На пути прочь от евроинтеграции: кто в Киеве саботирует движение Украины в ЕС
На пути прочь от евроинтеграции: кто в Киеве саботирует движение Украины в ЕС

На пути прочь от евроинтеграции: кто в Киеве саботирует движение Украины в ЕС

Пам’ятаєте 2020 рік? Ні, не ковід, а справжню конституційну катастрофу, коли Конституційний суд взявся знищити електронне декларування.

Ініціаторами того подання були 48 депутатів – проросійські залишки системи Януковича, представники ОПЗЖ, люди Коломойського.

Судді КС тоді не зупинились, і вони намагалися скасувати ще й мовну та земельну реформи.

Країна опинилася на межі нової кризи.

Зеленський думав навіть призупинити діяльність суду, заявивши, що "ми не розуміємо, який сюрприз Конституційний суд зробить завтра чи післязавтра".

На бік України встала і Венеційська комісія, яка у безпрецедентно жорстких виразах звинуватила суд у спробі "узурпувати роль парламенту".

Утім, прибрати Конституційний суд указом президента, вочевидь, було б так само некоректно, тому українська влада разом з європейськими партнерами дійшла рішення почати реформу Конституційного суду.

Крок, який Україні варто було зробити ще раніше, і до якого "дозріли" внаслідок, по суті, конституційного перевороту.

Основою цієї реформи мала стати нова процедура відбору суддів з прозорим конкурсом.

Україна виконала обіцяне – хоч і не відразу, а лише коли цю реформу зробили умовою продовження руху країни до ЄС.

Однак протрималася вона недовго.

Зараз ми опинилися у ситуації, коли одна з ключових позитивних змін у судовій системі України, до того ж та, яка є умовою європейського майбутнього країни, є по суті заблокованою.

Так само проблемною стала друга умова, виконання якої Україна зобов’язалася дотримуватися "в обмін" на статус кандидата в ЄС – щодо судової реформи.

І досі немає ясності, що робити з компрометованим Верховним судом.

Ця стаття пояснює, з якими проблемами стикнулася наша держава у цій царині.

Конституційний блок.

Обіцяну європейцями реформу конституційного правосуддя українська влада втілила не відразу.

Після того, як атаку КС на реформи вдалося відбити, бажання щось змінювати по суті зникло.

До цієї теми повернулися у 2022-му році, коли конкурсний добір суддів КС став першою із семи умов, визначених ЄС під час надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Деталі цієї процедури Київ мав визначати самостійно.

ЄС вимагав одного: більше не можна призначати суддів кулуарно, за політичними квотами.

Мають бути незалежна комісія, конкурс, прозорі критерії.

І головне – міжнародні експерти, які матимуть вирішальну роль у відборі.

На тому етапі Україна виконала умови ЄС.

Процедуру затвердили.

Комісію створили – вона отримала назву Дорадча група експертів (ДГЕ).

Конкурси на заповнення вакансій у КС відбулися за новою процедурою, а кандидати, яких обрали за їхніми результатами, успішно пройшли перевірку на доброчесність і підтвердження своєї політичної незаангажованості.

Двох суддів, Аллу Олійник та Сергія Різника, ще у 2024 році призначили зʼїзд суддів і парламент.

Це створило надію, що Конституційний суд нарешті буде складатися з незалежних суддів, а положення Конституції про те, що судді мають бути з високими моральними якостями і визнаним рівнем компетенції, наповнили змістом.

Та на цьому все.

Нові судді досі не призначені.

Хоча ще три місяці тому, у лютому, ДГЕ передала парламенту і президенту списки кандидатів на посади.

Проте ані указів, ані рішень парламенту немає.

І чим більше минає часу, тим очевидніше, що затримка не бюрократична.

Реальна причина – у тому, що ці кандидати – аж занадто незалежні.

А значить – неконтрольовані.

Між тим з січня 2025 року, після того як сплив термін повноважень відразу трьох суддів КС, Конституційний суд втратив кворум: зараз у його складі є 11 суддів і сім вакантних місць.

Не маючи хоча б 12 заповнених вакансій, суд не має права ухвалювати жодних рішень.

Тож і судді, і весь апарат КС можуть лише отримувати зарплату, але не працювати.

І питання не тільки в грошах.

Чи потрібно пояснювати, наскільки небезпечно не мати дієздатного Конституційного суду в умовах, коли можливі сумнівні рішення щодо воєнного стану, виборів чи поява імовірних міжнародних домовленостей, що викличуть такі дискусії у суспільстві, як це було щодо "угоди про надра"?.

У 2020 році Зеленський вимагав негайного очищення Конституційного суду.

А в 2025-му – ігнорує результати конкурсної процедури, яку сам підтримав.

І якщо Євросоюз уже зараз не відреагує достатньо жорстко і чітко – це може стати сигналом узагалі скасувати конкурс.

Досвід такий уже був: у 2022-2023 році президент не призначив двох кандидатів до Вищої ради правосуддя за своєю квотою, і конкурс скасували.

Це заводить нас у пастку: міжнародні експерти рекомендують "надто незалежних", їх не призначають, конкурс скасовують, кворуму немає, і все по колу.

"Вихід" очевидний – прибрати міжнародних експертів, призначити "своїх", і повернутися в епоху Тупицького.

Але якщо так станеться, то це питання не лише конституційної кризи, а й прямої загрози євроінтеграції, адже знову наголосимо – ця реформа є першим пунктом із семи, за що нам уже дали величезний прогрес і кредит довіри.

А довіру, як ви розумієте, втратити дуже легко.

Судова реформа: другий пункт – другий відкат.

На другому місці з семи умов у євроінтеграційному списку була реформа Вищої ради правосуддя (ВРП) і Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

Ці дві інституції є ключовими в судовій системі: ВККС відповідає за добір суддів, а ВРП – за їхнє призначення, звільнення та дисциплінарну відповідальність.

Тоді виконання цього пункту Україна подала як свою перемогу, і мала на це підстави.

Ще до отримання "кандидатського переліку" від ЄС, з 2021 року, ці інституції почали проходити очищення.

До Етичної ради, яка опікувалася відбором до ВРП та до Конкурсної комісії для відбору у ВККС залучили міжнародних експертів, які мали переважне право голосу.

Саме це дозволило зрушити судову систему з мертвої точки.

Вища кваліфкомісія була сформована в новому складі і розпочала роботу.

Від листопада 2023 року ВККС направила на звільнення 50 суддів, зокрема "суддю Майдана" Андрія Ключника, скандальну Інну Отрош, "оасківця" Петра Ковзеля тощо.

Зараз комісія впритул підійшла до оцінювання суддів Печерського райсуду та недоліквідованого скандального Окружного адміністративного суду міста Києва.

За підозрілим збігом обставин, саме в цей момент Державне бюро розслідувань (ДБР) почало ініціювати численні кримінальні провадження та обшуки, повʼязані з діяльністю членів ВККС.

Разом з цим, уже з червня цього року повноваження міжнародних експертів у Конкурсній комісії завершуються.

Якщо ДБР вдасться своїм тиском довести до звільнення ще одного-двох членів ВККС – буде оголошено новий добір у цей орган.

І відбирати нових членів будуть уже не незалежні експерти, а представники одіозної Ради суддів, а також Ради прокурорів, Ради адвокатів.

Очільником Ради суддів є ставленик судді Вовка Богдан Моніч, а Ради адвокатів – давня соратниця Медведчука Лідія Ізовітова.

Можна тільки уявити, які люди "зайдуть" у такий важливий орган і як вони обиратимуть 550 суддів для апеляційних судів і 1800 – для судів першої інстанції.

А що з Вищою радою правосуддя?.

Тут влада атакує не людей, а механізм.

Нардепи на чолі з Денисом Масловим, головою комітету ВР з питань правової політики, ініціювали законопроєкт, який фактично знищує дисциплінарну відповідальність для суддів.

Якщо він стане законом, то звільнення суддів, спійманих на п’яному водінні, хабарників, колаборантів та багатьох інших стане фактично неможливим.

За цих обставин відмова від незалежних міжнародних експертів у конкурсних комісіях буде фатальною помилкою.

Влада це усвідомлює, проте не змінює плани.

Зокрема, у Дорожню карту по законодавству ЄС щодо верховенства права включили перехід на відбір кандидатів "з акцентом на спроможність органів суддівського самоврядування" і без жодної згадки про міжнародну участь.

Причому не колись, а вже ближчим часом, протягом року (термін виконання – до середини 2026-го).

"Суддівське самоврядування" – це вже згадана вище Рада суддів, яка систематично делегує до комісій осіб з "відʼємною" репутацією.

Звісно, міжнародні експерти не мають вічно лишатися в системі ухвалення рішень в Україні, проте зараз точно не час відмовлятися від них.

Навпаки, їхню участь треба посилювати і розширювати, аж до моменту, коли в самому ЄС підтвердять, що наша система є не гіршою від їхньої.

Інакше зараз ми можемо опинитись у точці, коли два з семи пунктів, за які Україна отримала статус кандидата і відкриття переговорів з ЄС, полетять шкереберть.

І тоді країн, які будуть проти нашого вступу, буде точно більше, ніж одна.

Верховний суд – проблема, яку бачать усі, крім влади.

Розповідаючи про "відкати" у питаннях судочинства, не можна не згадати сумнозвісний Верховний суд.

Російські паспорти суддів, корупційні скандали, рішення, що саботують реформу – те, що спадає на думку при згадці про найвищу судову інституцію нашої країни.

За останні два роки Єврокомісія у своїх звітах двічі наголошувала на необхідності реформувати Верховний суд.

Йдеться про це і в уже згаданій Дорожній карті, але формулювання максимально розмиті та відсутня згадка про участь міжнародних експертів у доборі суддів.

Це дозволяє владі пропонувати косметичні зміни замість реальної реформи.

Наприклад, 27 травня комітет Верховної Ради з питань правової політики підтримав законопроєкт №13165-2, який фактично впроваджує імітацію перевірки доброчесності суддів Верховного суду.

Парламентарі спромоглися зробити ще гірший варіант, ніж попередні версії цього законопроєкту.

Згідно з ним, перевіряти суддів найвищої інстанції взагалі не потрібно, достатньо лиш проглядати їхні декларації за останній рік.

А все, що було раніше, офіційно "забувається".

На жаль, це стало черговим прикладом, як влада використовує розмиті формулювання вимог ЄС для імітації очищення суду.

Вже не раз йшлося про те, що нашим міжнародним партнерам необхідно максимально чітко прописувати вимоги, аби звузити простір для маніпуляцій.

Утім, готовність Євросоюзу давати Україні більше гнучкості – не означає готовності схвалювати імітацію реформи.

Тож якщо цей законопроєкт буде ухвалений, це стане лише ще однією причиною не давати Україні "зеленого світла" на вступ.

Бо проти виступлять також держави-друзі України, які вболівають за реформи.

Що ще може врятувати процес?.

Українська влада не має розраховувати, що такі відкати лишаться непоміченими міжнародними партнерами.

У жодному з варіантів Європейський Союз не чекає у своєму складі країну, яка своїми діями демонструє намір повернути судову систему в часи Януковича.

Причому не фігурально, а буквально, адже саме до 2013 року суддів відбирали представники суддівського самоврядування, адвокатури і прокуратури.

Якість таких відборів була відповідною.

Але настав час міжнародним партнерам дуже конкретно формулювати, що ще Україна має зробити з чіткими вимогами:.

Міжнародники повинні залишатись у конкурсних процедурах доти, поки українські інституції не будуть реформовані.

Про це вже зазначила Венеційська комісія у своєму рішенні.

Судді КСУ, обрані за новим конкурсом, мають бути негайно призначені Зʼїздом суддів, парламентом і президентом.

Закон про Верховний суд має передбачати реальну перевірку доброчесності й прозорий добір нового складу.

Треба усвідомити, що будь-яку неточність у Дорожній карті чи іншому документі, який визначає наш рух до ЄС, може бути протрактовано на користь імітації і відкату, а не справжньої реформи.

Саме тому всі подальші вимоги й умови нашого вступу мають бути максимально чітко прописані у всіх документах.

Україна вже пройшла надзвичайно складний шлях.

У тому числі – у реформуванні і у боротьбі за свою ідентичність та європейську приналежність.

Але сьогодні ми опинились у ситуації, коли цей шлях можуть перекреслити не лише зовнішні вороги, а й внутрішні саботажники.

Зараз ще можна повернути ситуацію в правильне русло, але для цього потрібен більш серйозний підхід.

Проміжні "маяки" від ЄС можуть підсвітити шлях, але пройти його – завдання виключно української влади.

І часу дедалі менше.

Михайло Жернаков, виконавчий директор Фундації DEJURE.

Катерина Шевчук, комунікаційна менеджерка Фундації DEJURE.

Источник материала
Упоминаемые персоны
loader
loader