факто це Вашингтон. За півтора кілометра звідти станція метро Frienship Heights — Висоти дружби. Але формально там починається штат Мериленд.
У нас би сказали, що Бетесда — це мікрорайон. Виборча дільниця охоплює жителів невеликих приватних будинків, де всі один одного знають. Біля будинків можна було побачити залишки Гелловіну — гарбузи, штучні скелети й інші подібні атрибути. Навпроти одного будинку я виявив навіть мініатюрне кладовище з могильними плитами — господарі явно зі смаком відзначали свято мертвих.
У Мериленді досі відлуння Гелловіну
Біля деяких будинків стояли невеличкі металеві таблиці з написом великими літерами — «Гарріс. Волз». Подібних табличок за Трампа я не знайшов. Нічого дивного. Тут традиційно голосують за демократів.
Приблизно за п’ять метрів були встановлені дві таблички, які твердили, що за ними заборонено проводити будь-яку електоральну активність, простіше кажучи — агітацію. У США нема так званого дня тиші. Тому агітація може тривати, але на певній відстані від дільниць.
Агітаторки у Меріленді
За рогом по дорозі на дільницю розмістився столик із термосами, тарілками з цукерками та паперовими листівками. Листівка була складена вдвоє і називалася «Офіційний виборчий бюлетень демократів» — Official democratic sample ballot.
У внутрішній частині бюлетеня містилися рекомендації про те, як голосувати за одинадцятьма пунктами. Адже вибирали не лише президента, але й представника в Сенат, регіональну владу. Також пропонувалося відповісти на два питання референдумів, які проводили в штаті. Одне стосувалося обмеження двома термінами перебування при посаді місцевої влади.
А друге — стало одним із гарячих питань загальнонаціональних виборів. Ішлося про поправку до Конституції штату щодо репродуктивних прав жінок. Іншими словами — права на аборти.
Два роки тому Верховний суд США скасував закріплене у Конституції США право на аборти й надав штатам право самим вирішувати, дозволяти цю процедуру чи ні. У відповідь десять штатів, серед яких Мериленд, винесли це питання на голосування. У бюлетені містилася рекомендація проголосувати за поправку до місцевої Конституції, яка б закріплювала право на аборти.
Біля столу стояли троє пань — 60-річна приватна викладачка малювання Ліза Мерфу, 54-річна віцепрезидентка неурядової організації Джоан Скрайбнер і 54-річна маркетингова консультантка Емі Гаузер.
Вони радісно вітали всіх, хто підходить, називаючи їх по іменах, пропонували випити кави, з’їсти цукерку або торт. Його спекла сусідка однієї з агітаторок. Звісно, не забували запропонувати бюлетень. Розпитували про дітей, справи. Атмосфера була майже домашня.
Особливо їх обурювало питання заборони абортів. Вони вважали, що уряд не має права диктувати їм, що робити з їхнім тілом.
Результати голосування показали, що їхня активність була не марною. Жителі штату проголосували за включення в місцеву Конституцію відповідної поправки. Представниця демократів Анджела Алсобрукс із 52,2% голосів перемогла висуванця республіканців Леррі Гоґана, який набрав 45,3%.
Увечері я заїхав на виборчу дільницю у штаті Вірджинія, яка розташовувалася в початковій школі мікрорайону Глебе (Glebe). Мені тут дозволили майже вільно фотографувати, запитуючи у виборців, чи дають вони на це згоду. Такий дозвіл залежить від законів штату та волі керівника дільниці, якого називають словом judge, тобто суддя. Тутешня judge виявилася найліберальнішою.
Я з фотокамерою простежив шлях виборця аж до моменту завершення голосування.
51-річний Мукаррам Ахмед Кхан спершу пройшов ідентифікацію особи та звірку в комп’ютерних списках. Далі він отримав бюлетень для голосування зі списком питань. Як і всюди, воно тут було не одне.
Кхан ідентифікується й отримує бюлетень
За спеціальним столиком він поставив позначки у бюлетені. Це тривало хвилин 15. Він не просто заповнював бюлетень, а по кожному питанню дивився щось у своєму телефоні. Після цієї тривалої процедури він підійшов до апарату сканування і запустив у нього свій бюлетень. Результати голосування фіксуються в комп’ютері. А паперові оригінали складають в окремому місці.
Виборець заповнює та сканує бюлетень
— Я дуже ретельно вивчаю кожного кандидата і кожне питання, — сказав Мукарам Ахмед Кхан, вийшовши з дільниці.
Він народився в Індії. Свого часу переїхав до США та працює менеджером у технічній сфері. За кого він голосував — не захотів сказати. Дізнавшись, що я з України, він сказав, що всіляко підтримує ідею дати Україні можливість відповідати на агресію належним чином. Побажав українцям перемоги.
Електоральну ніч я збирався провести у вашингтонському ресторані Busboys and Poets, тобто «Прибиральники брудного посуду і поети». Там збираються нібито інтелектуали. Себто такий собі гіпстерський ресторан. При ньому ще й невелика книгарня є. Щось на зразок колишнього київського «Барабану» (хто пам’ятає?) чи «Купідону» на Євгена Чикаленка (колишня Пушкінська).
Там проводилася так звана воч паті — тобто споглядальна ніч. Подібні речі дуже популярні в США. Це щось на зразок футбольного матчу — під пиво і закуску народ стежить за телевізором, який розповідає про перебіг голосування та підрахунку голосів.
Споглядальна вечірка
На такі заходи можуть продавати квитки, а може бути безплатно. У цьому ресторані з першого погляду в інтернеті здавалося, що квитки треба купувати, але при подальшому просуванні виявилося, що квиток безплатний.
Я туди прийшов десь по сьомій вечора. Квиток ніхто не спитав. Усе було забито. Жодного вільного місця за столами. Вздовж проходів там були виставлені стільці. Я знайшов одненького.
Мені треба було передати інформацію з фотографіями. Я мусив поставити на стільця свій ноут, тут же прилаштувати фотокамеру, приєднавши її до ноута. Текст, на щастя, був короткий. Я писав його напівзігнувшись. Мене штурхали офіціанти, які проходили повз мене.
Публіка радісними вигуками зустрічала повідомлення про перемогу в котромусь із регіонів Камали Гарріс. Це не дивно, адже у Вашингтоні демократи значно популярніші від республіканців.
Споглядальна вечірка
Біля десятої години вечора народ став розходитися. Я припускаю, що причиною стало зникнення інтриги. Адже було очевидно, що колишній президент випереджав віцепрезидентку майже вдвічі. У неї не лишалося шансів — хіба що скоротити розрив завдяки штатам на західному узбережжі, де дільниці закриваються останніми й де традиційно голосують переважно за демократів.
Я теж поклав свій ноутбук і камеру в рюкзак і попрямував додому.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.