П’ять найбільших перемог українського футболу у 2024 році

Багато невдалих моментів можна віднайти під час огляду року, що минає. І ми це вже зробили, виокремивши п’ять із них у попередньому підсумковому матеріалі.

Однак життя — річ хитра та неоднорідна, тож там, де зовні бачиться, переважно, лише погане, усе одно можна й треба шукати світлі історії. У 2024 для українського футболу їх було аж надто небагато. Але все ж таки були, про що й поговоримо.

Виступ збірної U-19 на чемпіонаті Європи у Північній Ірландії

Літо видалось важким і у футбольному аспекті життя також, бо програвали всі, хто тільки міг на міжнародному рівні під українським прапором. Окрім команди Дмитра Михайленка у Північній Ірландії.

Так, почали з нічиєї проти господарів турніру (0:0), у якій винуватцями були виключно самі "синьо-жовті" через погану реалізацію. Так, потім не змогли обіграти й Норвегію (0:0), і оскільки позаду тоді вже був жахливий досвід виступів U-17 та національної збірної, почало здаватись, що й тут на нас очікує болюча поразка.

Але ні. Сенсаційна перемога над підсумковим лідером нашої групи, Італією з яскравим нападником Франческо Камардою, який проти нас так не зіграв (і добре!), у складі (3:2), дозволила вийти до півфіналу цього швидкого турніру й спробувати себе на тлі потужної Франції. І навіть у тому єдиному програному матчі за турнір (0:1) Україна явно не поступалась опонентам, тож виступ загалом залишив приємне враження.

І також відкрив для світу кілька цікавих наших виконавців, як воротар Владислав Крапивцов, захисник Тарас Михавко, півзахисник Віктор Цуканов та нападник Дмитро Богданов, який устиг на обох міжнародних турнірах юнацьких вікових груп пограти цього літа. До речі, каталонська Жирона "побачила" голкіпера-вихованця дніпровської школи футболу саме на цьому форумі, тож маємо гарний приклад і для решти його колег.

Національна збірна тримається з останніх сил, але тримається

Про команду Сергія Реброва можна говорити багато речей та робити це дуже тривалий час. Переважно, усі ці тези будуть негативного характеру, але як інакше, коли такий результат! Підсумкове невиконання завдання на Євро-2024 в Німеччині переросло в провальний старт Ліги націй УЄФА, а стілець під головним тренером розхитався не на жарт.

Але є одне але. Україна все ж таки боротиметься за місце в дивізіоні A, і якщо вже у нас у суперниках буде та сама Бельгія Доменіко Тедеско, то виникає слушний привід довести розмову, яку розпочали у вирішальному матчі Євро, до завершення. Якщо дійсно є, що ще сказати "Червоним дияволам", певна річ. "Contra spem spero!", — це не просто слова, а вже повноцінне гасло нашого футболу останніми роками.

Неоднозначне джерело конкуренції в УПЛ

До турнірної таблиці нашої "елітної" першості від початку сезону було цікаво зазирати з кожним новим туром. Бо там постійно відбувався якийсь рух у верхній частині, і до останнього моменту його рушійною силою були явно не звичні для багатьох київське Динамо та донецький Шахтар.

На мапі футбольної України дедалі сильніше розжарюються такі міста, як Олександрія, Кривий Ріг та Житомир. Не відстає й Львів, у якого тепер подвійне представництво в УПЛ, і що Карпати, що Рух, декларують амбітні цілі в своїх проєктах. Із цим варто рахуватись, і одвічні гранди вже відчули це на собі. А у виграші, певна річ, сторонній глядач, бо тепер кожен матч має велику вагу та непередбачуваний сюжет.

Цікаво, що найбільше від цих змін на шляху розвитку страждає саме чинний чемпіон країни донецький Шахтар, який пішов на зимову перерву з сенсаційним відставанням у десять очок від того-таки Динамо, яке все ж таки, незважаючи на сторонній опір, забралось на вершину чемпіонських перегонів. А ще "гірники" відстають на п’ять очок від Олександрії й лише на два бали випереджають Кривбас, із яким у них попереду ще недограний тайм у новому році. Тож нікуди не розходьтесь — у нашій лізі взагалі ніяких питань ще не розв’язано.

Перший за 18 років номінант на Золотий м’яч

Напевно, тільки в нашій країні горде звання "Пічічі" сезону іспанської Ла Ліги вболівальники в підсумку можуть перетворити на образливе прізвисько. Але світовий футбол помітив прогрес нападника Артема Довбика в минулій кампанії в складі каталонської Жирони, бо такі пригоди команди Мічела в принципі неможливо було не помітити, і цілком закономірно дав почесну оцінку його роботі.

Так, довелось поділити 29-30 місця з одноклубником за італійською Ромою Матс Гуммельсом, але Довбик таки потрапив до переліку учасників гала-концерту 28 жовтня 2024 року в Парижі, нехай у підсумку, як і німець, й не здобув жодного балу від респондентів.

Але останнім представником нашої країни, якому вдавалось досягти такого визнання, був володар Золотого м’яча-2004 Андрій Шевченко у 2006 році, коли той виступав у складі лондонського Челсі. Залишається лише сподіватись, що нам не доведеться чекати знову стільки ж років, аби хоч хтось з українців наблизився до цього трофею.

Повноцінний телепул — нова довгоочікувана реальність

Відсутність бажання працювати разом заради досягнення спільного добробуту — це те, що багато років заважає розвитку України. І не тільки у футбольній царині. Яскравим прикладом цього тривалий час був об’єднаний телепул, про відсутність якого в повноцінному вимірі ми згадували минулого року в "П’яти провалах", але цього разу говоримо вже в позитивному ключі.

Так, із скрипом, із умовностями, із незрозумілими домовленостями, але це таки працює. УПЛ має свій телеканал, на якому можна вперше за весь час існування ліги побачити домашні матчі абсолютно кожної з команд. І, на диво, жодні з "бабушєк-дєдушєк" при цьому не постраждали.

Звісно, допоки частина контенту "зливається" в безкоштовному форматі, про жодне розкриття потенціалу прибутку цього проєкту не йдеться, однак це вже великий крок для клубів, які, як виявилось, можуть працювати над чимось спільним і давати дійсно непоганий результат, не дивлячись на розбіжності в поглядах. Дай Боже, щоб наступного разу ми взагалі за цю тему більше не згадували.

Висновок

Чи є бажання в підсумку перегорнути сторінку розповіді про цей футбольний рік для нашої країни якнайшвидше? Тут, здається, відповідь напрошується сама собою — так, і ще раз — так! Але одразу ж після цього треба почати будувати плани на майбутнє, бо в нас дійсно не залишається іншого шляху, окрім як боротись за те, що вже маємо, і з тим, що вже маємо, бо саме перспективи подальшого падіння лякають більше, аніж усі поточні негаразди. І тут упродовж року буде купа контрольних точок, щодо виконання яких ми з вами обов’язково поговоримо. Але вже за рік.