Транзит Москва-Одесса: что стоит за визитом президента пророссийской Сербии в Украину

Трохи більше місяця минуло від того, як президент Сербії Александар Вучич відвідував Москву для участі у військовому параді 9 травня.

Як би не виправдовував цей крок сербський президент, він однозначно сприймався як підтримка військової агресії РФ проти України.

І от лише за місяць Вучич прибуває до Одеси для участі у саміті Україна – Південно-Східна Європа.

До речі, це був його перший візит до України – на відміну від РФ.

Більш того, одним лише візитом справа не обмежилася.

Президент Сербії вперше оголосив про готовність взяти участь у повоєнному відновленні України.

"Я хотів би взяти одне-два міста чи регіони, які ми могли б відновити.

Я думаю, що це було б дуже зрозуміло, помітно для українського народу, щоб вони могли отримати чітку підтримку", – заявив Вучич.

А також додав, що Україна може "завжди розраховувати" на гуманітарну підтримку Сербії, а також на політичну підтримку територіальної цілісності.

Варто визнати, український вояж сербського президента викликав чимало запитань у сербських ЗМІ, насамперед серед тих, які є давніми розповсюджувачами проросійських наративів.

Як наслідок, Вучичу довелося навіть підкреслювати, що своїм візитом до Одеси він "не зрадив Росію", адже він не підписував декларацію саміту, де декларувалася підтримка вступу України до ЄС та НАТО, а також необхідність посилення санкційного тиску на Росію (так само, як Вучич не підписував і декларації попередніх самітів).

Тож навіщо президент дружньої до РФ Сербії поїхав в Україну?.

У тому числі – ризикуючи викликати невдоволення як Кремля, так і проросійського електорату своєї країни?.

Для відповіді на це питання варто нагадати про систему сербської "багатовекторності", яка дозволяє Вучичу уникати гострої критики як від Заходу, так і від РФ та Китаю.

Кожній із цих глобальних потужностей Вучич пропонує певні преференції.

Наприклад, Росії – пільговий доступ до приватизації сербської енергетики, Китаю – участь в інфраструктурних проєктах.

Аналогічним чином Сербія намагається будувати відносини і з країнами Заходу.

Зокрема, у Франції Белград все більш активно закуповує військову техніку.

А Німеччину – допускає до проєктів видобутку стратегічно важливого літію.

Такі особливі відносини дозволяють Вучичу зберігати західну підтримку навіть в умовах нинішніх безпрецедентних антивладних протестів.

А ще – дотримуватися нейтралітету в умовах російсько-української війни.

Сербія не приєдналася до санкцій ЄС проти РФ – проте це не вплинуло на її статус кандидата в члени ЄС.

Одночасно Сербія не стала на бік РФ – і у Кремлі вимушені з цим миритися.

Сербія визнає територіальну цілісність України, надає гуманітарну допомогу, а минулого року на саміт перших леді у Києві прибула й дружина сербського президента Тамара Вучич.

А сам Александар Вучич періодично підтверджує, що має добрі відносини з Володимиром Зеленським.

За такої стратегії візит до Одеси виглядає цілком логічним кроком – після вояжу до Москви Вучичу було необхідно зробити крок "у протилежному напрямку", щоб і надалі зберігати рівновіддаленість від конфлікту.

І тоді виникає інше питання:.

навіщо ж Києву давати можливість Вучичу "зберегти обличчя"?.

Більш того, виглядає так, що українська сторона сама була зацікавлена у візиті президента Сербії.

Настільки зацікавлена, що зробила йому значний подарунок – запрошення на такий саміт не отримала влада Косова.

І цей крок був окремо відзначений Вучичем.

"Україна не запросила до себе представників Приштини.

Чи зобов’язані ми за це дякувати? Я думаю, що зобов’язані", – згодом заявив він.

Формально відсутність запрошення для влади Косова може бути пояснена тим, що Україна не визнає незалежність цієї країни.

Проте одного цього пояснення явно недостатньо – зрештою, на попередніх самітах участь представників Косова була для Києва цілком прийнятною.

Тож виходить, що Україна свідомо йшла назустріч Вучичу.

Але навіщо?.

Тут варто згадати про нещодавній скандал у сербському політикумі.

Цілком можливо, що саме він дає відповідь на наше питання.

Усе почалося з того, що наприкінці травня у Службі зовнішньої розвідки Росії звинуватили Сербію у тому, що її оборонні підприємства поставляють боєприпаси для України.

У Сербії до цього звинувачення поставилися досить серйозно – виправдовуватися довелося особисто президенту Вучичу.

"Ми створили робочу групу разом із російськими партнерами для встановлення фактів.

Деякі з тверджень, що пролунали, не відповідають дійсності.

Наприклад, вони правильно зазначають, що існує контракт із Чехією.

Але дозвіл не було надано, і жодної ракети не було поставлено", – заявив він.

Тут треба пояснити: той факт, що боєприпаси сербського виробництва дійсно постачаються в Україну, вже давно є секретом Полішинеля.

Попри те, що країна-виробник має право контролювати перепродаж своєї продукції, Белград цим правом не користувався.

А за словами Вучича, передача Україні закуплених у Сербії боєприпасів є особистим вибором країн-покупців, до якого Белград стосунку не має.

Іншими словам, Белград свідомо підтримував існування схеми, яка дозволяла передачу боєприпасів сербського виробництва Україні.

І саме це, а не гуманітарна допомога, було тим фактором, який змушував Київ утримуватися від гострої критики зовнішньої політики Сербії.

Звичайно, така схема не влаштовувала РФ.

Проте донедавна там утримувалися від публічної критики, оскільки не могли дозволити собі сваритися ледь не з останнім союзником у Європі.

Що змінилося? Чому саме тепер у РФ підняли цю тему?.

Як вважається, ця схема була одним з інструментів, за допомогою якої Вучич "купував" лояльність міжнародних лідерів.

Проте це була поступка не стільки Україні, скільки США.

А точніше – адміністрації Джо Байдена.

Новий курс адміністрації Дональда Трампа змінив і цю ситуацію – тепер передача снарядів Україні перестає бути фактором, за допомогою якого Вучич здобував лояльність Білого дому.

І це дає РФ сподівання, що тепер Белград можна примусити ліквідувати цю схему.

Проте збереження стабільного постачання боєприпасів залишається вкрай важливим питанням для Києва.

А разом з тим – і для наших європейських союзників.

Тож саміт в Одесі був гарною можливістю донести це до президента Сербії.

Зокрема – донести ту думку, що ніякі гуманітарні ініціативи та участь у реконструкції не може компенсувати відмову від продажу потрібних ЗСУ боєприпасів.

Чи почув ці аргументи Александар Вучич і яке рішення він прийняв, ми дізнаємося згодом.

Проте не виключено, що за будь-якого рішення можливостей балансувати у Сербії стане набагато менше.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.