Чому ми не пам’ятаємо своє дитинство?

Чому ми не можемо згадати свої перші роки життя? Довгий час вважалося, що немовлята не здатні зберігати спогади, оскільки їхній мозок ще не дозрів. Але нове дослідження показує, що ранні спогади не зникають — вони просто залишаються прихованими в глибинах свідомості.

Дослідники з Єльського університету під керівництвом професора психології Ніка Терк-Брауна вирішили розгадати загадку “дитячої амнезії” – феномену, через який дорослі не можуть згадати перші роки свого життя. Оскільки немовлята не можуть висловити свої думки словами, вчені використовували функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ). Малюкам показували пари зображень — знайомі та нові, спостерігаючи, як їхній мозок реагує на знайомі картинки. Якщо немовлята довше затримували погляд на знайомих зображеннях, це означало, що вони їх пам’ятають. Результати виявилися вражаючими: активність у гіпокампі, центрі пам’яті мозку, різко підвищувалася, коли немовлята впізнавали зображення. Це спростувало попереднє уявлення про те, що гіпокамп у немовлят ще не розвинений для збереження епізодичних спогадів (тих, що пов’язані з особистим досвідом).

Дослідники вважають, що ранні спогади не зникають повністю, а залишаються недоступними дорослій свідомості. Існує кілька гіпотез: у процесі розвитку мозок змінює механізм збереження та доступу до пам’яті. Дорослий розум просто не має інструментів для вилучення цих спогадів. Ранні переживання можуть впливати на поведінку та емоції, навіть якщо людина їх не пам’ятає. Деякі вчені припускають, що запахи або звуки раннього дитинства можуть викликати підсвідомі реакції навіть у дорослому віці. Наприклад, запах матері або улюбленої іграшки може пробуджувати емоційний відгук, хоч людина не пам’ятає, звідки він походить.

Хоча науковці ще не знайшли способу “розблокувати” ранні спогади, їхнє відкриття ставить під сумнів уявлення про те, що дитинство — це “чистий аркуш”. Навпаки, вже з перших місяців життя наш мозок активно зберігає досвід, який може впливати на нас у дорослому віці. Попереду ще багато досліджень, але одне зрозуміло: перші роки життя залишають в нас глибший слід, ніж ми могли уявити.