Corps, щоб не corpse

Перехід української армії на корпусну систему готували так довго, що можна було випускати тизери і трейлери. Потрібна вона була, звісно ж, строком на вчора, місцями — навіть на позавчора.

Останні два тижні я кручу в голові думки про це. Людей у нас завжди не вистачало, не вистачає та, мабуть, не вистачатиме. Наче «Падіння "Чорного яструба"», де купка американців лізли в повне місто сомалійців. Мало, а все одно більше нікому лізти. Тому аргумент, що людей мало, не підійде. Їх не вистачає постійно.

Нічого, жити якось треба, ще й бойові дії вести по дорозі. Але тут випливає інша проблема, з якою ми вже попрощаємось. Це тимчасове явище, що виявилось майже вічним. Численні ОТУ, ОСУВи та інші штаби заради штабів.

Я не кажу, що всі мають лізти в окоп. Хороший штабний офіцер теж потрібен. Надто це відчувається, коли у фінчастині бригади сидів якийсь дебіл і за рік бійці кошти вчасно отримають хіба що випадково. Тобто я не кричу, що штаби йдуть геть. Проте особливі штаби, створені під правильних людей… Так, ці йдуть. Точніше, нехай шукають собі місце.

Наш головний союзник — самотність.

Криві накази 2014-го ще можна було списати на недосвідченість та надто мертву систему. 2022-го — на певний драйв та несподівано високу інтенсивність боїв. 2025 року на такі речі переводити стрілки вже просто некультурно.

Я не радію та не сумую. Просто ми назбирали стільки незрозумілих ШПК, що рано чи пізно постало б питання: хто лишається на плаву, кого чекає інший поворот кар’єри. На жаль, хороші офіцери цілком можуть вилетіти зі свого місця через хитрого апаратного пацючка з планами на їхню посаду. Та повторюсь: незалежно від моєї оцінки, така ситуація назрівала роками.

Сподіваюсь, корпусна система розбереться з «лівими» бригадами. Десь бригада — відстійник для кумів і сватів, де можна заслужити собі погони підполковника і смачну ШПК. Десь був піар-проєкт. Мені шкода тих, хто туди потрапив — вони не винні, що їх кинули в цей цирк. Чого-чого, а такого з корпусами не буде.

Комкор може бути дебілом якимось. Але жоден дебіл не зможе влаштувати анархію там, де є чітка структура та чіткі відповідальні особи. Якщо нікого не вийде покарати, закону немає. Тим паче, у нас вистачає людей, які без стоп-крана дійсно можуть перевиконати план російських ДРГшників на кілька років уперед.

Тож більше жодних «бригад під братана зі срочки». Годі. Бо їхній приклад буквально ламає психіку. Сам інколи помічав: коли доводиться спілкуватись з іноземцями, рука сама собою часто робить одну й ту ж помилку в тексті. Замість corps («корпус») — corpse, тобто «труп».

Однак є ризик кризи управління. Офіцери на рівні батальйону раптом летять нагору шаленим ліфтом. Тепер вони на великій висоті перед цілим театром війни. Хтось із них звик до мікроменеджменту і тепер завиє від того, що треба думати ширше. Хтось із толкових попливе — не потягне масштаб. А хтось, навпаки, розкриється.

2022-го вистачало моментів, коли офіцери брали на себе набагато більше, ніж могли. Тоді якось вигрібали на морально-вольових. Що ж, замість такого стимулу потрібна система. Війна все одно не чекатиме, поки ми встанемо з правильної ноги, розкачаємось та щось зробимо.

Організація й управління — це основа. На рівні корпусу можна напартачити так, що небо почервоніє. Однак там важче сховатись за чиїмись спинами. Бо ж як бувало частенько? Є важливий папірець. Він потрапляє у цілу коробку з іншими важливими папірцями. Всі гуртом губляться десь між ОТУ. Люди «внизу» чекають. Вони ще не знають, що чекати нічого. А винних потім немає, наче марсіани прилетіли й у штабі щось натупили.

Згадайте уже класичний фільм «Взвод» (Platoon, 1986). В армії ризики є завжди. Як і в тій стрічці, бувають моменти, коли є винний і особовий склад знає його ім’я. Якщо із цим довго нічого не робити — нехай любителі дармових ШПК подивляться те кіно. Там наприкінці дуже справедливо вийшло. Нехай теж подумають.

Якщо є винний, він має бути покараний. Якщо він викрутився, винних буде набагато більше. Бо поганий приклад таки заразний.

Пам’ятаєте фразу нашого ексголовкома? «Нам іще буде дуже важко, але точно вже ніколи не буде соромно». Якщо ми вичистимо цей набрід з управління, перестанемо втрачати людей через дурнів на посадах — то й справді, сором відпаде. Важко ж нам було і до того.

Дуже хочу вірити, що корпусна система допоможе. Бо соромно мені не за тих, хто гине. Сором і злість беруть лише за тих, хто їх так підставив. Розумію втрати через дії ворога. Та невже ми не наситились утратами через дії офіцерів сумнівної якості?