«Солдат, який танцює», – так багато хто називав Олексія Рубцова, чиї танці захопили соцмережі ще за часів АТО/ООС. Веселі ролики набирали сотні тисяч переглядів, а прихильники Олексія жартували, що йому варто відкрити школу «Комбат-самби».
Олексій народився 31 травня 1982 року в Києві, але через роботу батька (він облаштовував військові летовища), сім’я переїхала на Чукотку. Однак згодом родина повернулася в Україну. Після закінчення школи юнак отримав дві спеціальності: військову та юридичну. Потім служив у «Десні», звідти звільнився у званні старшого лейтенанта. Після цього працював у банку, де був директором юридичного департаменту.
Він дуже любив футбол, київське «Динамо». В ультрас-середовищі Олексій був відомою людиною. На матчі улюбленої команди їздив до інших країн. Ультрас «Динамо», зокрема й Олексій, одними з перших були на Майдані. А після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі в 2014 році він одразу почав волонтерити, а потім – пішов на фронт.
У тому ж 2014 році Олексій познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ірина займалася власною справою – швейним бізнесом, разом із подругою ходила в госпіталі, шила одяг для поранених.
«Льоша запам'ятовувався. Від нього йшло відчуття сили, впевненості, чоловічої енергії», – розповідає Ірина.
З 2015 року Олексій воював у «Азові». А невдовзі народився син Мирослав і дружині потрібна була допомога. Та й сам Олексій хотів бачити, як росте син.
«Якби у нас не народився син і я не сказала, що не збираюсь ростити його одна, він би так і служив далі», – каже жінка. І Олексій повернувся до родини, за що пізніше дякував дружині. Він був поруч з коханою, з новонародженим сином. Поки Ірина була в декреті, чоловік узяв на себе обов'язки директора швейного підприємства.
Невеличке підприємство відшивало трикотажні худі, футболки та інший одяг. Олексій був відповідальним за все: зустрічався з клієнтами, стежив за замовленнями.
Через три роки після народження сина в родині з'явилася донечка Поліна.
Напередодні Дня Збройних сил України 2021 року Олексій разом зі знайомими волонтерами запустив лінійку одягу, яка так і називалася – ЗСУ («Залізна Сила України»). Усі гроші за продані речі пішли на допомогу бійцям.
А ще Олексій у дитинстві тривалий час займався бальними танцями. «Ще за часів АТО, коли мій чоловік жив у казармі, хтось там увімкнув ламбаду й Льоша почав танцювати. Тоді він і запустив те відео, яке стало вірусним, рознеслось по всьому інтернету», – згадує Ірина.
Ірина й Олексій обожнювали мандрівки. Разом були в Іспанії, Італії, Хорватії. «Ми хотіли побачити світ, набратися гарного досвіду і привезти його додому. Щасливе було життя... При цьому ніколи не забували, що в Україні війна, намагалися максимально допомагати військовим», – каже жінка.
Напередодні 24 лютого 2022 року вони багато говорили про війну. Ірина вірила, що обійдеться, але Олексій не погоджувався: Росія наступатиме. Вранці вони прокинулися від вибухів... На початку березня Олексій вивіз сім’ю з Київської області, а сам повернувся у військо.
Старший лейтенант Рубцов у складі добровольчого батальйону «Карпатська Січ» обороняв Броварський напрямок, зачищав від окупантів Стоянку, Бучу та Ірпінь, згодом знищував ворога на Харківському напрямку, потім оформився до 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців командиром взводу розвідки.
«Льоша переводився до «Азова», але щось пішло не так із документами, його відправили туди, де був брак кадрів. Так він опинився у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, у якій пробув лише 12 днів, – розповідає Ірина. – Дуже багато залежить від того, який рівень бойової підготовки у побратимів. Там хлопці були щойно мобілізовані, тож Льоші доводилося пояснювати їм елементарні речі. Під назвою «розвідка» була навіть ненавчена піхота».
Олексій намагався максимально берегти життя необстріляних підлеглих, сам виходив у сіру зону, а їх залишав на чергуваннях або охороні, бо добре розумів: шанси повернутися живими із завдань у його побратимів низькі.
В День прапора 23 серпня 2022 року Олексій написав на своїй сторінці в Фейсбуці: «Наш прапор б‘ється не від вітру, а від останнього подиху кожного з Воїнів, які загинули, захищаючи його!».
14 вересня 2022 року Ірина отримала останнє повідомлення від чоловіка. З Бахмутського напрямку...
«Раніше хоч раз на добу чоловік знаходив можливість відправити повідомлення, а тут взагалі нічого. Я написала друзям з «Азова», бо у 58-й бригаді нікого не знала. Ті сказали, що все добре, Льоша живий. У сина якраз у ті дні день народження – виповнилось шість років і я розуміла, що Льоша фізично не міг привітати Мирослава. У неділю (18 вересня, – ред.), десь об 11:30, мене набрав чужий номер, чоловік по той бік слухавки сказав, що із моїм чоловіком все добре і він через кілька днів має вийти із сірої зони».
Наступного дня Ірині подзвонили й сказали, що її коханий загинув на завданні. Згодом звістку підтвердив Роман Сініцин, військовий друг Олексія.
«Мій друг, старший лейтенант Олексій «Солдат» Рубцов, загинув, захищаючи нас на Донбасі, і це непоправна втрата для України і для усіх нас. Бо таких справжніх, як Олексій Рубцов, вкрай мало, це найкращі люди. Льоша був прикладом чесності, стійкості й цілеспрямованості».
Пізніше стало відомо, що ще до бою Олексій був поранений, його мали замінити, але він відмовився, сказав, що він – найдосвідченіший. Йому було 40 років.
Тіло залишилось на землях, які досі в окупації. Ірина каже, що у родини зараз найперше завдання – повернути тіло чоловіка. Жінка вірить, що їй це вдасться після деокупації селища, в якому загинув чоловік.
На вшанування пам’яті Олексія Рубцова у Вишгороді на Київщині створили графіті, а в Холодному Яру на Черкащині на «Меморіалі козакам-добровольцям» було відкрито погруддя воїна.
Шана і честь Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Oleksii Rubtsov, Олександр Прищепа, Суспільне.Черкаси