Вчені знайшли нове джерело дорогоцінного елементу в космосі

Дослідники припустили, що золото у Всесвіті може виникати не лише під час зіткнення нейтронних зірок, а й унаслідок спалахів магнетарів.

Походження золота у Всесвіті може бути набагато різноманітнішим, ніж вважалося раніше, CNN.

Згідно з новим дослідженням, опублікованим у The Astrophysical Journal Letters, вчені виявили, що золото може утворюватися не лише під час зіткнення нейтронних зірок, а й завдяки спалахам магнетарів – рідкісного виду нейтронних зір із надсильним магнітним полем.

Це відкриття стало можливим завдяки повторному аналізу гамма-випромінювання від магнетарного спалаху 2004 року. Астрономи з’ясували, що ці зірки можуть викидати речовину зі своєї кори під дією потужного нагрівання, що, ймовірно, сприяє синтезу важких елементів, включно із золотом.

“Це досить фундаментальне питання щодо походження складної матерії у Всесвіті. Це цікава головоломка, яка насправді не розгадана”, – пояснив провідний автор дослідження Аніруд Патель.

Довгий час науковці були переконані, що золото з’являється лише після колосальних зіткнень нейтронних зірок – компактних об’єктів, що утворюються після вибухів наднових. Така подія була зафіксована, зокрема, у 2017 році. Проте дослідники вважають, що ці зіткнення не пояснюють повністю наявність золота у віддалених куточках Всесвіту.

Аналіз даних, зібраних ще 20 років тому, допоміг відкрити новий можливий сценарій. Деякі магнетари під час спалахів викидають речовини, фізична природа яких раніше не мала пояснення. Тепер з’явилася гіпотеза, що саме ці викиди могли запускати ланцюг утворення важких елементів.

Хоча ідея ще потребує подальшого підтвердження, наукова спільнота вже активно обговорює її потенціал. Астрофізики припускають, що магнетари могли бути джерелом до 10% усіх елементів, важчих за залізо, у Чумацькому Шляху.

“Я б не стверджувала, що це дійсно нове джерело золота. Але ця ідея – альтернативний спосіб його утворення”, – вважає Елеонора Троя.

Раніше повідомлялося, що астрономи вперше виявили нову масивну молекулярну хмару на відносно близькій відстані – лише 300 світлових років від Землі.