У 2013 році, коли ми розробляли бізнес-план для hromadske.ua, найменш передбачуваною та найбільш хиткою була частина про доходи
Комерційних — себто від реклами та партнерських проєктів. Та ми і інші досвідчені медійники розуміли, що це нереально. Ринок реклами був спотворений олігархічними грошима, що вливались у свої ТВ-канали та онлайн продукти. Для олігархів медіа були cost-centres, тобто та частина бізнесу, з якої не питають про доходи. Головне, щоб витрати були обгрунтованими. А московські медійники, що роками роїлись в Києві і вчили «справжнього професіоналізму» київських журналістів, ще й піднімали планку таких обґрунтованих витрат до небес.
І десь там «унизу», була незалежна журналістика.
Іншими словами, до 2014 року в країні існували величезні медіа-холдинги, з яких не просили доходів, покривали їхній достатньо великий чек, головне, аби ті говорили те, що від них чекали власники чи власники власників. Така була бізнес-модель — і саме тому ринок був абсолютно спотвореним. Distorted market. Казали тоді колеги, що інколи вартість реклами була занижена ринком удесятеро, інколи більше. Тобто реклама в Україні коштувала сміховинно дешево саме через бізнес-модель олігархічних медіа.
А це означало, що комерційна бізнес-модель для незалежного медіа — це рожеві мрії. З 2014 року за роки важкої законодавчої, управлінської й експертної роботи це спотворення вдавалось дещо виправити. Та економічний рівень та рівень адаптивності ринку ставили свої обмеження, тому от так прийнявши норми про прозорість власності, про деолігархізацію, про медіа, звісно не давало можливості моментальної зміни ситуації.
Паралельно і сфера сама по собі трансформувалась. Запити й звички споживання інформації змінились докорінно, як і форми роботи медійників. Чи то творців контенту. Це уможливлювалось технологіями соцмереж, від фейсбуків до тіктоків та тепер ШІ. У книзі Democracy without Journalism, її автор п. Пікард у декількох главах розкладає логіку того, що демократія не виживе без незалежних медіа. А останніх заносить в майже небуття хвилею цунамі нових трендів і російських-китайських активних заходів.
Зрозуміло, що сучасні тенденції унеможливлюють функціонування журналістики за моделями «комерційні доходи мінус витрати». Адже, комерційних доходів як таких ставало менше через присутність мільйонів творців контенту, які й не збираються творити щось обʼєктивне. Та втім забирають ринок — увагу і гроші — споживачів.
Таке спотворення ринку традиційно вирішувалось двома основними шляхами. Розбудова спільнот — це те, що стало рішенням замість paywall, особливо в тих країнах і тих медіа, де paywall би й не спрацював через незвичку платити за інформацію, тим більше якщо її не пощупати руками. Попри малі доходи від спільноти, українські медіа, все ж показали майстер-клас. Адже з такими низькими доходами громадян і незвичною платити на ненамацабельне, вони отримали все ж таки результатище.
Другий шлях — підтримка функціонування від демократичних урядів. Як і в інших ринках, таке втручання в спотворений ринок ставало невідʼємною та абсолютно обґрунтованою дією для створення соціально важливого блага: як в інші епохи дороги, електрифікація, газифікація тощо. В Україні уряд фінансував/-є Суспільне, що вже 8 років працює в ключі незаангажованості і незалежності (правда, з 24/02/22 — і Марафон, та сьогодні не про нього). Інші незалежні медіа підтримувались проєктами з просування демократії і розвитку країн Заходу через свої інституції міжнародного розвитку (USAID, SIDA, Danida тощо).
Так ось. Другий шлях, як ми знаємо, нещодавно зазнав великого стусана. Величезний обсяг міжнародної підтримки по усьому світу може бути скасований повністю. А на ресурси, які залишаться, — буде претендувати та сама, якщо не більша, частина активістів й медійників по всьому світу. Більше того, ті хто залишаться, є інституціями з континенту, який економічно стагнує, тому тут теж багато непевних факторів.
Тому залишається не стільки два шляхи, скільки один з хвостиком. Тому висновок очевидний:
- Бути уважним до того, яку інформацію споживаєш,
- Цінувати роботу тих, хто виробляє незаангажовану інформацію.
Не пишу, «підтримуйте незалежні медіа!». Мої заклики ні до чого, бо я не знаю глибину кишені іншого, лише підозрюю, що ми і так, чорт забирай, донатимо без зупину. Та знаю точно, коли ми у більшості своїй переломимо стару звичку та платню за інформацію будемо бачити абсолютно резонною, то все у нас буде добре. Як не добре, то принаймні краще, ніж би було без цього
Ну й незалежні медіа… Ніколи такого не було, і ось знову. Вертаючись до 2013 року, згадую, як на початку осені ми зустрічались з різними міжнародниками для залучення підтримки. Більшість тих розмов були без успіху й інколи навіть з отриманою насмішкою замість фінансування. Все змінилось наприкінці листопада 2013 року. Незалежні медіа знають, що коли от прямо дійсно величезна криза, то їм стає фінансово легше. А я їм бажаю, щоб їм ставало легше без величезних криз. Ну його, з такими Піровими перемогами.
Фото — жартівливе, про гроші. By Iryna Shyba
Соломія Боршош, громадська діячка, експертка зі стратегічного планування
Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
![loader](/files/images/preloader.gif)